Ібілін — Вікіпедія

Ібілін
Герб
герб
Основні дані
32°49′20″ пн. ш. 35°11′36″ сх. д. / 32.82222222224977770° пн. ш. 35.19333333336077629° сх. д. / 32.82222222224977770; 35.19333333336077629Координати: 32°49′20″ пн. ш. 35°11′36″ сх. д. / 32.82222222224977770° пн. ш. 35.19333333336077629° сх. д. / 32.82222222224977770; 35.19333333336077629
Країна  Ізраїль
Адмінодиниця Акко[d]
Площа 12,07 км²
Населення 12 990 осіб (2017)[1]
Висота НРМ 102 м
Часовий пояс Israel time zone, Israel Summer Time, Asia/Jerusalem, UTC+2, UTC+3 (Ізраїль)
Міська влада
Мапа
Мапа


CMNS: Ібілін у Вікісховищі

Ібілін (араб. إعبلين‎ , івр. אִעְבְּלִין‎)[2] — муніципалітет в Північному окрузі Ізраїлю, поблизу Шфарама.[3] Отримав муніципальний статус у 1960 році. Площа муніципалітету становить 18 000 дюнамів. У 2021 його населення становило 13,692 осіб, всі з яких є ізраїльськими арабами зі змішаним населенням мусульман і християн.[4]

Історія[ред. | ред. код]

Зображення Акіла Аги з книги Вільяма Френсіса Лінча «Розповідь про американську експедицію на річці Йордан і Мертвому морі», опублікованої в 1849 році.
Обговорення розміру села Іблін між Ізраїльською земельною адміністрацією та громадянами арабського села, 1969 рік
Мелькітська церква Нагірної проповіді, завершена в 2006 році

Археологічні розкопки в центрі села засвідчили безперервне заселення території, починаючи з 9 століття до н. е.[5]

Перський поет Насір Хосров відвідав це місце в 1047 році: «З Дамума ми пройшли на південь до іншого села, яке називається А'білін, де є могила Гуда — мир йому! — яку я відвідав. Всередині огорожі ось шовковиця, а також є могила пророка Узаїра — мир йому! — яку я також відвідав»[6]

Османська імперія[ред. | ред. код]

У 1760 році мандрівник між Аккою та Назаретом помітив «замок Абелін, на прекрасній височині; і місто неподалік від нього, яким керує Йосеф Омар, брат еміра Акри», (останній це Захір аль-Умар) .[7] Замок, який досі стоїть у місті, ймовірно, побудований у вісімнадцятому столітті.[8]

У 1799 році Ібілін був позначений як Obellin на карті П'є'ра Жакотена, створеній під час вторгнення Наполеона.

У 1848 році Вільям Ф. Лінч зустрів там Акіла Агу і зробив його своїм провідником під час американської експедиції до річки Йордан.[9] За словами британського консула Едварда Томаса Роджерса, у 1859 році населення міста становило 800 душ, а землеробські поля становили п'ятдесят федданів (близько 21 га).[10]

У 1875 році село відвідав французький дослідник Віктор Герен. За його оцінками, населення становило 600 осіб, розділених порівну між мусульманами та «греками-християнами», останніх поділяли на мелькітів та православних християн. Він зазначив, що в останній була церква святого Георгія.[11]

У 1881 році в Огляді Західної Палестини (SWP), олублікованому Фоном дослідження Палестини, описано поселення як «село на висоті з садами на півдні та джерелом ('Ain 'Afieh) приблизно за півмилі на південь. Біля мечеті є мінарет, який є помітним об'єктом». Відповідно до арабського напису на мечеті, будівництво мечеті та залишки укріплення в селі приписують Юсефу ель-Омару, члену родини Зайдані та брату правителя Галілеї у XVIII столітті Захіра аль-Умара. Згідно з SWP, «будинки в селі в основному кам'яні; криниці розташовані на південь від пагорба, поруч з ними оливки. Частина жителів є греками-християнами»[10] .

Село має особливе значення для католиків як місце народження Маріам Бауарді, яка була беатифікована Папою Іваном Павлом II у 1983 році[12] та канонізована Папою Франциском у 2015 році . Свята Маріам Бауарді вважається однією з двох перших палестинських святих, іншою є Марі-Альфонсін Даніл Гаттас.


Перепис населення за 1887 рік показав, що Абелін мав близько 745 жителів; 400 християн-греко-католиків, 70 християн-католиків, 30 християн-латинян і 245 мусульман.[13]

Британський мандат[ред. | ред. код]

Згідно з переписом населення Палестини 1922 року, проведеним владою Британського мандату, населення Ібіліна включало 528 християн і 289 мусульман, загальна кількість населення становила 817 осіб.[14] Серед християн 410 були православними, 111 мелькітами і 7 англіканами.[15] Під час перепису 1931 року Араб Ель Худжейрат був врахований разом з Ібіліном, і перепис виявив 663 християни та 453 мусульмани, загалом 1116 осіб у 192 будинках.[16]

За статистикою 1945 року населення Ібіліна становило 1660 осіб; 1060 християн і 600 мусульман[17], які володіли 18 632 дунамами землі згідно з офіційним обстеженням землі та населення.[18] 2 367 дунамів були плантаціями та зрошуваними землями, 8 628 використовувалися під зернові[18], тоді як 95 дюнамів були забудованими (міськими) землями.[18]

Ізраїль[ред. | ред. код]

Ібілін був захоплений ізраїльською армією під час першого етапу операції «Декель» 8–14 липня 1948 року[19] Більшість мусульманського населення було вигнано і замінено християнами з сусідніх сіл.[20] У місті регулярно проводився пошук людей, незареєстрованих за листопадовим переписом 1948 року. 8 січня 1949 року 128 жителів Ібліна було переселено на Західний берег до села Ара .[21] Місто залишалося у воєнному стані до 1966 року.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Census of IsraelЦентральне статистичне бюро Ізраїлю.
  2. From a personal name, according to Palmer, 1881, p. 105
  3. Kashti, Or (8 вересня 2008). Mar Elias schools: Investing in excellence. Haaretz.com. Процитовано 25 квітня 2013.
  4. אעבלין 2014
  5. Abu Raya, 2012, ‘Ibillin Preliminary Report
  6. Nasir Khusraw quoted in Le Strange, 1890, p. 382.
  7. Mariti, 1792, p. 343
  8. Pringle, 1997, p. 51
  9. Lynch, 1849, pp. 140-144
  10. а б Conder and Kitchener, 1881, SWP I, p. 269
  11. Guérin, 1880, pp. 420-421, as translated by Conder and Kitchener, 1881, SWP I, p. 270
  12. The Carmelite Web Site - O.Carm. Архів оригіналу за 18 травня 2008. Процитовано 15 листопада 2008.
  13. Schumacher, 1888, p. 176
  14. Barron, 1923, Table XI, Sub-District of Haifa, p. 33
  15. Barron, 1923, Table XVI, p. 49
  16. Mills, 1932, p. 91
  17. Government of Palestine, Village Statistics 1945, p. 14
  18. а б в Government of Palestine, Department of Statistics.
  19. Morris, 1987, p. 198
  20. Pappe, 2006, p. 159
  21. Morris, 1993, p. 145

Посилання[ред. | ред. код]