Інтернування — Вікіпедія

Інтернува́ння (фр. interner — встановлювати на проживання, від лат. internus — внутрішній) — у міжнародному праві:
1. примусове затримання й роззброєння нейтральною державою військ воюючих держав, що вступили на територію цієї держави під час збройного конфлікту;
2. затримання однією з воюючих держав громадян або представників національності ворожої держави, що проживають на її території, до кінця війни без обмежень у часі й без слідства.

Різновиди[ред. | ред. код]

примусове затримання й роззброєння нейтральною державою військ воюючих держав, що вступили на територію цієї держави під час збройного конфлікту. Інтерновані поміщаються в певній місцевості, яку їм забороняється покидати. Слід розрізняти інтернування іноземних цивільних громадян і інтернування іноземних військовослужбовців владою нейтральної країни. У разі інтернування військовослужбовців затримується також наявне при них озброєння і військова техніка.

затримання однією з воюючих держав громадян або представників національності ворожої держави, що проживають на її території, до кінця війни без обмежень у часі й без слідства. Застосовується до практики під час війни для запобігання інтервенції збройних формувань воюючих сторін на територію нейтральної держави (згідно з Другою Гаазькою конвенцією 1899 і 1907 рр). Питання інтернування були регламентовані також окремими положеннями Женевської конвенції 1929, але Женевська конвенція від 1949 «Про захист цивільного населення під час війни» більш детально регулює положення іноземних громадян, встановлює, що місця інтернування повинні знаходитися поза зоною військових дій і по можливості позначатися спеціальними знаками. Інтерновані безкоштовно утримуються воюючими сторонами (забезпечуються необхідним харчуванням, одягом, медичною допомогою тощо), вони користуються правом листування з родичами, з відповідними міжнародними організаціями та інше.

Слід відрізняти інтернування військових під час війни та їхній полон, який здійснює держава, що бере участь у війні.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Задорожній О. В. Інтернування // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004 — Т. 1. — 760 с. — ISBN 966-316-039-X.
Інтернування [Архівовано 19 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
Інтернування [Архівовано 16 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011. — Т. 11 : Зор — Как. — С. 453. — ISBN 978-966-02-6092-4.
Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х. : Право, 2015.
Смолянюк В. Інтернування // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 297. — ISBN 978-966-611-818-2.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Інтернування

Інтернування [Архівовано 7 лютого 2015 у Wayback Machine.]
ІНТЕРНУВАННЯ [Архівовано 7 лютого 2015 у Wayback Machine.]
ІНТЕРНУВАННЯ УКРАЇНЦІВ В КАНАДІ (1914—1920) [Архівовано 7 лютого 2015 у Wayback Machine.]

Портал «Право»