Інкубаційний період — Вікіпедія

Інкубаційний період — максимальний проміжок часу між моментом зараження і появою перших симптомів інфекційного захворювання^[1]. Інша назва — прихований період хвороби: людина вже заражена, але хвороба себе ще не проявила.

Є однією із 4 характерних ознак циклічності інфекційного процесу^[2].

Зміни в організмі[ред. | ред. код]

Упродовж інкубаційного періоду ушкодження, які виникають у зараженому організмі, непомітні через наявність резервів макроорганізму, невелику кількість або недостатню активність інфекційних агентів. Зміни в організмі досягають певного рівня внаслідок:

розмноження;
виділення;
накопичення токсинів, продуктів життєдіяльності збудника хвороби .

Виникає готовність організму відповісти на подразнення (проникнення збудника в організм).^[3] Відповідь організму виконує захисну роль і вмикає природні та специфічні механізми захисту^[4].

Внутрішній та зовнішній інкубаційний період[ред. | ред. код]

Для трансмісивних захворювань в медичній літературі англомовних країн вживаються терміни — «внутрішній» та «зовнішній інкубаційний період».^[2]

Внутрішній інкубаційний період — час між впровадженням збудника та появою симптомів захворювання у остаточного хазяїна.
Зовнішній інкубаційний період — тривалість часу, яка необхідна для повного розвитку збудника у проміжному хазяїні.

Наприклад, потрібно 28 днів, щоб стадія гаметоцитів малярійного плазмодія перейде у стадію спорозоїтів в тілі комара.

Тривалість[ред. | ред. код]

Тривалість інкубаційного періоду інфекційної хвороби потрібно знати для визначення терміну карантину, діагностиці внутрішньолікарняних інфекцій тощо. Одним із перших питань, які розглядались на міжнародних конференціях (1852—1927) щодо запобігання поширення епідемій зі Сходу в межах Європи, було встановлення інкубаційного періоду. Це враховувалося при плануванні адміністративних заходів для попередження поширення захворювання.

Час інкубаційного періоду може варіювати від кількох годин (харчові отруєння, грип тощо) аж до десятків років (пріонові хвороби). Тривалість інкубаційного періоду також залежить від:

стану імунітету зараженого організму;
заражаючої дози бактерій, вірусів або інших інфекційних агентів, які потрапили в організм;
патогенності й вірулентності збудника.

Інкубаційний період ГРВІ у дорослих визначається типом захворювання, так як дане поняття об'єднує групу патологій зі схожою симптоматикою. Як правило, під час інкубаційного періоду хвора людина не заразлива для тих, хто її оточує, але при деяких хворобах (вітряна віспа, гепатит А тощо) виділення збудників починається наприкінці інкубаційного періоду хвороби.

Зокрема тривалість інкубаційного періоду:^[2]

ботулізму: від 1 до 5 діб^[5]
ВІЛ-інфекції: від двох тижнів до одного року
вітряної віспи: від 11 до 21 днів
гепатиту A: від 14 до 42 днів
гепатиту В: від 40 до 180 днів
гепатиту С: від двох тижнів до шести місяців, часто не може бути виявлений, тому що хвороба перебігає первинно хронічно
грипу: від 1 до 3 днів
дифтерії: від 2 до 10 днів
епідемічного паротиту: від 11 до 25 днів
ешерихіозу: від 4 годин 3 днів
краснухи (червонички): від 12 до 24 днів
коронавірусної хвороби 2019: від 1 до 10 днів
корости: від кількох годин до 2 тижнів
правця: від 3 до 31 днів
респіраторно-синцитіальної інфекції: від 3 до 7 днів
ротавірусної інфекції: від кількох годин до 2 днів
сальмонельозу від 2 годин до 3 днів
сказу: від 7 днів до року
туберкульозу: від кількох місяців до двох років
туляремії: від 2 до 10 днів (зазвичай 3-5 днів)
хвороби, яку сричинює вірус Ебола: від 4 до 21 днів
холери: від 2 годин до 5 днів
чуми: від 1 до 6 діб (зазвичай 2-3 доби)