Грішниця (роман) — Вікіпедія

«Грішниця» — роман терапевтичний, роман-сповідь і роман-підтримка української письменниці Олени Печорної, лауреата премії Олеся Гончара 2010 року.

Передмова[ред. | ред. код]

Олена Печорна не лоскоче читача, викликаючи в нього штучну веселість, але й не намагається шокувати, кидаючи його в моторошні будні Лариси, головної героїні, життєву стежку якої ми маємо можливість прослідкувати в романі. Розділи про сьогодення героїні, мов намистини, чергуються з розділами про її дитинство, потім про юність. Авторка майстерно нанизую їх, зчіпляючи ключовим словом, наскрізною думкою, розмірковуючи над сплетінням людських доль та пробуджуючи думки й почуття читача.

Співпереживання, єднання з героїнею виникає з перших сторінок роману. Бо твори, які зачіпають лише розум, звісно, можуть бути цінними та корисними, але сила слова, що бентежить до того ж і душу, дається не кожному.

Героїня роману — наша сучасниця. Події, описані в романі, відбуваються в провінційному містечку, у селі Чорнобильської зони та Києва. Характери персонажів теж реальні, можна сказати, типові. І навіть коли читаєш про те, з чим раніше не стикався у власному житті, не виникає думки про неймовірність описаного, про «творчі фантазії».

Ще однією героїнею роману, що проходить від першої сторінки до останньої, є любов. Глибока загальнолюдська любов, за яку чіпляється людина над прірвою, бо саме любов тримає на цьому світі попри все. І як найвище її виявлення — материнська любов. Любов до дитини — чи то вона ще зародок на екрані ультразвукового апарату, чи вже немовля, чи хвора тілом дитина, за життя якої мати бореться, йдучи на все, чи то дорослий син, якого занапастив Чорнобиль, чи здоровий син із хворою душею, котрий переходить межі людської поведінки, але для матері залишається синочком…

Багато подій, багато думок. Багато жінок. Здебільшого сильних. Вони мусили стати такими, бо мали заради чого жити. Дочитавши роман, не почуваєшся втоптаним в багнюку, не хочеться лізти в петлю, ти йдеш жити далі з усвідомленням своєї сили й з вірою в те, що світ — не збіговисько покидьків. А також є сили небесні, які не полишають тебе на твоїй стежці. «Людині дано не більше й не менше того, що вона здатна витримати, щоб прожити. То був мій шлях, тепер я це знаю та у свою хвилину піду — не озираючись, без прокльонів, з молитвою за тих, кого любила чи ненавиділа, ще заберу гріхи й залишу по собі Любов — щоб світ став кращим».^[1]

Книга-сповідь, книга-надрив![ред. | ред. код]

Свята грішниця, янгол, що шукав раю на землі та раз у раз падав у самісіньке пекло, Лариса з'явилася на світ у родині алкоголіків. На відміну від її молодшої сестри їй вдалось вижити… і пережити те, що здавалося страшнішим за смерть. Її тіло надто принадне, щоб належати їй,- це вона зрозуміла ще в дитинстві. Зґвалтування не зламало її, а коли вона дізналась про вагітність… зраділа. З народженням хлопчика її життя набуло сенсу. Але страшна хвороба, яку знайшли в малюка, штовхає її на слизьку стежку. Повія, хвойда — хай так, але вона дістане гроші на лікування…

Плакала до ранку, доки не втомилися сльози. Їм теж набридає литися, а може, вони просто закінчуються, бо пересихає джерело? Моє поступово перетворювалося на пустелю, з якої вода пішла надовго, якщо не назавжди. Нарешті я сповзла з ліжка, похитуючись, підійшла до столу, вийняла фотографії сина, ще раз зазирнула в очі Славка, а потім навстіж розчинила вікно. Обличчя різонуло морозне повітря, а десь високо в небі хтось дихав так голосно, що ставало страшно. Ти маєш жити, мій маленький. Ти житимеш, нехай із грішною матір'ю, але їх же не обирають, правда?

Зміст роману[ред. | ред. код]

• Передмова
• У будинку з примарами
• Зв'язані крила
• Проти вітру
• Впасти у політ
• Епілог

Примітки[ред. | ред. код]