Альтернативні медіа — Вікіпедія

Альтернати́вні ме́діа (англ. alternative media) — за визначенням Ноама Чомскі, це ті ЗМІ, котрі відображають точку зору відмінну від офіційної позиції корпорацій і/або державних структур. У російській же пресі термін вживають для позначення альтернативної форми реклами (сюди зараховують онлайн, мобільний і цифрову зовнішню рекламу) або кажучи про характер дистрибуції (альтернативної традиційною схемою поширення друкованої продукції)^[1]^[2]. Тобто мова про те, що в Америці називають «новими медіа» (англ. new media)^[3]^[4]. Зміни медіа-ландшафту та розвиток мережі Інтернет розглядаються російськими експертами саме як розвиток альтернативи пресі і телебаченню^[5], проте Чомскі мав на увазі зовсім інший аспект, маючи на увазі, окрім різниці форми медіа-комунікації як самвидав. Хоча безсумнівно: будь-які інновації медіа-галузі адаптуються мейнстримом, якщо ці прийоми несуть в собі комерційний потенціал^[6].

Параметри[ред. | ред. код]

Ноам Чомскі відзначав, що в цілому модель американської медіа-індустрії дублюється майже в усьому світі^[7]. Він описав п'ять т. н. фільтрів галузі, свого роду критерії альтернативності ЗМІ:

Форма власності
Джерела фінансування
Джерела інформації
Особлива форма лобізму (т. н. flak)
Ідеологія

В есе 1993 року «Культурне блокування: хакерство, рубка і піратська реклама в Імперії Знаків» Марк Дері задокументував з'являються тактики основ опору (медіа хакерство, інформаційну війну, мистецтво терору і партизанську семіотику) застосовуються у відношенні до «навіть настирливішою інструментальної технокультури, чий операційний метод полягає в досягненні згоди через маніпуляцію символами». У сленгу громадського діапазону частот, термін «глушіння» (блокування) ставиться до спроб «уявити шуми у вигляді сигналів як при переході від передавача до приймача».«Культурні блокатори» відмовляються бути «пасивними покупцями» і відстоюють свої права вставляти альтернативні ідеї в потік стереотипів^[8].

Видавець Factsheet Five Майк Гандерлой (англ. Mike Gunderloy) вважає, що можна ставити знак рівності між альтернативною та підпільною пресою^[9]. Він ще в 1991 році відзначав, що такого роду видання «ніколи не публікують рекламу дизайнерських джинсів»^[9].

Приклади[ред. | ред. код]

США[ред. | ред. код]

Прикладами альтернативних видань в США служать Whole Earth Catalog, the Boston Phoenix, and Mother Jones^[9]. Мається на увазі, що такого роду видання не приносять прибутку своїм власникам і втрачають звання альтернативних як тільки виходять на рівень операційної рентабельності^[9].

У США розвиток піратських радіо йшло з 1960-х років, коли було відкрито безліч станцій, і американський епітет «free radio» сприймався всіма в одному ряду з іншими відкриттями десятиліттями: «free culture», «free love» и т. п. В Америці діє близько сотні таких радіостанцій, і тому можна говорити про американську альтернативну медіа-сцену як одна з найбільш розгалужених в світі. Тут є музичні, культурні, екологічні та анархічні радіо^[10].

Найінтелектуальнішим з подібних проєктів вважається «Alternative Radio», яке веде мовлення з 1989 року.

СРСР і Росія[ред. | ред. код]

Самвидав журнали в Радянському Союзі були хрестоматійні зразки підпільної альтернативної преси.

У постперестроечную епоху ряд російських публіцистів ставили експерименти в сфері альтернативного медіатворчества. Можна відзначити проєкти Олександра Проханова («Завтра»), Едуарда Лимонова («Лимонка»), Євгена Додолєва («Новий Погляд») та інші. Більшість такого роду початку комерціалізувалися і/або маргінізувались до середини 90-х.

Альтернативність такого роду журналістики на рівні вдалих дослідів з новоязом і новою лексикою описували Любов Аркус и Дмитро Биков ще в 1987 році^[11]:

Мова преси поки що досить одноманітна, журналісти зі індивідуалізованим стилем - на вагу золота. В газетах переважає суміш двох новомови: це мова колишньої епохи, сильно розбавлений англіцизмами. Це молоде покоління - в основному діти тих самих шістдесятників Володимир Яковлєв, Артем Боровик, Дмитро Ліханов, Євген Додолєв, Олександр Любимов, - вже бере своє. Представники недавньої «золотої молоді», які виросли у величезних квартирах або провели отроцтво за кордоном, молоді випускники міжнародного відділення журфаку МГУ, вони починають робити погоду на телебаченні і в пресі. Відмінні стартові можливості і природжена відсутність страху дозволяє їм протягом півроку розтабуювати всі заборонені теми і відвідати всі гарячі точки, куди раніше не ступала нога радянського журналіста.

Якщо залишити за рамками опису блогосферу, то з помітних спроб створити засіб комунікації, що відповідає критеріям «фільтрації» за Чомскі, можна назвати артпроєкт Moulin Rouge на цьому етапі, коли журнал де-факто відмовися від розміщення реклами і медіаідеолог Марина Лєско спробувала розробити ідею «політичного глянцю» з альтернативною точкою зору (під слоганом «Журнал нетрадиційною політичною орієнтації»^[12]), залучаючи для роботи не тільки мережевих знаменитостей, але і представників російського істеблішменту^[13]^[14] для формування екстравагантної трибуни^[15] поза домінуючого публіцістічексого контексту^[16]. Вписується в систему фільтрів за Чомскі і проєкт Юрія Гримова «Fакел»^[17]— журнал з девізом «для тих, кому більше всіх треба»^[18], котрий існував в 2001 -2004 роках^[19] на спонсорські кошти і позиціонувався як «найдорожче безкоштовне видання в світі»^[20]. У виданні пропагувався постмодернізм і набирає силу мережева культура, приділяючи увагу всім формам актуального мистецтва.

Поза цією системою фільтрів, але при цьому альтернативними по конецпціі були в історії російської медіа-індустрії та інші глянцеві продукти: оригінальний журнал концерну Independent Media - «Культ особистостей» і журнал «ОМ», які не змогли «акумулювати бюджети, достатні для оперативної рентабельності»^[12]. Ігор Григор'єв и Ярослав Могутін працювали в «альтернативному» жанрі і тому заслужили репутацію маргінальних журналістів.

Піратські ТВ-станції[ред. | ред. код]

BB See — Ірландія, функціонувала в 2005 и 2006 роках.
Channel D — Дублін, Ірландія.
Kanal X — працювала в НДР [1] [2] [Архівовано 19 лютого 2019 у Wayback Machine.] [3] [Архівовано 24 жовтня 2012 у Wayback Machine.].
Lanesville TV — Вихід в ефір по суботах з 1972 по 1977 роки (всього 258 випусків) [4][5].
LATELE — Барселона, Іспанія.
Lucky 7 — Нью-Йорк, США — проіснувала два дні в квітні 1978 року.
Network 21 — Лондон — півгодинні виходи в п'ятницю 1987 року.
Odelia TV — в ефірі 1981 році в Ізраїлі [6] [Архівовано 15 грудня 2018 у Wayback Machine.].
Pirate Cat TV — каліфорнійська станція [7] [8] [Архівовано 2 червня 2017 у Wayback Machine.].
Star Ray TV — Торонто.
TV Syd — шведський проєкт [9] [Архівовано 24 лютого 2021 у Wayback Machine.].

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Альтернативні медіа в США збільшили надходження від реклами 22 %. Архів оригіналу за 15 грудня 2018. Процитовано 15 грудня 2018.
↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 15 грудня 2018. Процитовано 23 травня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ Російські підприємці вірять в альтернативні медіа, але платити за рекламу в інтернеті не поспішають. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 15 грудня 2018.
↑ Компанія — Самвидав. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 15 грудня 2018.
↑ Документ не знайденний^{[недоступне посилання з Травень 2018]}
↑ Частина 3 «Андерграунд» — Дуглас Рашкофф «МЕДІАВІРУС». Архів оригіналу за 25 січня 2018. Процитовано 15 грудня 2018.
↑ Chomsky, Noam (1989). Necessary Illusions: Thought Control In Democratic Societies. Pantheon. ISBN 9780896083660.
↑ Культура знання зустрічається з культурою споживання. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 15 грудня 2018.
↑ ^а ^б ^в ^г Gunderloy, Mike (August 1991), Glossary, Factsheet Five, Rensselaer, NY: Pretzel Press, № 44, с. p. 86, ISSN 0890-6823, архів оригіналу за 15 грудня 2018, процитовано 5 листопада 2007 {{citation}}: |pages= має зайвий текст (довідка)
↑ Головна — Бібліотека медіа-активіст^{[недоступне посилання з Вересень 2018]}
↑ Енциклопедія Радянського кіно^{[недоступне посилання з Вересень 2018]}
↑ ^а ^б Компанія — 538 — Just Shoot Me!^{[недоступне посилання з Травень 2018]}
↑ Валютний ринок :: — Туннель без світла вкінці^{[недоступне посилання]}
↑ POINT.RU: Небезпечний інтерактив. Портрет Інформаційної людини в інтер'єрі. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 15 грудня 2018.
↑ Суд заборонив рекламу чоловічого журналу, посилаючись на Коран і Біблію | В Росії і СНГ | Новини | Іслам і мусульмани в Росії і в світі. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 15 грудня 2018.
↑ GLOSSY.RU — Новини - Moulin Rouge - в два рази більше, ніж журнал. Архів оригіналу за 9 грудня 2012. Процитовано 15 грудня 2018.
↑ Журнал Fакел — Fiesta Club
↑ Створюється клуб читачів журналу «Fакєл». Архів оригіналу за 6 квітня 2008. Процитовано 11 грудня 2009.
↑ Журнал «Fакєл» закривається?. Архів оригіналу за 16 грудня 2018. Процитовано 15 грудня 2018.
↑ ГРЫмов.ру — Журнал «Fакел» [Архівовано 2009-12-08 у Wayback Machine.]

Посилання[ред. | ред. код]

(англ.) Незалежна преса
(англ.) Alternative Media Global Project
(англ.) Мережа альтернативних новин
(англ.) Каталог «Media Criticism and Research Sites», каталог альтернативних видань [Архівовано 17 травня 2022 у Wayback Machine.]
(англ.) MediaChannel [Архівовано 17 травня 2022 у Wayback Machine.]
(рос.) «Новини Уфології» [Архівовано 15 грудня 2018 у Wayback Machine.]

[1] Альтернативні медіа в США збільшили надходження від реклами 22 %. Архів оригіналу за 15 грудня 2018. Процитовано 15 грудня 2018.

[2] Архівована копія. Архів оригіналу за 15 грудня 2018. Процитовано 23 травня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

[3] Російські підприємці вірять в альтернативні медіа, але платити за рекламу в інтернеті не поспішають. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 15 грудня 2018.

[4] Компанія — Самвидав. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 15 грудня 2018.

[5] Документ не знайденний^{[недоступне посилання з Травень 2018]}

[6] Частина 3 «Андерграунд» — Дуглас Рашкофф «МЕДІАВІРУС». Архів оригіналу за 25 січня 2018. Процитовано 15 грудня 2018.

[Chomsky_1989-7] Chomsky, Noam (1989). Necessary Illusions: Thought Control In Democratic Societies. Pantheon. ISBN 9780896083660.

[8] Культура знання зустрічається з культурою споживання. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 15 грудня 2018.

[f5-9] а ^б ^в ^г Gunderloy, Mike (August 1991), Glossary, Factsheet Five, Rensselaer, NY: Pretzel Press, № 44, с. p. 86, ISSN 0890-6823, архів оригіналу за 15 грудня 2018, процитовано 5 листопада 2007 {{citation}}: |pages= має зайвий текст (довідка)

[10] Головна — Бібліотека медіа-активіст^{[недоступне посилання з Вересень 2018]}

[11] Енциклопедія Радянського кіно^{[недоступне посилання з Вересень 2018]}

[ko.ru-12] а ^б Компанія — 538 — Just Shoot Me!^{[недоступне посилання з Травень 2018]}

[13] Валютний ринок :: — Туннель без світла вкінці^{[недоступне посилання]}

[14] POINT.RU: Небезпечний інтерактив. Портрет Інформаційної людини в інтер'єрі. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 15 грудня 2018.

[15] Суд заборонив рекламу чоловічого журналу, посилаючись на Коран і Біблію | В Росії і СНГ | Новини | Іслам і мусульмани в Росії і в світі. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 15 грудня 2018.

[16] GLOSSY.RU — Новини - Moulin Rouge - в два рази більше, ніж журнал. Архів оригіналу за 9 грудня 2012. Процитовано 15 грудня 2018.

[17] Журнал Fакел — Fiesta Club

[18] Створюється клуб читачів журналу «Fакєл». Архів оригіналу за 6 квітня 2008. Процитовано 11 грудня 2009.

[19] Журнал «Fакєл» закривається?. Архів оригіналу за 16 грудня 2018. Процитовано 15 грудня 2018.

[20] ГРЫмов.ру — Журнал «Fакел» [Архівовано 2009-12-08 у Wayback Machine.]

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]

[16]

[17]

[18]

[19]

[20]