French
DeutschАкімов Микола Павлович — Вікіпедія
| Микола Акімов | |
|---|---|
| рос. Николай Павлович Акимов | |
 | |
| Ім'я при народженні | Акимов Николай Павлович |
| Народився | 3 (16) квітня 1901[4] Харків, Російська імперія[1] |
| Помер | 6 вересня 1968[1][2][…] (67 років) Москва, РРФСР, СРСР[1] |
| Поховання | Літераторські мостки |
| Громадянство |  Російська імперія СРСР |
| Національність | росіянин |
| Діяльність | художник, театральний режисер, сценограф, педагог, книжковий ілюстратор |
| Alma mater | Вищі художньо-технічні майстерні |
| Знання мов | російська |
| Заклад | Санкт-Петербурзький театр комедіїd |
| Жанр | портрет |
| У шлюбі з | актриса Олена Юнгер |
| Нагороди |          |
| IMDb | ID 0015347 |
| |
Мико́ла Па́влович Акі́мов (рос. Николай Павлович Акимов; нар. 16 квітня 1901, Харків — пом. 6 вересня 1968, Москва) — російський радянський режисер і художник, педагог, професор з 1960 року.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 3 [16] квітня 1901 року в Харкові в сім'ї службовця залізниці. Після отримання батьком посади в правлінні Московсько-Віндаво-Рибінської залізниці родина в 1910 році переїхала в Царське Село, потім до Санкт-Петербурга[5]. У 1914 році займався у вечірній художній школі Товариства заохочення мистецтв, студії С. М. Зейденберга[6], у 1916—1918 роках навчався в Новій художній майстерні під керівництвом М. Добужинського, О. Яковлєва, В. Шухаєва. Працював у майстерні плаката петроградського Пролеткульту[6].
З 1919 року приїхав до Харкова. Того ж року еспонував свої твори на Першій всеукраїнській художній виставці. У 1920—1922 роках викладав малюнок на Вищих курсах політпросвітробітників в Харкові. У 1922 році став працювати в якості художника в Харківському театрі для дітей оформивши постановку п'єси О. Білецького (літературний псевдонім — Р. Побідимський) «Подвиги Геркулеса».
У 1923 році повернувся в Петроград і вступив до ВХУТЕМАСу. Після знайомства з М. М. Євреїновим оформив його п'єсу «Даєш Гамлета» в театрі «Криве дзеркало». Працював в якості художника-оформлювача в театрі «Музичної комедії», «Сучасному театрі», «Вільної комедії», в театрах-кабаре «Карусель» і «Балаганчик»[5].
Режисерську діяльність почав у 1932 році у Москві («Гамлет» Шекспіра в театрі імені Є. Вахтангова). З 1935 року працював (з перервою у 1949—1955 роках) художнім керівником Ленінградського театру комедії. Виконав театральні плакати до своїх спектаклів[6]. З 1954 по 1968 рік викладав в Ленінградському державному інституті театру, музики і кінематографії, очолюючи художньо-постановочний факультет[5].
Помер 6 вересня 1968 року у Москві. Похований в Санкт-Петербурзі на Літераторських містках Волковського цвинтаря.
Творчість[ред. | ред. код]
Постановки у театрі[ред. | ред. код]
Серед найкращих постановок:
- «Дванадцята ніч» Шекспіра;
- «Тіні» Салтикова-Щедріна;
- «Справа» Сухово-Кобиліна;
- «Ревізор» Гоголя;
- «Дон Жуан»[7] Байрона.
Фільмографія[ред. | ред. код]
- «Третя молодість» (1929, художник-постановник)
- «Кощій Бездушний» (1944, художник у співавторстві)
- «Попелюшка» (1947, художник у співавторстві)
- «Тіні» (1953, режисер-постановник і художник — у співавторстві)
- «Весна в Москві» (1953, фільм-спектакль; режисер-пост.)
- «Справа» (1955, фільм-спектакль; режисер-постановник і художник — у співавторстві)
- «Софія Ковалевська» (1956, сценарист у співавторстві)
- «Строкаті розповіді» (1961, фільм-спектакль; режисер-постановник у співавторстві) та інші[8].
Художня творчість[ред. | ред. код]
Виступав, як художник кіно. Працював у галузі станкового живопису, графіки, плаката:
- плакати до вистав:
- «Продавці слави» (1925);
- «Тартюф» (1929);
- «Диктатура» (1930, за І. Микитенком)[6];
- портрети:
- Ю. Лаврова (1929, 1968);
- І. А. Гріншпуна (1968);
- українських колгоспників (1930, 1931)[9].
Ілюстрував і оформляв книги у видавництвах «Academia», «Полярная звезда», «Былое» та інших; збірки творів Анрі де Реньє (1924—1927) і Жуля Ромена (1925—1930); «Смерть пана Жюльєна» П. Боста (1926) та інші[10].
Літературна діяльність[ред. | ред. код]
Автор статей з театрального мистецтва і книг:
- «О театре». Ленінград ; Москва, 1962(рос.);
- «Не только о театре». Москва, 1966(рос.)[10].
Відзнаки[ред. | ред. код]
- заслужений діяч мистецтв РРФСР (1939);
- народний артист Таджицької РСР (1944);
- народний артист РРФСР (1945);
- народний артист СРСР (1960).
- два ордена Трудового Червоного Прапора (1939, 1961);
- орден Червоної Зірки;
- медаль «За оборону Ленінграда»;
- медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»;
- медаль «В пам'ять 250-річчя Ленінграда»[5].
Інші:
- срібна медаль за ескізи на Всесвітній виставці в Брюсселі (1958)[10].
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
- 1970 року у Санкт-Петербурзі, на будинку 4 по вулиці Гоголя (нині Мала Морська), з боку Кирпичного провулка встановлено меморіальну дошку (автор — архітектор Ж. М. Вержбицький) з текстом: «У цьому будинку з 1945 р по 1967 р жив народний артист СРСР Микола Павлович Акімов»[11];
- У 1986 році ім'я М. П. Акімова присвоєно Ленінградському театру комедії;
- У 2001 році в фоє Театру комедії відкрито меморіальну дошку М. П. Акімова. Скульптор Г. Д. Ястребенецький, архітектор О. О. Гавричков;
- У 2011 році в Театрі комедії відкрита кімната-музей режисера[12].
- На його честь названо астероїд 4521 Акімов[13].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Акимов Николай Павлович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ а б Vanslov V. V. Akimov, Nikolay // Grove Art Online / J. Turner — [Oxford, England], Houndmills, Basingstoke, England, New York: OUP, 2017. — ISBN 978-1-884446-05-4 — doi:10.1093/GAO/9781884446054.ARTICLE.T001371
- ↑ Литераторы Санкт-Петербурга. ХХ век / под ред. О. В. Богданова
- ↑ а б в г Біографія на kino-teatr.ru [Архівовано 9 серпня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ а б в г [[Андрейканіч Андрій Іванович|Андрейканіч А. І.]] «Антологія українського плаката першої третини ХХ століття». — Косів: Видавничий дім «Довбуш», 2012. — 120 с.; іл. ISBN 966-5467-23-4 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2020. Процитовано 25 травня 2020.
- ↑ В якому він взяв участь і як співавтор сценічного варіанту п'єси.
- ↑ Фільмографія на kino-teatr.ru [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Еециклопедія сучасної України.
- ↑ а б в «Художники народов СССР». Библиографический словарь. «Искусство», Москва, 1970. Том 1. сторінки 75—76(рос.)
- ↑ Енциклопедія Санкт-Петербурга [Архівовано 7 січня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Мазурова С., Сладков А. В Петербурге открыли комнату-музей режиссёра Николая Акимова // Российская газета. — 2011. — 16 апреля. [Архівовано 1 грудня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
Літенратура[ред. | ред. код]
- Эткинд М. Н. П. Акимов-художник. Ленинград, 1960(рос.);
- Театральный плакат Н. Акимова: Альбом. Москва, 1963(рос.);
- Бернацька Р. П., Бурмистренко С. Л. 50 років українського драматичного театру (хроніка 1935—1941 рр.) // Театральна культура. 1967. Вип. 4;
- Сахновський-Панкєєв В. О. На братній сцені. К., 1972;
- Эткинд М. Николай Акимов. Сценография. Графика. Москва, 1980(рос.);
- Акимов Николай Павлович // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 16. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.]
|
