French
DeutschАлчевська Христина Данилівна — Вікіпедія
| Христина Данилівна Алчевська | |
|---|---|
 | |
| Ім'я при народженні | Христина Данилівна Журавльова |
| Народилася | 4 (16) квітня 1841[2] Борзна, Чернігівська губернія |
| Померла | 15 серпня 1920[1] (79 років) Харків, Українська СРР |
| Поховання | Івано-Усікновенське кладовище і 13-е міське кладовище |
| Країна |  Російська імперія УНР.svg){kind=small} Українська СРР |
| Національність | українка |
| Діяльність | вихователька, педагог, шкільна учителька, письменниця |
| Знання мов | українська і російська |
| Батько | Д. Журавльов |
| Родичі | Вуїч Микола Васильович |
| У шлюбі з | Алчевський Олексій Кирилович |
| Діти | Алчевський Григорій Олексійович Алчевський Іван Олексійович Алчевська Христина Олексіївна |
Христя (Христи́на) Дани́лівна Алче́вська (нар. 4 (16) квітня 1841, Борзна, Чернігівська губернія, Російська імперія — 15 серпня, 1920, Харків, Українська РСР[3]) — українська педагогиня, організаторка народної освіти, дружина засновника м. Алчевськ Олексія Алчевського, мати Дмитра (кандидат природничих наук), Григорія, Ганни (допомагала викладати в жіночій недільній школі), Миколи (театральний критик, автор першого букваря для дорослих українською мовою), Івана та Христини Алчевських.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилась 4 (16) квітня 1841 у Борзні, Чернігівщина. Батько — Данило Журавльов — викладач російської словесності в міському училищі, мати — Аннет Миколаївна Вуїч (1809—1857) дворянка, донька героя війни 1812 року генерала Вуїча, сина молдовського господаря, мала сербське й румунське коріння. У Христини було ще два брати: Михайло та Леонтій.
Освіту здобула самотужки. У часи революційної ситуації 60-х років XIX ст. під псевдонімом «Українка» листувалася з О. Герценом, один з її листів надруковано в його часописі «Колокол».
У 1862 заснувала Харківську жіночу недільну школу[4]. Офіційно її засновано у 1870, утримувала цю школу до 1919. В школі правознавство, географію, історію України, письмо, математику, фізику та хімію викладала з колективом педагогів-сподвижників — безкоштовно працювало понад 100 вчителів. В перші роки в школі було близько 50 учениць, середній вік школярок на 1878-79 роки — 12 років, на 1892-93 роки — 14 з половиною років. У 1892-93 роках кількість учениць зросла до 600—700. Збільшилася і кількість викладачів: на 5 учениць припадала одна учителька. Учениць було поділено на три категорії: ті, хто зовсім не вмів писати, ті, хто вмів читати, але не вмів писати, та ті, кому потрібно було покращувати свої навички. Кожна група мала одну або двох кураторок, які займалися і позакласною роботою: учениці ходили на екскурсії, відвідували театри та вистави, брали участь у літературних читаннях тощо.[5]
У 1896 збудувала для школи будинок вартістю 50 000 карбованців — єдине власне, тобто таке, що належало школі, приміщення серед усіх недільних шкіл Російської імперії.
У 1879 родина відкрила ще одну школу в селі Олексіївка (нині у складі Перевальського району Луганської області), навчання в якій вели українською мовою. У школі викладав Борис Грінченко.[6]
Популяризувала українську мову, народну пісню, творчість Тараса Шевченка. На своїй садибі у Харкові (тепер будинок Палацу культури Національної поліції) у 1899 встановила перший у світі пам'ятник Тарасу Шевченку, погруддя роботи скульптора Володимира Беклемішева[7].
Вона згуртувала й очолила авторський колектив з укладання 3-томного критико-бібліографічного покажчика «Что читать народу?» (1884—1906). У ньому понад 4 тисячі рецензій, відгуків, анотацій близько 80 авторів, учителів, викладачів, професорів і просто читачів на твори зарубіжної, російської та української літератури. Сама Алчевська написала 1150 анотацій. Авторський колектив на чолі з нею підготував також 3-томний посібник «Книга взрослых», що протягом 1899—1917 витримав 40 видань. Вона є авторкою мемуарів «Передуманное и пережитое» (1912), методичних статей з навчання дорослих та оповідань, укладач «Каталога книг» для недільних шкіл, учасниця педагогічних експозицій на всеросійських та міжнародних виставках (у Москві та Нижньому Новгороді — 1895, 1896, Парижі — 1889, 1900, Чикаго — 1893).
Ушанована багатьма найвищими нагородами — золотими та срібними медалями, почесними дипломами тощо, обрана віцепрезидентом Міжнародної ліги освіти.
На її надгробку зроблений напис «Просвітителька народу».
Померла 27 жовтня 1920 у Харкові[8].
Родина[ред. | ред. код]
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
- Іменем Алчевської названо 28 курінь УПЮ[9].
- Іменем Алчевської названо Борзнянську загальноосвітню школу I—III ступенів[10].
- Іменем Алчевської названо Алчевську спеціалізовану школу № 1.
- Іменем Алчевської названо вулицю у Львові[10].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б http://polygraphicbook.narod.ru/text/statiy/1/alchevsk.htm
- ↑ Енциклопедія історії України — Київ: Наукова думка, 2003. — ISBN 966-00-0632-2
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 25 квітня 2017. Процитовано 26 квітня 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Діячі науки і культури України : нариси життя та діяльності. Київ: Книги - ХХ. 2007. с. 6. ISBN 978-966-8653-95-7.
- ↑ Освіта для жінок у XIX столітті на Донбасі: родина Алчевських та їхні школи
- ↑ Історія багатійки Алчевської та її українського Донбасу в Російській імперії. Архів оригіналу за 16 березня 2018. Процитовано 16 березня 2018.
- ↑ WebCite query result. www.webcitation.org. Процитовано 16 травня 2016.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Існують й інші версії стосовно дати смерті. Зустрічається також інформація про 15 березня та 15 серпня 1920.
- ↑ УПЮ, Крайова Булава. к.ч.28 ім. Христини Алчевської. Крайова Булава УПЮ. Архів оригіналу за 1 червня 2016. Процитовано 16 травня 2016.
- ↑ а б Вкарбовані в літопис науки, 2020, с. 16.
Джерела[ред. | ред. код]
- Мазуркевич О. Р. Визначні українські педагоги — народні просвітителі. Х. Д. Алчевська та її сподвижники. — К., 1963
- Мухін М. І. Педагогічні погляди та освітня діяльність Х. Д. Алчевської. — К., 1979
- Новак А. А. Вчитель. Борець. Жінка (до 175-річчя від дня народження Христини Алчевської) / А. А. Новак // Чернігівщина. —№ 16 (573). — 21 квітня 2016. — С. 15
- Оліфіренко В. Дума і пісня. Посібник-хрестоматія з літератури рідного краю. — Донецьк: «Донбас», 1993 (спецвипуск журналу «Донбас»). — 195 с.
- Алчевська Христина Данилівна // Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. — 1941 р.): матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л. В. Гарбар ; відп. ред. Л. А. Дубровіна ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. — К.: НБУВ, 2017. — С. 18–19.
- Алчевская Х. Д. Полгода из жизни воскресной школы: (из записной тетради учительницы воскресной шк.): (из журн. «Рус. Шк.» за 1895 г.) / Х. Д. Алчевской. — СПб. : Тип. И. Н. Скороходова, 1895. — 126 с. [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.]
- Алчевські // Вкарбовані в літопис науки / уклад. О. І. Вовк, А. В. Григор'єв, С. М. Куделко; гол. ред. В. С. Бакіров. — 2-ге. — Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2020. — С. 16. — 376 с. — ISBN 978-966-285-613-2.
Посилання[ред. | ред. код]
- Алчевська, Христина Данилівна [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
- Сторінка «АЛЧЕВСЬКА ХРИСТИНА ДАНИЛІВНА» [Архівовано 25 червня 2020 у Wayback Machine.] інформаційно-бібліографічного ресурсу «Видатні педагоги України та світу» [Архівовано 3 червня 2020 у Wayback Machine.] ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського
- Мультсеріал «Історії небайдужих»: Епізод 4 «Алчевські» [Архівовано 13 квітня 2021 у Wayback Machine.]
- Історія багатійки Алчевської та її українського Донбасу в Російській імперії [Архівовано 16 березня 2018 у Wayback Machine.]
- Стаття на сайті Інституту історії України Національної академії наук України [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
|
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
