Інгенуй — Вікіпедія

Інгенуй (лат. Ingenuus)
Римський узурпатор
Попередник Галлієн
Наступник Галлієн
Біографічні дані
Смерть 260 рік
Мурса, Нижня Паннонія
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Інгенуй (лат. Ingenuus) — римський узурпатор, що проголосив себе імператором у 260 році. У джерелах про нього містяться розрізнені дані. Відомо, що він був призначений чинним імператором Галлієном на посаду командувача військ в Паннонії та займався військовим вихованням цезаря, Валеріана II. Згодом Інгенуй підняв повстання проти Галлієна, але зазнав поразки та вкоротив собі віку.

Біографія[ред. | ред. код]

Життя до приходу до влади[ред. | ред. код]

Про походження і кар'єру Інгенуя в джерелах немає ніяких відомостей[1] . Попри те, що в історичній літературі його зазвичай називають Інгенуєм, в працях античних письменників він фігурує і як Інген[2], і як Інгеб[3], і навіть як Генуй[4]. Залишається невідомим і той факт, яку конкретно посаду він займав на момент свого проголошення імператором. Требеллій Полліон, автор життєпису Інгенуя в «Історії Августів» пише, що Інгенуй керував обома Панноніями і був оголошений імператором мезійськими легіонами[5]. В цілому з ним згоден і Аврелій Віктор, який повідомляв, що Інгенуй був правителем Паннонії. Таким чином, можна зробити висновок, що він перебував на якомусь високому посту в придунайських провінціях і очолював війська однієї або кількох провінцій даного регіону[6]. Історик Й. Фітц висловив думку, що Інгенуй виконував обов'язки військового радника при синові імператора Галлієна Валеріана II, що знаходився в ролі представника панівного роду в придунайських областях.

Узурпаторство і смерть[ред. | ред. код]

Дата проголошення Інгенуя імператором не зовсім ясна — в його біографії (Історія Августів) говориться, що він повстав за консульства Туска і Басса — тобто в 258 році. Однак Аврелій Віктор у своєму творі «Про цезарів» повідомляє, що це сталося після того, як Інгенуй дізнався про полонення персами імператора Валеріана, а сучасні дослідники відносять цю подію до 260 року. Відповідно, деякі дослідники датують виступ 258 роком, деякі — 260. Так, останнє датування підтримують історики Джон Дрінквотер і Девід Поттер. Вони виступають проти точки зору Фітца, що повстання Інгенуя відбулося в 258 році незабаром після смерті Валеріана II. Аргументація Фітца зводиться до того, що він вважав причинами заколоту смерть Валеріана II і страх перед вторгненням маркоманів. Однак хиткість його версії полягає в тому, що не існує ніяких доказів набігів маркоманів у 258 році. Автори Prosopography of the Later Roman Empire вважають, що Інгенуй був проголошений імператором в Сірмії[7].

Очевидно, однією з причин узурпації була зовнішня небезпека з боку сарматів та роксоланів придунайським провінціям імперії[8]. За деякими реконструкціями, після смерті Валеріана II Інгенуй залишився найвпливовішою людиною на дунайському кордоні, і Галлієн, побоюючись зростання його могутності, закрив монетний двір у Вімінаціі[9]. Однак Інгенуй, посилаючись, очевидно, на небезпеку з боку варварів і бездіяльність Галлієна, спонукав солдатів оголосити себе імператором. Крім того, по всій видимості, він спирався і на підтримку жителів придунайських провінцій, які вважали, що центральний уряд проявляє недостатню увагу до їх потреб.

Монет із зображеннями Інгенуя не збереглося, що свідчить про короткостроковість його узурпації і географічної вузькості виступу, також невідомі і будь-які його написи. Галлієн для боротьби з ним терміново покинув рейнський кордон[10] і вирушив на Дунай, стягнувши війська з Британії, прирейнських областей, Дакії, а також задіявши недавно створений кінний корпус під командуванням Авреола. За підрахунками Ю. К. Колосовської, до операцій проти Інгенуя були залучені вексілляції сімнадцяти легіонів. Війська Інгенуя були розгромлені Авреолом в битві при Мурсі в Паннонії. Сам він намагався втекти, але був убитий своїми ж солдатами. За іншою версією, він потонув в сусідній річці або покінчив життя самогубством. Після придушення повстання Галлієн досить поблажливо поставився до висунувшим Інгенуя солдатів, але піддав репресіям підтримавшим узурпатора цивільне населення регіону.

Наслідки повстання[ред. | ред. код]

Виступ Інгенуя по-різному оцінюється в дослідницькій літературі — одні історики вважають його узурпацію, також як і більш пізню узурпацію Регаліана проявом сепаратизму провінцій Римської імперії і спробою створення окремої Дунайської імперії (за аналогією з галльською)[11]. Інакше, більш поширений на сьогодні  момент погляду, ці виступи не були спробами відділення від Риму якихось територій, Інгенуй не зрушив з військами на Рим тільки через нестачу сил і наявності зовнішніх загроз[12].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Сергеев, 1999, p. 113..
  2. ↑ Требеллий Поллион. «История Августов». Тридцать тиранов. IX..
  3. ↑ Аврелий Виктор. О цезарях. XXXIII. 2..
  4. ↑ Павел Орозий. История против язычников. VII. 22. 10..
  5. ↑ Требеллий Поллион. «История Августов». Тридцать тиранов. IX. 1..
  6. ↑ Leadbetter, 1998..
  7. ↑ PLRE, 1971..
  8. ↑ Сергеев, 1999, p. 114..
  9. ↑ Сергеев, 1999, pp. 113—114..
  10. ↑ Canduci, 2010, p. 83..
  11. ↑ Сергеев, 1999, pp. 116—117..
  12. ↑ Сергеев, 1999, p. 117..

Література[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Аврелий Виктор. Лициний Галлиен с Салонином // О цезарях.
  2. Требеллий Поллион. Тридцать тиранов // История Августов. — М.: Наука, 1992.

Література[ред. | ред. код]

  1. Jones A. H. M. Ingenuus // Prosopography of the Later Roman Empire / A. H. M. Jones, J. R. Martindale, J. Morris. — Cambridge University Press, 1971. — Vol. I: A.D. 260—395. — P. 457. — ISBN 0-521-07233-6 [2001 reprint].
  2. Leadbetter, William. Ingenuus (260 A.D.) (англ.). An Online Encyclopedia of Roman Emperors. 1998.
  3. Сергеев И. П. Римская империя в III веке нашей эры: Проблемы социально-политической истории. — Харьков, 1999.
  4. Canduci, A. Triumph & Tragedy: The Rise and Fall of Rome's Immortal Emperors. — PIER 9, 2010.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Інгенуй&oldid=40614806