Верхратський Іван Григорович — Вікіпедія

Іван Верхратський
Псевдонім Іван Правдолюб з Боднарова, Іван Щипавка[1], Лосун[1], Любарт Горовський[1], Любарт Співомир[1], Петро Правдолюб[1], Подоляк і Чайка І.
Народився 24 квітня 1846(1846-04-24)
Більче-Золоте, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Помер 29 листопада 1919(1919-11-29) (73 роки)
Львів, ЗУНР
Поховання Личаківський цвинтар[2]
Країна  Австрійська імперія
 Австро-Угорщина
 ЗУНР
 УНР
Національність українець
Діяльність громадський діяч, мовознавець, письменник
Сфера роботи natural scienced[3], етнопсихологія[3], мовознавство[3], діалектологія[3], лексикографія[3], фольклористика[3] і соціальна активність[d][3]
Alma mater Львівський університет (1868)
Мова творів українська
Magnum opus Знадоби до словаря южноруского
Членство Наукове товариство імені Шевченка

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Іва́н Григо́рович Верхра́тський (псевдоніми — Любарт Горовський, Любарт Співомир Лосун, Подоляк, Щипавка) (24 квітня 1846, с. Більче-Золоте, нині Чортківського району Тернопільської області — 29 листопада 1919, Львів) — український галицький натураліст, педагог, мовознавець, письменник, громадський діяч, дослідник мови та фольклору лемків. Автор приблизно 200 друкованих праць. Заклав підвалини української наукової термінології.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 24 квітня 1846 року в селі Більче (нині Більче-Золоте Чортківського району, Тернопільська область). У 1848 р. батько помер і мати залишилася з чотирма дітьми. Згодом вона переїхала до Львова, тут І. Верхратський вступив до звичайної школи, пізніше — до гімназії.

1868 року закінчив філософський[4]. факультет Львівського університету і природничі курси в Кракові (1874).

У 1868 прибув зі Львова викладати українську та німецьку мови у Дрогобицькій державній гімназії імені Франца Йосифа I, де його учнем був, зокрема, Іван Франко. В тому ж році робив спробу організувати в Дрогобичі просвітянське Товариство відразу після створення «Просвіти» у Львові, але не зумів через надто сильну тоді москвофільську хвилю[5].

Іван Верхратський заохотив Івана Франка до себе, давав книги М. Драгоманова, П. Куліша, Т. Шевченка, твори інших українських письменників, організував у гімназії літературний гурток, до якого входили 12 учнів, у тому числі І. Франко. Про початок своєї літературної діяльності І. Франко розповів у листі до М. Драгоманова від 26 квітня 1890:[6]

Почав я писати віршем і прозою дуже вчасно, ще в нижчій гімназії. Вплив на вироблення у мене літературного смаку мали два вчителі: Іван Верхратський і Юлій Турчинський, оба писателі і поети…

Пізніше І. Верхратський також викладав природознавство в українських гімназіях Станиславова і Львова.

Наполегливо працював над дослідженням південно-західних українських говорів.

Велику увагу приділяв вивченню фольклору лемків Словаччини, де здійснив подорожі у 1897 і 1899 рр. Перша праця, присвячена фольклору лемків південних схилів Карпат, «Гоя дюндя і собітки на Угорській Русі» (1899), в якій подано опис основних календарних звичаїв разом з весняними піснями із сіл Вапеник, Петрине, Дрічно, Збійне. Обряд собіток записаний у с. Бодруджаль. Багатий матеріал, що охоплює 36 сіл Лабірщини, Бардіївщини та Спишу, подав у монографії «Знадоби до пізнання угорсько-руських говорів» (1901).

Мові лемків північних схилів Карпат присвятив монографію «Про говір галицьких лемків» (Львів, 1902), яка є найґрунтовнішою працею в цій ділянці, що не втратила наукової вартості. Книга складається зі вступу «Граматика», «Взірців бесіди галицьких лемків» (оповідання і приказки з різних сіл, загадки, приповідки, пісні), «Словаря».

Був дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка у Львові й першим головою його математично-природничо-медичної секції.

Основоположник української наукової термінології з природознавства.

У 1880 році видавав журнал «Денниця».

У 1905 році Іван Верхратський передав свою колекцію метеликів до музею Наукового товариства імені Шевченка у Львові, яка згодом потрапила у фонди Державного природознавчого музею (1940 р.). Колекція налічує понад п’ять тисяч комах, зібраних наприкінці XIX ст. — на початку XX ст. у різних місцевостях Галичини, Буковини, Закарпаття та за кордоном. З 1940 року колекція Верхратського — не експонувалася. Станом на 2023 рік, науковці Державного природознавчого музею НАН України, за підтримки Українського культурного фонду (в межах програми «Культурна спадщина»), розпочали реалізацію проєкту з оцифрування фондів музею — «Диджиталізація історичної колекції метеликів Івана Верхратського»[7].

29 листопада 1919 р. Іван Верхратський помер. Похований на Личаківському цвинтарі у місті Львові.

Публікації[ред. | ред. код]

Верхратський заклав основи української науково-природничої термінології працею «Початки до уложення номенклатури й термінології природописної, народної (ориг. Початки до уложення номенклятури и терминологиі природописноі, народнёі)» (1864). Також він є автором підручників для гімназій з ботаніки, зоології й мінералогії. Перекладав з польської й російської мов. Верхратський є автором ряду наукових праць з української діалектології й лексикології:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д різні автори Енциклопедія сучасної УкраїниІнститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — ISBN 966-02-2075-8
  2. Степанович К. Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 139. — ISBN 978-966-8955-00-5
  3. а б в г д е ж Czech National Authority Database
  4. За даними УРЕ — філологічний
  5. М. Шалата. Століття Дрогобицької «Просвіти» // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. — № 2010. — Вип. 19. — С. 287-293.
  6. Дрогобицька українська гімназія імені Івана Франка
  7. Українські науковці оцифрують унікальну історичну колекцію метеликів Верхратського. 08.10.2023, 18:21

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]