Адигея — Вікіпедія

Республіка Адигея
рос. Республика Адыгея
Адыгэ Республик
   
Країна Росія Росія
Фед. округ Південний
Адмін. центр Майкоп
Глава Кумпилов Мурат Каральбієвич
Дата утворення 1991
Оф. вебсайт adygheya.ru(рос.)
Географія
Координати 44° пн. ш. 40° сх. д. / 44° пн. ш. 40° сх. д. / 44; 40
Площа 7 600 км² (80-а)
  • внутр. вод 5,7 %
  • найвища точка Chugush
Часовий пояс MSK (UTC+3)
Населення
Чисельність 440327 (01.01.2011) [1] (74-а) (2011)
Густота 58 осіб/км²
Оф. мови російська, адигейська
Економіка
Економ. район Північно-Кавказький
Коди
ISO 3166-2 RU-AD
ЗКАТО 79
Суб'єкта РФ 01
Телефонний (+7)
Карти

Адигея на карті суб'єктів Російської Федерації

Мапа
CMNS: Адигея у Вікісховищі

Респу́бліка Адиге́я (рос. Респу́блика Адыге́я; адиг. Адыгэ Республик) — суб'єкт Російської Федерації, входить до складу Південного федерального округу.

Столиця — м. Майкоп.

Утворено 27 липня 1922.

Географія[ред. | ред. код]

Республіка розташована в північно-західній частині Кавказу; північна частина — низовинна, знаходиться на Прикубанській рівнині, південна на схилах Великого Кавказу. Більша — низовинна частина — горбисто-рівнина до 100 м висоти. Менша — передгірська частина — має висоту до 3 238 м (гора Чугуш) м і поділена долинами лівих приток Кубані та Лаби.

Клімат помірно теплий. Пересічна температура січня —1,6°, липня +22,2°. Опадів понад 700 мм на рік (Майкоп). Максимум влітку.

Найбільша річка — Кубань. Стік Кубані регулюють водосховища — Тщицьке (вище гирла річки Білої), Шапсузьке (нижче міста Краснодар), Краснодарське і Октябрське. У межах Адигеї в річках Кубань впадають Біла, Пшиш, Псекупс, Афіпс.

Ґрунти чорноземні; на рівнині потужні чорноземи, у передгір'ях — вилугувані. Ліси (дуб, бук, граб) зосереджені на півдні.

В Адигеї знаходиться основна частина Кавказького заповідника.

Природні ресурси[ред. | ред. код]

Адигея багата лісовими ресурсами, що займають до третини її території, в південній частині. З корисних копалини є невеликі запаси природного газу, великі запаси будівельних матеріалів (гравій, пісок, глина, вапняк), в гірській частині республіки — невеликі родовища золота, рудних матеріалів. В Адигеї є поклади нафти, срібла, золота й газу.

Історія[ред. | ред. код]

Урочище плато Лаго-Накі, Адигея

Територію сучасної Адигеї ще за античних часів населяли предки адигейців (адигів). Вони є нащадками стародавніх касогів, які за часів Київської Русі входили до складу Тмутараканського князівства.

У 1792 року частина земель адигів була передана чорноморським козакам.

У Російській імперії Адигея була однією з найвідсталіших провінцій — народ не мав власної писемності, на 150 осіб припадав 1 учень, не було лікарських закладів, промисловості майже не було — в 27 кустарних майстернях працювало 90 робітників.

Відомим комуністом-революціонером був Мос Шовгенов. За роки радянської влади були створені автономна державність і писемність.

Утворена 27 липня 1922 як Черкеська (Адигейська) автономна область. З 24 серпня 1922 по 13 серпня 1928 року — Адигейська (Черкеська) автономна область, до 3 липня 1991 — Адигейська автономна область у складі Краснодарського краю, з 3 липня 1991 — Республіка Адигея у складі Російської Федерації.

Кавказ під час підвищення статусу Адигеї до рівня республіки

У грудні 1991 року відбулися вибори депутатів у Верховну Раду Республіки Адигея. Був сформований перший в історії Адигеї парламент.

У січні 1992 року було обрано першого президента республіки — ним став Аслан Джарімов. У березні 1992 — перший голова Верховної Ради Республіки Адигея — Адам Тлеуж.

Конституція Республіки Адигея була затверджена Законодавчими Зборами — Хасе 10 березня 1995 року.

Населення[ред. | ред. код]

Населення — 442,7 тис. осіб (2006). Міське населення — 52,6 % (2006). Щільність населення — 56,8 осіб/км² (2006).

У республіці проживають представники більше 80 національностей. За даними Всеросійського перепису населення 2002 року, національний склад Республіки був наступним:

Народ
(показані народи з чисельністю понад 1000 осіб)
Чисельність, 2002, тис.[2]
Росіяни 288,3 (64,5 %)
Адигейці 108,1 (24,2 %)
Вірмени 15,3 (3,4 %)
Українці 9,1 (2 %)
Курди 3,6
Татари 3,5
Турки 3,4
Білоруси 1,9
Цигани 1,8
Греки 1,7
Азербайджанці 1,4
Німці 1,2
Чеченці 1,1

Адиги (черкеси) проживають, в основному, в 44 аулах, а також деяких інших крупних населених пунктах. Найкомпактніше вони розселені в Тахтамукайському, Теучезькому, Шовгеновському, Кошехабльському і Красногвардєйському районах. У 1998 році з автономного краю Косово і Метохія (Сербія) репатріювала група черкесів (близько 200 осіб), розселена в Майкопі й новому аулі Мафехабль (Майкопський район). Решта населення в сільській місцевості проживає в станицях, хуторах, селах і селищах.

Росіяни розселені по всій території республіки, компактно — в Гіагінському й Майкопському районах, велика їх чисельність у Красногвардєйському, Тахтамукайському районах.

Українці (колись друга за чисельністю етногрупа в Адигеї), розселені дисперсно по всій Адигеї. Вони піддалися сильній асиміляції з росіянами.

Компактно в Адигеї живуть татари: хутір Кіров (Шовгеновський район), хутори Політотдєл, Отрадний (Кошехабльський район), аул Афіпсип (Тахтамукайський район), місто Майкоп.

Вірмени розселені компактно в Майкопському районі: хутори Пролетарський, Цвєточний, Шаумян, селище Тульський, станиця Кужорська, місто Майкоп.

Курди: села Біле, Преображенське, Садове, Єленовське, Красногвардійське, аул Бжедугхабль (Красногвардійський район).

Греки: хутір Гавердовській (міський округ «Майкоп»).

Населені пункти[ред. | ред. код]

Населені пункти з кількістю мешканців понад 5 тисяч
20102012
Майкоп 144 467 (2012) Красногвардійське 9 459 (2010)
Яблоновський 27 029 (2012) Кошехабль 7 267 (2012)
Енем 18 161 (2012) Каменномостський 7 213 (2010)
Гіагінська 14 121 (2010) Дондуковська 6 603 (2010)
Адигейськ 12 368 (2012) Краснооктябрський 5 875 (2010)
Ханська 11 245 (2010) Тлюстенхабль 5 585 (2012)
Тульський 10 732 (2010) Тахтамукай 5 214 (2010)

Адміністративно-територіальний поділ[ред. | ред. код]

У складі республіки 2 міських округи — Майкоп і Адигейськ, 5 муніципальних районів, 3 міських поселень — селищ міського типу, 45 сільських поселення, 227 сільських населених пунктів (2006).

Міські округи:

Райони:

Економіка[ред. | ред. код]

Адигея — індустріально-аграрна республіка, з добре розвиненими галузями промисловості: харчова, лісова, деревообробна та целюлозно-паперова, машинобудування і металообробка.

Загальна площа земельних угідь на кінець 1998 року склала 781,4 тис. гектарів, з них 244,7 гектарів займають орні землі. Основу місцевого виробництва становить рослинництво, свинарство, вівчарство, промислове птахівництво, племінне конярство.

На території республіки діють місцеві авіалінії, розвинений авто- і залізничний транспорт. Судноплавство по річці Кубань.

Освіта і культура[ред. | ред. код]

У республіці два вищих навчальних заклади — Адигейський державний університет [Архівовано 5 лютого 2007 у Wayback Machine.] (колишній Адигейський педагогічний інститут) і Майкопський державний технологічний університет, у ВНЗах республіки відкриті аспірантура й докторантура, працюють вчені ради.

В Адигеї 8 державних і 23 громадських музеїв. Національний музей Республіки Адигея володіє унікальними археологічними, етнографічними, природними колекціями. Відкритий спеціальний відділ адигейської діаспори, наочним результатом роботи якого стало істотне поповнення фондів музею експонатами періоду Кавказької війни й життя адигів за кордоном.

У Майкопі відкриті філія Державного музею Народів Сходу, картинна галерея.

Найдавніший пам'ятник культури адигських народів — Нартський епос. У ньому відбиті уявлення людей про світ на ранній стадії розвитку людського суспільства, їхні заняття, етичні норми й філософські погляди, легенди народу, особливості побуту й вдач.

Широко відомі імена класика адигської літератури, лауреата Державної премії СРСР Т. М. Керашева, народного письменника Адигеї, лауреата Державних премій СРСР і Росії, голови Союзу письменників Адигеї І. Ш. Машбаша, основоположника адигського професійного музичного мистецтва, народного артиста Російської Федерації й Республіки Адигея, заслуженого діяча мистецтв Росії, лауреата Державної премії Республіки Адигея, члена Союзу композиторів Росії У. Х. Тхабісімова.

Театри[ред. | ред. код]

Спорт[ред. | ред. код]

До складу збірних команд Росії включено 66 вихованців спорту Адигеї по 18 видах спорту.

З 1992 року щорічно проводиться багатоденна велогонка «Дружба народів Північного Кавказу». Її маршрут: Майкоп — Краснодар — Ставрополь — Черкеськ — П'ятигорськ — Нальчик — Владикавказ. Велогонка несе естафету миру й дружби в регіони Півдня Росії. В Адигеї проходять змагання з водного туризму.

«Інтерраллі-Бєла» наповнені ідеєю миру й дружби між народами Росії.

Туризм[ред. | ред. код]

Адигея

Територія республіки відноситься до зони змішаного туризму. Вона володіє значними мисливськими ресурсами.

У Адигеї створено декілька природоохоронних зон. Це Кавказький державний біосферний заповідник, розташований на територіях Республіки Адигея і Краснодарського краю, ряд унікальних природних пам'ятників і національний природний парк «Горна Адигея», який ще створюється.

Великою популярністю користуються пішохідні гірські і кінні маршрути. Бази і табори відпочинку можуть одночасно прийняти більше 1500 відпочиваючих.

Влада[ред. | ред. код]

З 10 вересня 2017 головою Республіки Адигея є Кумпілов Мурат Каральбієвіч.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Росстат - оцінка чисельності населення станом на 01.01.2011. Архів оригіналу за 15.03.2012. Процитовано 14.12.2011. 
  2. Джерело. Архів оригіналу за 24 січня 2012. 

Посилання[ред. | ред. код]