Ігнатко Іван Олексійович — Вікіпедія

Іван Ігнатко
	Іван Ігнатко
депутат Сойму Карпатської України
	12 лютого 1939 — 16 березня 1939
Президент	Августин Волошин
Прем'єр-міністр	Юліян Ревай
Народився	1 лютого 1894; Білки, Береґ, Транслейтанія, Австро-Угорщина
Помер	20 січня 1963 (68 років); Пенсільванія, США
Громадянство	Австро-Угорщина; Карпатська Україна; США
Національність	українець
Політична партія	ОУН

Іван Ігнатко, (нар. 1 лютого 1898, с.Білки, Іршавський район, Закарпатська область — пом. 20 січня 1963, м. Меррісвіль, Пенсільванія, США) — український політичний діяч, депутат Сойму Карпатської України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1 лютого 1894 року в селі Білки тепер Іршавський район в селянській багатодітній родині. Закінчив народну школу, служив в австро-угорській армії та досяг найвищого солдатського чину – старшини військового підрозділу. Демобілізувавшись, працював на власному господарстві. Брав активну участь у громадському житті.

У середині 20-х років 20-го століття він разом зі вчителем-емігрантом з України Іваном Корнутою створив у Білках сільський осередок товариства «Просвіта» і став його головою. За короткий час осередок став одним із найактивніших на Іршавщині. При читальні діяв самодіяльний гурток, який часто виступав із концертами й виставами українських драматургів у селі та сусідніх населених пунктах.

Посол Сойму Карпатської України[ред. | ред. код]

У період діяльності автономного уряду Підкарпатської Русі – Карпатської України він був головою української народної ради.

12 лютого 1939 року був обраний послом Сойму Карпатської України, брав участь у його засіданнях 15 березня 1939 року.

Після окупації Карпатської України угорськими військами Івана Ігнатка заарештували та жорстоко побили. Як згадує Василь Ґренджа-Донський, Іван Ігнатко запропонував десять тисяч корон, аби лиш його відпустили на волю. Після тижня страшних катувань гроші таки взяли й арештанта відпустили.

У лавах ОУН[ред. | ред. код]

Після повернення додому підтримав ОУН, яка мала на меті розгорнути в краї боротьбу за відокремлення Закарпаття від Угорщини революційним шляхом. Навесні 1941 року у Білках на квартирі Ігнатка відбулася нарада крайового проводу ОУН з участю Андрія Цуги та представника центру ОУН «Гомона», де схвалили програму ОУН (бандерівська течія). Цю програму привезли з Кракова Іван Романець і Михайло Габовда, члени крайового проводу, що побували в Польщі і взяли участь у її обговоренні.

Івана Ігнатка, як і Михайла Кришеника, Петра Береша, Петра Дірея та Андрія Сочку, схопили 26 червня 1942 р. і засудили у Мукачеві на 4 роки тюремного ув’язнення за розповсюдження газети «Чин» та підпільних листівок. Від арештованих було вилучено зброю, зокрема рушницю, револьвери, патрони, які вони збирали для організації партизанських дій на Закарпатті.

На еміграції[ред. | ред. код]

Після втечі угорських фашистів восени 1944 року Іван Ігнатко опинився у полі зору служби «Смерш» як активний січовик і посол сойму Карпатської України. Тому вирішив покинути Закарпаття й перебратися за кордон. Лікар із Великого Березного Іван Сокач написав Ігнаткові спеціального листа, нібито той вирушає на лікування у Татри (Словаччина). З цією епістолією Ігнатко опинився у Празі, переховувався в монастирі, доки не дістав запрошення й кошти на квиток до Сполучених Штатів Америки від чоловіка своєї сестри Олександра Зейкана. Так опинився за океаном.

Спочатку жив у родичів, а згодом переїхав до м. Меррісвіль, штату Пенсільванія, де влаштувався на підприємство з випуску керамічної плитки. Як сумлінного працівника господар незабаром призначив його керівником. Налагодив контакти з діаспорою, брав участь у роботі громадських організацій, листувався з родичами в Білках.

Помер Іван Ігнатко 20 січня 1963 року.

Посилання[ред. | ред. код]

Довганич Омелян Дмитрович. Карпатська Україна в боротьбі за незалежність: репресії проти її обронців та керівників /Післямова Миколи Вегеша. – Ужгород: Ґражда, 2007. – 140 с. [Архівовано 7 грудня 2018 у Wayback Machine.]