French
DeutschІзоляціонізм — Вікіпедія
 | Ця стаття не містить посилань на джерела. (грудень 2013) |
Ізоляціонізм — напрям в офіційній зовнішній політиці, в основу якого покладено ідею незалученості у справах за межами певної держави, та метою якого є досягнення усіх нагальних цілей розвитку держави виключно силами цієї держави, без залучення економічного чи політичного співробітництва з іноземними державами або наддержавними структурами.
У політологічному лексиконі додатково існує термін «антиінтервенціонізм», яким іноді взаємно підміняють поняття «ізоляціонізм». «Ізоляціонізм» слід трактувати трохи ширше як «зовнішньополітичну макростратегію військового та політичного невтручання у міжнародні справи та у внутрішні справи суверенних держав, пов'язану з торгово-економічним протекціонізмом та з культурно-релігійним відокремленням, а також з неможливістю перебувати у постійних військових альянсів, зі залишенням, проте, можливості участі у тимчасових військових союзах, відповідальних актуальним інтересам держави та у постійно діючих міжнародних організаціях цивільного характеру»[1][2][3].
Приклади політичного ізоляціонізму[ред. | ред. код]
- Японія — політика «Сакоку», XVII-XIX ст.;
- Зовнішня політика США (1920-1930-х років), суть якої згідно Доктрині Монро полягала у невтручанні США в міжнародні справи, економія на зовнішній політиці, внутрішній економічний протекціонізм;
- Односторонній ізоляціонізм сталінського режиму в СРСР (зовнішня експансія та втручання в справи інших країн, але закритість та недоторканість ззовні режиму диктатури КПРС);
- Політика періоду правління Мао Дзедуна в КНР;
- Албанія часів диктатури Енвера Ходжи;
- Режим сім'ї Кімів в КНДР — опора на «вчення чучхе»;
- Путінізм (так само як і в СРСР — зовнішня військова експансія, зсередини «обложена фортеця»).
Критика[ред. | ред. код]
Ізоляціонізм критикували за відсутність допомоги націям, які переживають великі проблеми. Одним із яскравих прикладів є американський ізоляціонізм, який Бенджамін Шварц[en] описав як «трагедію», натхненну пуританизмом[4].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ А., Артюхов А. (17 серпня 2022). КОНЦЕПТУАЛЬНЫЕ ХАРАКТЕРИСТИКИ ТЕРМИНА «ИЗОЛЯЦИОНИЗМ» НА СОВРЕМЕННОМ ИСТОРИЧЕСКОМ ЭТАПЕ. Международный научно-исследовательский журнал (рос.). с. 4. doi:10.23670/IRJ.2022.122.54. ISSN 2303-9868. Процитовано 3 червня 2023.
- ↑ Артюхов А.А. Изоляционизм Патрика Дж. Бьюкенена: проблема самоидентификации : [] // Вестник Тамбовского университета. Серия: Гуманитарные науки. — 2014. — № 4 (132). — С. 170.
- ↑ Романов В.В., Артюхов А.А. Понятие «изоляционизма» во внешнеполитической мысли США: концептуальные характеристики // Вестник Вятского государственного гуманитарного университета. Киров, 2013. № 3 (1). С. 67-71.
- ↑ Schwartz, Benjamin (Fall 1996). Review: The Tragedy of American Isolationism. World Policy Journal. 13 (3): 107. JSTOR 40209494. Процитовано 6 грудня 2020.
Див. також[ред. | ред. код]
Література[ред. | ред. код]
- Б. М. Гончар. Ізоляціонізм // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- О. Яковлєв. Ізоляціонізм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.277 ISBN 978-966-611-818-2
Посилання[ред. | ред. код]
- Ізоляціонізм // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 408.
 | Це незавершена стаття про політику. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |