Агресія води — Вікіпедія

Агресія води — негативна дія підземних вод на метал і бетон називається агресією води. Розрізняють агресію вилужну, загальнокислотну, вуглекислотну, сульфатну і магнезіальну.

Вилужна агресія виникає за малого вмісту у воді НСО₃. У цих умовах відбувається розчинення і вимивання з бетону карбонатів, які він містить.

Загальнокислотна агресія обумовлена низьким значенням водневого показника рН, через що посилюється розчинення вапна у бетоні. Вуглекислотна агресія виникає внаслідок дії агресивної вуглекислоти СО₂. В процесі взаємодії з водою із цементу виділяється вільне вапно СаСО₃, яке реагує з вільною вуглекислотою СО₂. Реакція йде за схемою:

СаСО₃ + СО₂ + Н₂О = Са (НСО₃)₂.

Бігідрокарбонат кальцію, що утворюється при цьому, є розчинною сполукою і легко виноситься з бетону.

Сульфатна агресія виникає за наявності у воді підвищеної кількості сульфату SO₄^2-, при цьому у бетоні відбувається кристалізація нових сполук, утворення яких супроводжується збільшенням об'єму, внаслідок чого і відбувається його руйнування. Такими новими сполуками є гіпс — CaSO₄•2Н₂О та сульфоаллюмінат кальцію — 3СаО•Al₂O₃•3CaSO₄•31H₂O (цементна бацила). Під час утворення гіпсу об'єм збільшується у два рази, цементної бацили — у 2,5 рази.

Магнезіальна агресія, як і сульфатна, призводить до руйнування бетону під час взаємодії його з водою, яка вміщує підвищені кількості Mg²⁺. При цьому, якщо вміст іонів Mg²⁺ буде меншим за 1000 мг/дм3, вода вважається магезіально-неагресивною, незалежно від вмісту іона SO₄^2-.

Твердість води також відбивається на її агресивній дії на бетон.

Для практичних розрахунків оцінка агресивності води проводиться у відповідності з «Інструкцією з проектування, ознак і норм агресивності води – середовища для залізобетонних та бетонних конструкцій».

Література[ред. | ред. код]

Інженерна геологія (з основами геотехніки): підручник для студентів вищих навчальних закладів /Колектив авторів: В. Г. Суярко, В. М. Величко, О. В. Гаврилюк, В. В. Сухов, О. В. Нижник, В. С. Білецький, А. В. Матвєєв, О. А. Улицький, О. В. Чуєнко.; за заг. ред. проф. В. Г. Суярка. — Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2019. — 278 с.