Інститут іоносфери НАН України та МОН України — Вікіпедія

Редагування Інститут іоносфери НАН та МОН України
Парадний вхід до головного корпусу Інституту
Парадний вхід до головного корпусу Інституту
Парадний вхід до головного корпусу Інституту
Основні дані
Засновано 1991 рік
Приналежність Національна академія наук України
Контакт
Ключові особи Директор
Домнін Ігор Феліксович
Країна  Україна
Адреса Україна, Харків
Тип неприбуткова організація
Вебсторінка iion.org.ua

Інститут іоносфери НАН та МОН України — один з найбільших у світі наукових центрів, який здійснює дослідження в галузі фізики навколоземного космічного простору і сонячно-земних зв'язків сучасним, найбільш точним та інформативним методом некогерентного розсіювання (НР) радіохвиль. У 2001 р. науковий центр, іменований «Іоносферний зонд», був визнаний об'єктом Національного надбання України. Система радарів НР в Харкові є єдиною в середніх широтах Європи. У всьому світі існують 11 таких радарів, 5 з яких належать Сполученим Штатам Америки. Будівництво двох харківських радарів НР було розпочато в 1966 р. Перші експериментальні результати були отримані в 1972 р.

Інститут іоносфери виконує експериментальні і теоретичні дослідження навколоземного простору впродовж більш ніж трьох циклів сонячної активності. Регулярні скоординовані вимірювання параметрів геокосмічної плазми над Україною здійснюються в рамках дослідницьких робіт Інституту іоносфери, а також відповідно до міжнародних наукових програм (CAWSES, LTCS, CVS, MI Coupling, GEM, MST тощо) і є частиною спільних міжнародних космічних досліджень, проведених обсерваторіями Міллстоун Хілл, Аресібо і Джікамарка (США), EISCAT (Європейська Асоціація радарів НР), Харкова (Україна) 49 ° 40'36 «N 36 ° 17'34» E, Іркутська (Росія) та іншими.

Історія[ред. | ред. код]

Встановлення антени НДА-100

У 1946 р. з ініціативи академіка А. А. Слуцкін та проф. С. Я. Брауде в ХЕТІ (згодом став ХПІ) було створено радіотехнічний факультет, на якому з 1950 р. почалися роботи зі створення іоносферної станції під керівництвом С. Я. Брауде. За допомогою цієї станції вперше в Україні були досліджені зміни електронної концентрації під час сонячного затемнення 30 червня 1954 З цього часу в ХПІ почалося планомірне вивчення среднеширотной іоносфери, в яких активну участь брав В. І. Таран.

У 1963 р. в науково-дослідній лабораторії іоносфери ХПІ, яку очолював В. І. Таран, почалися роботи з впровадження методу некогерентного розсіяння (НР) для дослідження іоносфери. Аналогічні дослідження іоносферної плазми проводилися в США. Перші результати були отримані в науково-дослідній лабораторії іоносфери методом НР за допомогою першої антени діаметром 30 м в 1972 р. Під керівництвом професора В. І. Тарана на полігоні біля м. Змієва була створена унікальна, єдина в СРСР, експериментальна база з еталонними науковими інструментами — радарами НР, один — із зенітною параболічною антеною діаметром 100 м, НДА-100 (Харківський радар); інший — з повноповоротною антеною діаметром 25 м, ППА-25 — а також із нагрівним стендом з антеною 300 м на 300 м.

Харківський радар дозволив дослідити іоносферну плазму методом НР і проводити систематичні вимірювання основних параметрів іоносфери (електронної концентрації, температур електронів і іонів, швидкості перенесення іоносферної плазми, відносної концентрації молекулярних і атомарних іонів) в широкому діапазоні висот (100–1500 км).

Науково-дослідна лабораторія іоносфери в 1991 р. перетворилася в Інститут іоносфери, директором якого був призначений доктор фіз.-мат. наук, проф. Віталій Іванович Таран. З 1996 р. в Інституті іоносфери спільно з Обсерваторією Хейстек Массачусетського технологічного інституту і обсерваторією Аресібо Корнельського університету (США) проводилися регулярні дослідження висотно-часових залежностей відносної концентрації легких іонів методом НР згідно з Міжнародним геофізичним календарем. Спільні дослідження іоносфери з обсерваторіями Хейстек і Аресібо дозволили виявити довготні і широтні варіації концентрації іонів водню.

З 2009 р. Інститут іоносфери НАН і МОН України очолює доктор техн. наук, доцент І. Ф. Домнін.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Основними науковими напрямками Інституту іоносфери є:

  1. дослідження хвильових збурень в іоносфері природного та штучного походження;
  2. спостереження, аналіз і фізична інтерпретація ефектів геокосмічних бур різної інтенсивності;
  3. дослідження варіацій параметрів іоносфери в спокійних умовах;
  4. розвиток регіональної моделі іоносфери за даними харківського радара НР;
  5. дослідження впливу потужного радіовипромінювання на параметри та процеси в іоносферної плазмі;
  6. створення бази даних радара НР.

Конференції[ред. | ред. код]

Антена НДА-100

На базі Інституту іоносфери і НТУ «ХПІ» проводиться щорічна конференція молодих вчених «Дистанційне радіозондування іоносфери».

Основними науковими напрямками конференції є:

  1. радіотехнічні засоби і методи;
  2. обробка та подання сигналів;
  3. Іоносферна інформатика;
  4. фізика іоносфери і моделювання процесів.

У роботі конференції беруть участь молоді фахівці з фізики космічної плазми, радіотехнічних засобів і методів дослідження геокосмосу.

Наукова співпраця[ред. | ред. код]

З 1996 року Інститут іоносфери співпрацює з Массачусетським технологічним інститутом (США) і Корнельського університету (США) в галузі дослідження іоносфери за допомогою методу НР.

У 2009 році Інститут іоносфери уклав договір про наукове співробітництво з Федеральним державним науковим закладом «Науково-дослідний радіофізичний інститут» (м. Нижній Новгород, Росія). У рамках цього договору виконані спостереження ефектів в геокосмічні плазмі під час впливу на іоносферу потужним радіовипромінюванням.

Спільно з Харківським університетом повітряних сил імені Івана Кожедуба МО України проводяться дослідження впливу на середу стартів і польотів потужних космічних ракет і спостереження хвильових збурень в іоносфері.

Наукова співпраця з колегами Інституту геофізики імені С. І. Субботіна НАН України направлено на дослідження в галузі сонячно-земної фізики, спостережень варіацій космічної погоди і магнітного поля Землі.

Разом з кафедрою космічної радіофізики радіофізичного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна створено Міжвідомчу науково-дослідна лабораторія радіофізичних досліджень атмосфери і геокосмосу.

Одним з перспективних напрямків Інституту іоносфери є дослідження впливу потужного радіовипромінювання на рослинні клітини. В рамках цієї роботи Інститут тісно співпрацює з колегами з Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України.

З 2010 року Інститут іоносфери співпрацює з Інститутом іоносфери АТ «Національний центр космічних досліджень і технологій» (м. Алмати, Казахстан) в галузі вивчення хвильових збурень в геокосмічні плазмі, викликаних стартами ракет за даними методу вертикального зондування.

Джерела[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Інститут_іоносфери_НАН_України_та_МОН_України&oldid=36446847