Єва Фелінська — Вікіпедія

Єва Фелінська
пол. Ewa Felińska
Народилася 26 грудня 1793(1793-12-26)[1]
Uznohad, Слуцький повіт, Мінська губернія, Російська імперія
Померла 20 грудня 1859(1859-12-20)[2][1] (65 років)
Воютин, Луцький повіт, Волинська губернія, Російська імперія
Країна  Російська імперія
 Річ Посполита
 Республіка Польща
Діяльність прозаїк, мандрівниця, письменниця
Мова творів польська
Жанр мемуари, роман
Рід Q9258871? і Q118109475?
Діти Paulina Felińskad і Зигмунт Фелінський
CMNS: Єва Фелінська у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Фелінська.

Єва Фелінська (пол. Ewa Felińska; нар. 26 грудня 1793(17931226); хутір Узнога Слуцького повіту Мінської губернії — пом. 20 грудня 1859, Воютин Луцького повіту Волинської губернії) — польська письменниця, авторка спогадів, учасниця польського національного визвольного руху.

Біографія[ред. | ред. код]

Єва Фелінська народилася 1793 року в небагатій шляхетській родині. Батько ― новогрудський адвокат Зигмунд Вендорфф, мати ― Софія Сагайло. Після смерті батька була віддана на виховання багатих родичів у сусіднє село Голіка[3].

У 18-літньому віці вийшла заміж за Герарда Фелінського та переїхала в його маєтку Воютин на Волині. В шлюбі Єва стала матір'ю десятьох дітей, проте чотири старших з них померли в ранньому віці. Серед інших трьох синів і трьох дочок виховала майбутнього архієпископа Варшави, святого Римсько-католицької церкви Зигмунта Фелінского і доньку ― Пауліну (1819—1843), дружину художника Адама Шемеша[4].

Коли помер чоловік, Єва Фелінська в 1833 році переїхала в Кременець, прагнучи дати дітям кращу освіту і виховання. Тут вона зав'язала контакти з головою товариства співдружність польського народу Шимоном Конарским. Стала секретарем Співдружності, відповідала за іноземну кореспонденцію, створила відділення організації «Жіноча громада». Після розкриття конспіративної мережі, в липні 1838 року Фелінськаябула заарештована і за вироком суду заслана до Березово Тобольської губернії на річці Об.

Єва Фелінська була першою полькою, засланою в Сибір. У 1841 році умови її перебування покращилися після переведення до Саратова на Волзі, де Єва перебувала до 1844 року. Незважаючи на антиурядову діяльність, вона була тепло прийнята сім'єю саратовського віце-губернатора К. К. Оде-де-Сіон. Зокрема, дружина останнього, Луїза Федорівна допомогла їй після приїзду обставити житло меблями з власних запасів[5]. У Саратові жили її дочка Пауліна і засланий зять Адам Шемеш. При пологах, Пауліна померла; Єва Фелінська, що не задовго до цього була звільнена, забрала новонародженого Павлика і відвезла його у Воютині[6].

Творчість[ред. | ред. код]

Після заслання активно зайнялася літературною творчістю. У «Щоденнику…» часів заслання (опублікований у віленському журналі «Athenaeum», 1846) описала свої враження від природи Західного Сибіру, повстання хантів і ненців під керівництвом Ваулі Пієттоміна, побут і фольклор народів Півночі і Поволжя. Опублікувала у Вільно в 1852—1853 роках польською мовою спогади про своєму «подорожі» в Сибір, життя в Березові і Саратові (перекладені англійською, французькою та данською мовами і сприйняті сучасниками як документ епохи).

У повістях «Герсілія» (1849), «Пан депутат» (1852), «Племінниця та тітка» (1853), у «Спогаді про життя» (1856), (1859—1860) та інших творах показала життя різних верств польського і білоруського суспільства, особливо знаті. «Спогади…», є цінним твором з історії звичаїв на Білорусі, Волині і в Литві кінця XVIII — початку XIX століття. На жаль, смерть у 1859 році не дозволила їй закінчити цю роботу[7][8][9].

Генеалогія[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Тезаурус CERL — Consortium of European Research Libraries.
  3. ↑ На сустрэчу з гісторыяй роднага краю. Ганцэвічі: краязнаўства. Інфармацыйны партал. 8 листопада 2009. Архів оригіналу за 7 січня 2020.
  4. ↑ История рода Фелинских и детство Зигмунда Щенского. Римско-католический приход Воздвижения Святого Креста. Архів оригіналу за 9 квітня 2017.
  5. ↑ Felińska, 1852, с. 148—151.
  6. ↑ Мальдис А.  // Беларусь сегодня. — Мн., 2010. — № 17 августа.
  7. ↑ Бурдзялёва І. А.  // Куляшоўскія чытанні: материалы Международной научно-практической конференции, 27 — 28 апреля 2011 г.. — Могилев : МГУ, 2011. — С. 40―43.
  8. ↑ Грыцкевіч В. П.  // Энцыклапедыя літаратуры і мастацтва Беларусі. — Мн. : БелЭн, 1987. — С. 429.
  9. ↑ Билявская В. С.  // Славянские языки и литературы в синхронии и диахронии. — М. : Макс Пресс, 2013. — С. 37―39.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Єва_Фелінська&oldid=35774746