Акредитація закладу вищої освіти — Вікіпедія

Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (листопад 2015)
Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті.
Ця стаття має непослідовний стиль цитування. Використані посилання можна вдосконалити за допомоги іншого або послідовного стилю цитування, виносок або зовнішніх посилань.

Акредито́ваний навча́льний за́клад (фр. accreditif, від лат. accreditivus — «довірчий»; і * рос. аккредитованное учебное заведение; англ. accredited educational institute; нім. akkreditierter Lehranstalt)  — навчальний заклад, якому надано повноваження здійснювати навчання, підготовку спеціалістів за певним рівнем (молодший спеціаліст, бакалавр, магістр тощо).

Передумови запровадження акредитації[ред. | ред. код]

Передумовами запровадження акредитації були державні системні рішення щодо формування первинної нормативно-правової бази акредитації [1-5], у тому числі вимог та критеріїв оцінки діяльності, визначення рейтингу та статусу вищого навча́льного за́кладу (ВНЗ, в наступному офіційно прийнятим скороченням - [[ЗВО|закладу вищої освіти]]), інвестиційних та інноваційних процесів як узагальнення методичних засад акредитації – функцій та механізму державно-громадського регулювання освітньої діяльності в Україні тощо, що потім у 2001 році знайшли своє певне відображення в [6-7].


У 1992 році сталися кардинальні зміни та реформування політичних, економічних, соціальних засад державного устрою України, перехід суспільства до ринкових умов господарювання, руйнація старої системи планування підготовки та розподілу кадрів, потреба в професійному кадровому потенціалі сучасного мислення, спроможному до адаптації та генерації нового характеру управління - в режимі постійних реформ і вдосконалення, динамічних змін ринкового спрямування пріоритетів практично в усіх сферах за видами економічної діяльності суспільства [8].


Вірність обраного шляху надалі підтвердили концептуальні інтеграційні засади Болонського процесу в освіті [9-13]. ВНЗ повинен навчати фахівців того, що прогнозовано реально може знадобитися в процесі їх майбутньої професійної діяльності, та відповідно контролювати ступінь розвитку необхідних знань, умінь, навичок людини, яка навчається.


В Україні до отримання незалежності діяла розвинена та досить розгалужена державна система освіти, яка охоплювала більш ніж 24,5 тис. дошкільних, близько 22 тис. загальноосвітніх, 1246 професійних, 742 середніх спеціальних та 160 ВНЗ, аспірантуру та докторантуру з 200 наукових спеціальностей, більш ніж 500 підрозділів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, до 2000 закладів та установ позашкільного навчання [14].


Проте, освітня діяльність Законом України “Про підприємництво” на той час не була визначена як діяльність, що ліцензується. В наслідок цього в Україні станом на березень 1994 року додатково до ВНЗ державного освітнього сектору діяло понад 600 навчальних закладів, установ, організацій, підприємницьких структур [15],  які в межах своєї статутної діяльності виголошували спроможність надання освітніх послуг з вищої освіти, в переважній більшості, як це потім з’ясовувалось, сумнівної якості та рівня. Законодавче унормування діяльності, пов'язаної з наданням послуг для здобуття загальної середньої та професійної освіти, підготовкою спеціалістів різних рівнів кваліфікації [16],  посилило вплив держави на виправлення цього становища механізмом ліцензійних та акредитаційних процедур.


Вища школа мала стати провідною у функціонуванні всієї розгалуженої системи неперервної, гарантованої якості освіти, у задоволенні потреб людини в отриманні знань протягом всього її життя [8] .


Завдання та функції акредитації[ред. | ред. код]

Головними завданнями системи акредитації ВНЗ були сформульовані в [17] та потім відображені в [6], а саме: визначення державою і дотримання кожним суб’єктом, котрий веде освітню діяльність, державних стандартів і відповідних до них вимог; запровадження в найстигліші терміни механізму акредитації ВНЗ; стимулювання цільового професійного творчого пошуку у викладачів, педагогічних колективів; формування у громадян усвідомлення в необхідності отримання знань, що відповідають прогнозним викликам ринку праці та індивідуальним потребам; сприяння через акредитацію входженню провідних ВНЗ, науково-педагогічних колективів до системи міжнародного співробітництва у галузі освіти.


Головними функціями у тому були визначені:

- стратегічна - виведення якості освіти на рівні, які визначаються державними та міжнародними вимогами;

- практична - визначення рівня надання освітніх послуг і рейтингу ВНЗ системи, що діють в Україні;

- нормативна - науково-методичне нормативне забезпечення і регламентація акредитаційної експертизи діяльності ВНЗ системи;

- координуюча - організація діяльності органів акредитаційної експертизи, створення відповідних структурних ланок, визначення напрямів, послідовності і оптимізації процесу акредитації ВНЗ системи на основі демократичних принципів та прозорості;

- контролююча - визначення стану і тенденцій  розвитку освітньої діяльності ВНЗ системи у порівнянні з державними вимогами і прогнозом потреб суспільства в освіті;

- діагностична - створення і підтримка в актуальному  стані системи стандартів освіти, порівняльних державних показників рейтингової оцінки, банків національних і міжнародних освітянських тестів;

- синтезуюча - забезпечення узагальнення досвіду провідних ВНЗ системи, науково-педагогічних колективів, окремих  працівників освіти та державного управління, створення умов його розповсюдження на систему, забезпечення інтегрованої діяльності ВНЗ системи у вертикальному та горизонтальному рівнях управління;

- інформаційна - забезпечення інформованості суспільства, працівників сфери державного управління відносно ефективності діяльності і рейтингу закладів освіти,прогнозування та удосконалення спектру напрямів і змісту освітніх послуг.

Процедура акредитації[ред. | ред. код]

Акредитація закладу вищої освіти — процедура надання закладу вищої освіти певного типу права проводити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Рівень акредитації — рівень спроможності закладу вищої освіти певного типу провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації;

Акредитований напрям — напрям, за яким заклад вищої освіти певного типу отримав право провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації;

Акредитована спеціальність — спеціальність відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, за якою заклад вищої освіти певного типу отримав право провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації;

Акредитований заклад вищої освіти — заклад вищої освіти, що визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів, не менше двох третин з яких є акредитованими.

Розвиток процедур та механізмів акредитації[ред. | ред. код]

Концептуальні засади і механізм національної системи акредитації ВНЗ України отримали у 1995 році схвальне сприйняття Празької міжнародної конференції “Приватні заклади освіти”, що була проведена під егідою Європейського союзу за участю фахівців США, більшості країн Європи (у тому числі Великобританії, Франції, Греції, Чехії, Албанії, Латвії, Литви, Естонії, Росії, Білорусі тощо), Саме проведення такої конференції на міжнародному рівні та характер питань, що розглядались, свідчили стосовно об’єктивності походження та спільності проблемних питань, необхідності вироблення єдиних підходів до побудови організаційних механізмів акредитації, методик та критеріїв оцінки якості освіти.

Також цей досвід за результатами відповідних тендерних процедур та експертиз у 1993-1995 роках, був підтриманий Європейським союзом у вигляді проекту Tacis “Акредитація закладів освіти України”, що здійснювався Міністерством освіти України у 1996-1998 роках за участю іноземних фахівців. У якості консультантів за дорученням Європейської комісії виступали Німецька академічна служба обмінів (НАСО), в наступному - Німецька служба академічних обмінів (DAAD)  та її британський партнер Консорціум з міжнародної діяльності університетів Великобританії, а також , персонально, відповідальний за програму НАСО Гольгер Шрьодер, її координатор Георгій Мозговий, експерти Вольф-Дітрих Вебер з Міждисциплінарного центру дидактики вищої школи міста Білефельд, Ганс-Йоахім Лемке з Академії підвищення економічної кваліфікації (м. Дрезден) та інші [18].


Визнанням важливості удосконалення системи акредитації ВНЗ для держави було створення у 1996 році Державної акредитаційної комісії України (далі – ДАК) на заміну Міжгалузевої республіканської акредитаційної комісії (підняття статусу комісії), встановлення зразків, виготовлення та застосування державних документів, що отримували заклади за результатами акредитаційної експертизи [19].

Досвід дій, у тому числі і з поступального удосконалення системи акредитації ВНЗ у напрямах забезпечення нею її основних завдань та функцій, не був належним чином розвинутий надалі. Суттєвому збільшенню обсягів експертизи не відповідали її організаційне, кадрове та прикладне науково-методичне супроводження. Подальші дії з реформування системи акредитації ВНЗ, в тому числі через прийняття законодавчих рішень [20] були спробами покращити її ефективність, але не завжди вдалими [21-27].

Див. також[ред. | ред. код]

Джерело[ред. | ред. код]

  1. Положення про акредитацію вищих навчальних закладів. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 червня 1992 р. №303 // ЗП України. – 1992. – №  6, – С.142. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/303-92-п#Text
  2. Положення про порядок створення, реорганізації та ліквідації навчально-виховних закладів. Постанова Кабінету Міністрів України від 05.04.1994  № 228 // ЗП України. – 1994. – № 8, – С.196. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/228-94-п#Text
  3. Порядок запровадження акредитації вищих навчальних закладів України. Наказ Міністерства освіти України від 20.10.1992  № 157 // Зб. Законодавчих та нормативних актів про освіту. – Вип. I. – К: Віпол. – 1994. – С.306-319.
  4. Матеріали до проведення акредитації вищих навчальних закладів // МО України. – К.: РВО “Укрвузполіграф”. – 1992. – 48 с.
  5. Інформативні матеріали з питань акредитації закладів освіти України до підсумкової Колегії МО України за 1993 рік // МО України. - К.: Віпол. –  1994 р. – 78 с.
  6. Супрун В.В. Акредитація вищих навчальних закладів як механізм державного регулювання освітньої діяльності в Україні. – Миколаїв.: Вид-во МФ НаУКМА. – 2001. – 346 с.
  7. Супрун В. В. Акредитація як механізм інноваційного стимулювання підготовки кадрів для ринкової економіки : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук / В.В. Супрун. - Донецьк : [б.в.], 1999. - 23 с. -  Спеціальність 08.02.02 -- економіка та управління науково-технічним прогресом, інвестиційні та інноваційні процеси. http://aleph.ukma.kiev.ua:80/F/func=direct&doc_number=000061461&local_base=KMA01
  8. Державна національна програма “Освіта“ (“Україна XXI століття”). –  К.: “Райдуга”. – 1994. – 61 с. http://consultant.parus.ua/?doc=01F9A91243 ; https://web.archive.org/web/20180627063425/http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/896-93-п
  9. Конвенція про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні. – Лісабон. – 1997. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_308#Text
  10. Болонська декларація “Європейський простір вищої освіти”. – Болонья. – 1999.https://uk.wikipedia.org/wiki/Болонська_конвенція; http://www.edupolicy.org.ua/_dx/main_ua/high-edu_ua/bologna_ua.html
  11. Євген КРАСНЯКОВ. Міжнародні нормативно-правові акти про освіту та їхній вплив на формування державної політики в галузі освіти України https://kno.rada.gov.ua/news/Publikatsiji/VI_skl/73183.html
  12. Присенко, М. О. Зарубіжний досвід і деякі проблемні питання дії акредитаційних процедур та рейтингування вищих навчальних закладів в Україні / М. О. Присенко. - С  150 //Проблеми освіти [Текст]: науково-методичний збірник Науково-методичного центру вищої освіти МОіНУ. Вип. 45. Болонський процес в Україні. Ч. 2. - Київ : "Знання", 2005. - 200 с. – ISBN 966-346-143-8. http://e-catalog.mk.ua/irbis.php?Z21ID=&I21DBN=NPB&P21DBN=NPB&S21STN=1&S21REF=3&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=U=&S21STR=74%2E04%284Укр%29
  13. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти [Текст] / В. С. Журавський, М. З. Згуровський ; Національний технічний ун-т України "Київський політехнічний ін-т". - К. : Політехніка, 2003. - 200 с. - Бібліогр.: с. 191-192. - ISBN 966-622-146-2. Рубрикатор НБУВ: Ч484(4) http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=EC&P21DBN=EC&S21CNR=20&Z21ID=
  14. Освіта в Україні. 1992-1994 рр. (Інформаційно-аналітичний матеріал).”, /Міністрство освіти України до розгляду на Ш сесії Верховної Ради України, -К.: 1995 р., - 46 с.
  15. Лист Міносвіти України №1/9-46 від 15.03.1994  на адресу управлінь освітою обласних державних адміністрацій та органів виконавчої влади.
  16. Закон України «Про внесення доповнень до статті 4 Закону України "Про підприємництво"» /Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 51, ст.482. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3714-12#Text
  17. Присенко М.О. Акредитація закладів освіти як саморегуляція на загальнонаціональному, регіональному, муніципальному рівнях, безпосередньо в закладах освіти. /М. О. Присенко. – С. 16-18 // Тези доповідей Наукової конференції «Порівняльний аналіз сучасних систем вищої освіти»,. Національний університет “Києво-Могилянська Академія”. Вид-во НУКМА, – К.:  – 1995. – 43 с.
  18. Вища освіти в Україні: вузи намагаються гарантувати якість освіти. – Frankfurt am Main.: Журнал “Deutschland: викладка Україна”. – Вид-во Frankfurter. –1997.
  19. Постанова Кабінету Міністрів України «Про ліцензування, атестацію та акредитацію навчальних закладів» від 12 лютого 1996 р. N 200. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/200-96-п#Text
  20. Закон України «Про вищу освіту» / (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 37-38, ст.2004); https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18#Text
  21. Акредитація. Організація та проведення у вищих навчальних закладах України. [Посібник С.І.Андрусенко, С.І. Домніч; Міністерство освіти і науки України – К.: КУЕТТ, 2003.- 172 с., ISBN 966-7737-25-x https://refdb.ru/look/2480448.html
  22. Методичні рекомендації щодо розробки матеріалів для акредитації спеціальності. / Уклад.: В.І.Домніч, В.Ю. Угольніков. –К.: ІВЦ "Видавництво «Політехніка»", 2002. – 40 с. https://osvita.kpi.ua/files/downloads/Metod%20ukazan%20acreditacia-3.pdf
  23. Вища освіта України: ліцензування та акредитація [Текст] : аналітичне дослідження / Т. В. Фініков, О. І. Шаров ; Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні. - К. : Навчально-методичний центр "Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні", 2003. - 68 с. - ISBN 966-8487-14-1; Рубрикатор НБУВ: Ч484(4УКР) http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=EC&P21DBN=EC&S21CNR=20&Z21ID=  ;
  24. Сучасна вища освіта: світові тенденції і Україна [Текст] / Т. В. Фініков ; Міжнародний фонд досліджень освітньої політики, Інститут економіки та права "Крок". - К. : Таксон, 2002. - 176 с. - (Вища освіта в сучасному світі). - Бібліогр.: в кінці розділів. - ISBN 966-7128-27-Х. - ISBN 966-7128-26-1; Рубрикатор НБУВ: Ч481.0 Ч484(4УКР)  http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=EC&P21DBN=EC&S21CNR=20&Z21ID=  ;
  25. Присенко, М. О. Система акредитації вищих навчальних закладів в Україні: реалії становлення, проблеми дії та розвитку / М. О. Присенко. - С .125 //Проблеми освіти [Текст] : Науково-методичний збірник науково-методичного центру вищої освіти МОіНУ. Вип. 45. Болонський процес в Україні. Ч. 1. - Київ : "Знання", 2005. - 192 с. – ISBN 966-346-126-8. http://e-catalog.mk.ua/irbis.php?Z21ID=&I21DBN=NPB&P21DBN=NPB&S21STN=1&S21REF=3&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=U=&S21STR=74%2E04%284Укр%29
  26. Присенко М.О. Стандартизація вищої освіти: реформи та їх наслідки // Журнал Вища школа [Текст] : наук.-практ. вид./ М-во освіти і науки України. - К. : Знання, - 2016, - №9, - С.9-26, - ISSN 1682-2366. http://lib.ndu.edu.ua/cgi-bin/irbis64r_12/cgiirbis_64.exe?LNG=uk&C21COM=S&I21DBN=IBIS&P21DBN=IBIS&S21FMT=infow_wh&S21ALL=%3C.%3EA%3DВітченко,%20Андрій%40%3C.%3E&Z21ID=&S21SRW=dz&S21SRD=&S21STN=1&S21REF=5&S21CNR=10&FT_REQUEST=&FT_PREFIX=
  27. Свіжевська С А. Розвиток системи акредитації у вищій освіті України (кінець ХХ–початок ХХІ ст.) / Дис. на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних нау, наук.кер. Луговий В.І., -К.: 2015. – 320 с.;  УДК 378.37.014.254 https://ihed.org.ua/wp-content/uploads/2019/01/Svizevska_14.01.2015_disertac.pdf

Посилання[ред. | ред. код]


Освіта Це незавершена стаття про освіту.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Акредитація_закладу_вищої_освіти&oldid=42339330