French
DeutschЄвропейські спільноти — Вікіпедія
| Європейські спільноти | |
|---|---|
 | |
| Стовпи Європейського Союзу | |
| Три стовпи, які становлять сучасний Європейський Союз | |
| | |
| Складові спільнот | |
| Європейська спільнота з вугілля та сталі | 1952–2002 |
| Європейська економічна спільнота | 1958–2009 |
| Європейська спільнота з атомної енергії | 1958–дотепер |
Європейські спільноти, або Європейські Співтовариства[1] — сукупність трьох формально незалежних міжнародних організацій, які керувалися одним набором інституцій.
Цими організаціями були:
- Європейське співтовариство вугілля та сталі (ЄВС)
- Європейське співтовариство з атомної енергії (ЄАЕС або Євратом)
- Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), яке було перейменовано в Європейське Співтовариство (ЄС) у 1993 році за Маастрихтським договором, який утворив Європейський Союз.
Коли Співтовариства були включені до Європейського Союзу в 1993 році, вони стали його першою опорою. Європейське співтовариство з вугілля та сталі припинило своє існування в 2002 році, коли закінчився термін дії його установчого договору. Європейське співтовариство було розчинено в Європейському Союзі відповідно до Лісабонської угоди 2009 року; при цьому Європейський Союз став правонаступником Європейських Співтовариств. Євратом залишився організацією, відмінною від Європейського Союзу, але він керується тими ж інститутами.
Історія[ред. | ред. код]
Три співтовариства[ред. | ред. код]
Першим був створений ЄСВС. Після його пропозиції в 1950 році в Декларації Шумана Бельгія, Франція, Італія, Люксембург, Нідерланди та Західна Німеччина об’єдналися, щоб підписати Паризький договір 1951 року, який заснував Європейське Співтовариство. Успіх цієї спільноти призвів до бажання створити більше, але спроби створити Європейське оборонне співтовариство та Європейське політичне співтовариство не привели до повернення до економічних питань. У 1957 р. Римськими договорами були створені ЄАЕС і ЄЕС. Вони мали спільні деякі інститути з ЄСВС, але окремі виконавчі структури.[2]
Метою ЄСВС було об'єднати вугільну та сталеливарну промисловість її членів для створення єдиного ринку цих ресурсів. Передбачалося, що це підвищить добробут і зменшить ризик вступу цих країн у війну через процес європейської інтеграції. ЄАЕС працював над співробітництвом країн-членів у сфері ядерної енергетики. ЄЕС мав створити митний союз і загальне економічне співробітництво. Згодом це призвело до створення єдиного європейського ринку.[3]
Європейське економічне співтовариство стало стовпом Європейського Співтовариства, причому ЄСВС і ЄАЕС продовжували займати подібне підпорядковане положення, існуючи окремо в юридичному сенсі, але керуючись інституціями ЄЕС так, ніби вони є його структурами. Договір ЄСВС мав 50-річний ліміт і закінчився в 2002 році, уся його діяльність була поглинена Європейським Співтовариством.[4] ЄАЕС не мав такого ліміту та продовжує існувати досі. Через чутливу природу ядерної енергетики, договір залишився без змін з моменту його підписання і навіть не мав бути змінений з Європейською конституцією, яка має на меті скасувати всі інші договори (заміна Конституції, Лісабонський договір, також не робить спроб внести поправки).[5][6]
Оскільки ЄАВС має низький рівень популярности, а профіль Європейського Співтовариства є карликом порівняно з ЄС, термін «Європейські Співтовариства» мало використовується. Однак, коли був створений ЄС, інституції, які займалися виключно або переважно Європейським Співтовариством (на відміну від усіх трьох стовпів), зберегли свої оригінальні назви, наприклад, офіційна назва Європейського суду була «Суд європейських співтовариств» до 2009 року.[7]
У 1967 році договір про злиття об'єднав цих окремих керівників. Комісія та Рада ЄЕС мали взяти на себе відповідальність своїх колег в інших організаціях. Відтоді вони стали відомі як «Європейські Співтовариства», наприклад, Комісія була відома як «Комісія Європейських Співтовариств», хоча самі спільноти залишалися окремими в юридичному плані.[3]
Стопви[ред. | ред. код]
| Історія Європейського Союзу | |
|---|---|
 | |
| до 1945 | |
| 1945-1957 | |
| 1958–1972 | |
| 1973-1993 | |
| 1993-2004 | |
| з 2004 | |
Портал «Європейський Союз» |
Маастрихтський договір заснований на Єдиному європейському акті та Урочистій декларації про Європейський Союз при створенні Європейського Союзу. Договір був підписаний 7 лютого 1992 року і набув чинности 1 листопада 1993 року. Союз замінив Європейські Співтовариства і поглинув їх як одну з трьох опор. Першим головою Комісії після створення ЄС був Жак Делор, який ненадовго продовжив свою попередню каденцію в ЄЕС, перш ніж передати її Жаку Сантеру в 1994 році.
Лише перший стовп дотримувався принципів наднаціоналізму.[8] Основна структура ЄС дозволила розширити сфери європейського співробітництва без того, щоб лідери передали велику кількість повноважень наднаціональним інституціям. Система стовпів відокремила ЄС. Те, що раніше було компетенцією ЄЕС, входило до рівня Європейського Співтовариства. Правосуддя та внутрішні справи було введено як новий рівень, а Європейське політичне співробітництво стало другим стовпом (Спільна зовнішня та безпекова політика).
Інститути Співтовариства стали інституціями ЄС, але ролі інституцій між стовпами відрізняються. Комісія, Парламент і Суд значною мірою виключені з діяльності у другому та третьому рівнях, при цьому Рада домінує. Це знайшло відображення в назвах установ, Рада формально є «Радою Європейського Союзу», тоді як Комісія формально була «Комісією Європейських Співтовариств». Це дозволило будувати нові сфери на міжурядовій основі (одноголосна угода між урядами), а не на основі голосування більшості та незалежних інституцій відповідно до наднаціональної демократії.
Однак після Маастрихтського договору Європейський парламент отримав набагато більшу роль. Маастрихтський договір запровадив процедуру спільного прийняття рішень, яка надала йому рівні законодавчі повноваження з Радою з питань Співтовариства. Отже, з більшими повноваженнями наднаціональних інституцій та функцією голосування кваліфікованою більшістю в Раді, стовп Співтовариства можна охарактеризувати як набагато більш федеральний метод прийняття рішень.
Амстердамський договір передав повноваження щодо формування норм щодо прикордонного контролю, імміграції, надання притулку та співробітництва в цивільному та комерційному праві від рівня юстиції та внутрішніх справ (JHA) до Європейського співтовариства (JHA було перейменовано в поліцію та судове співробітництво у кримінальних справах (PJCC) ). І Амстердамський, і Ніццький договір також поширили процедуру спільного прийняття рішень майже на всі сфери політики, надавши Європейському Парламенту рівні повноваження Раді в Співтоваристві.
У 2002 році закінчився термін дії Паризького договору, який заснував Європейське співтовариство вугілля та сталі (одне з трьох співтовариств, які включали Європейські Співтовариства), досягнувши свого 50-річного ліміту (як перший договір, він був з обмеженням). Жодних спроб поновити його чинність не було; натомість Ніццький договір переніс певні його елементи до Римського договору, і, отже, його робота продовжувалася як частина компетенції Співтовариства в ЄЕС.
Лісабонський договір об’єднав три стовпи та скасував Європейське співтовариство; Європейський Союз став правонаступником Європейського Співтовариства. Лише одна з трьох Європейських Співтовариств досі існує, і фраза «Європейські Співтовариства» більше не з’являється в договорах.
Скасування опорної структури вперше було запропоновано відповідно до Європейської Конституції, але цей договір не був ратифікований.
Хронологія розвитку ЄС[ред. | ред. код]
Інституції[ред. | ред. код]
Відповідно до Договору про злиття всі три Співтовариства керувалися однаковими інституційними структурами. До 1967 року Загальна асамблея/Європейська парламентська асамблея та Суд ЄС, створені ЄВС, уже були спільно з ЄЕС та ЄАЕС, але вони мали різні виконавчі органи. Договір 1967 р. надав Раді та Комісії ЄЕС відповідальності за справи ЄСВС і ЄАВС, скасувавши Ради ЄОВС і ЄАВС, Комісію ЄАВС і Вищий орган ЄСВС. Вони керували трьома Співтовариствами до створення Європейського Союзу в 1993 році.
Члени[ред. | ред. код]
Три Співтовариства мали однакове членство, шість держав, які підписали Паризький договір та наступні договори, були відомі як «внутрішня шість» («зовнішні сім» були тими країнами, які утворили Європейську асоціацію вільної торгівлі). Шістьма країнами-засновниками були Франція, Західна Німеччина, Італія та три країни Бенілюксу: Бельгія, Нідерланди та Люксембург. Перше розширення відбулося в 1973 році з приєднанням Данії, Ірландії та Сполученого Королівства. У 1980-х роках приєдналися Греція, Іспанія та Португалія. Після створення ЄС у листопаді 1993 року до липня 2013 року він розширився, включивши ще шістнадцять країн.
| Держави | Вступ |
|---|---|
.svg){kind=small} Бельгія | 25 березня 1957 |
 Італія | 25 березня 1957 |
 Люксембург | 25 березня 1957 |
 Франція | 25 березня 1957 |
 Нідерланди | 25 березня 1957 |
 Західна Німеччина / Німеччина[note 1] | 25 березня 1957 |
 Данія | 1 січня 1973 |
 Ірландія | 1 січня 1973 |
 Об'єднане Королівство | 1 січня 1973 |
 Греція | 1 січня 1981 |
 Португалія | 1 січня 1986 |
 Іспанія | 1 січня 1986 |
Держави-члени в тій чи іншій формі були представлені в кожній установі. Рада також складається з одного національного міністра, який представляє національний уряд. Кожна держава також має право на одного єврокомісара, хоча в Європейській комісії вони повинні представляти не свої національні інтереси, а інтереси Співтовариства. До 2004 року найбільші члени (Франція, Німеччина, Італія та Сполучене Королівство) мали двох комісарів. У Європейському парламенті членам виділяється певна кількість місць, пов’язана з їх населенням, однак вони (з 1979 року) обираються прямим шляхом, і вони обираються відповідно до політичної приналежности, а не національного походження. Більшість інших інституцій, у тому числі Європейський суд, мають певну форму національного підрозділу.
Сфери політики[ред. | ред. код]
На момент його скасування стовп Співтовариства охоплював такі сфери;[9]
|
Привілеї та імунітети[ред. | ред. код]
Протокол про привілеї та імунітети Європейських Співтовариств[10] надавало Європейським Співтовариствам та їх установам певні привілеї та імунітети, які дозволяють їм виконувати свої завдання. Закон про імунітет міжнародних організацій (22 USC § 288h) Сполучених Штатів Америки також був поширений на Європейські Співтовариства.
Умови праці персоналу регулювалися положеннями про персонал Співтовариств,[11] а не безпосередньо трудовим законодавством країн працевлаштування. Їхні зарплати, заробітна плата та винагороди обкладаються податком на користь Європейських Співтовариств і, у свою чергу, звільняються від національних податків.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Возз'єднання Німеччини відбулося в 1990 році
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 31 липня 2021.
- ↑ The European Communities, on CVCE website
- ↑ а б The European Communities, on CVCE website
- ↑ Treaty establishing the European Coal and Steel Community, ECSC Treaty. Europa.eu. Архів оригіналу за 13 грудня 2007. Процитовано 4 червня 2012.
- ↑ Euratom reform. Eu-energy.com. Процитовано 4 червня 2012.
- ↑ Treaty establishing the European Atomic Energy Community (Euratom). Europa.eu. Архів оригіналу за 18 липня 2012. Процитовано 4 червня 2012.
- ↑ The Court of Justice of the European Communities
- ↑ Is Europe a federal or a supranational union?. Schuman.info. Процитовано 4 червня 2012.
- ↑ What are the three pillars of the EU? [Архівовано 2010-05-23 у Wayback Machine.], Folketingets EU-Oplysning
- ↑ Protocol (No 36) on the privileges and immunities of the European Communities (1965), EUR-Lex
- ↑ Regulation No. 31 (EEC), 11 (EAEC), laying down the Staff Regulations of Officials and the Conditions of Employment of Other Servants of the European Economic Community and the European Atomic Energy Community
Посилання[ред. | ред. код]
- Європейські співтовариства // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
- Глосарій термінів Європейського Союзу
- Europedia: Guide to European policies and legislation
