Амелько Микола Миколайович — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Амелько.
Амелько Микола Миколайович
Народився 22 листопада 1914(1914-11-22)
Петроград, Російська імперія[1]
Помер 27 червня 2007(2007-06-27) (92 роки)
Москва, Росія
Поховання Троєкуровське кладовище
Країна  СРСР
Alma mater Санкт-Петербурзький військово-морський інститут
Науковий ступінь Q28276536?
Знання мов російська
Учасник німецько-радянська війна
Членство ЦК КПРС
Військове звання адмірал
Партія КПРС
Нагороди
Орден Мужності Орден Пошани (Російська Федерація) орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора Order of Nakhimov, 1st class Order of Nakhimov, 2nd class орден Вітчизняної війни I ступеня орден Вітчизняної війни I ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки орден Червоної Зірки орден Червоної Зірки Орден «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» III ступеня медаль Жукова медаль «За бойові заслуги» ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» ювілейна медаль «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За відзнаку в охороні державного кордону СРСР» Медаль «У пам'ять 850-річчя Москви» Медаль «У пам'ять 300-річчя Санкт-Петербурга» медаль «За оборону Ленінграда» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» медаль «За зміцнення бойової співдружності» медаль «За освоєння цілинних земель»
Ленінська премія
медаль «За зміцнення дружби по зброї»

Микола Миколайович Амелько (нар. 22 листопада 1914(19141122), місто Петрогад, тепер Санкт-Петербург, Російська Федерація — 27 червня 2007, місто Москва) — радянський військово-морський діяч, командувач Тихоокеанського флоту СРСР (1962—1969), заступник головнокомандувача Військово-морського флоту СРСР із протичовнових сил, заступник начальника Генерального штабу Збройних сил СРСР з військово-морського флоту (1979—1986), адмірал (13.04.1964). Кандидат у члени ЦК КПРС у 1966—1971 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 7—8-го скликань. Кандидат військово-морських наук (1965).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в родині працівників лікарні Святої Марії Магдалини на Васильєвському острові Петербурга. Батьки були вихідцями з Білорусі. Після ранньої смерті матері через бідність батька, який не міг утримувати один всіх дітей, з 1916 року жив у родичів в білоруських селах.

У 1924 році повернувся до Ленінграду. Закінчив 6 класів школи, з 1929 року працював на паперової фабриці імені Володарського та навчався в школі фабрично-заводського навчання при цій фабриці.

У Військово-морському флоті СРСР з 1931 року.

З липня 1931 року навчався на штурманському секторі Військово-морського училища імені Фрунзе, яке закінчив у червні 1936 року.

У червні 1936 року призначений помічником начальника морського відділення розвідувального управління (IV управління) РСЧА в Москві. У січні 1938 року разом з одним співробітником відділу був знятий з посади за звинуваченням у зникненні двох секретних документів, восени 1938 року засуджений військовим трибуналом Московського військового округу до 3 років виправно-трудових таборів за статтею 193-а Кримінального кодексу РРФСР (недбале ставлення до військової служби). Після відхилення апеляції заарештований, відправлений для відбування покарання у виправно-трудовий табір у Вологодській області. У лютому 1939 року був звільнений за амністією із зняттям судимості, повернувся до Ленінграду, працював в артілі шкіргалантереї.

У березні 1939 року відновлений в кадрах Військово-морського флоту СРСР. З березня 1939 року проходив службу на навчальному судні «Ленинградсовет» Балтійського флоту, був командиром електронавігаційної групи, а з квітня 1940 року — помічником командира судна. Учасник радянсько-фінської війни 1939—1940 років, служив командиром загону висадкових плавзасобів під час висадки десанту на острів Сескар 30 листопада 1939 року.

Учасник німецько-радянської війни. У лютому 1941 року призначений командиром на навчальному судні «Ленинградсовет» Балтійського флоту  — плавбази дивізіону катерних тральщиків у місті Таллінні. Брав участь в Таллінському переході та в обороні Ленінграда. З січня 1942 року — командир дивізіону мережевих загороджувачів охорони водного району головної бази флоту, з вересня 1942 року — командир дивізіону катерних тральщиків, з квітня 1943 по квітень 1945 року — командир дивізіону сторожових кораблів — димозавісників Кронштадського морського оборонного району.

Член ВКП(б) з 1944 року.

З квітня 1945 року — начальник штабу бригади тралення Балтійського флоту. З квітня 1949 року — командир 98-ї бригади охорони водного району Ризької військово-морської бази. З січня 1952 року — начальник штабу, з вересня 1953 по листопад 1954 року — командир 64-ї дивізії охорони водного району 4-го Військово-морського флоту.

З грудня 1954 по жовтень 1956 року — слухач військово-морського факультету Вищої військової академії імені Ворошилова.

З листопада 1956 по червень 1962 року — начальник штабу — заступник командувача Тихоокеанського флоту.

У червні 1962 — березні 1969 року — командувач Тихоокеанського флоту. Під його командуванням флот прийняв перші атомні підводні човни і організував їх бойову службу, організував постійне перебування кораблів флоту в Індійському океані («Індійська ескадра»).

У березні 1969 — березні 1978 року — заступник головнокомандувача Військово-морського флоту СРСР із протичовнових сил — начальник протичовнових сил ВМФ СРСР.

З березня 1978 по лютий 1979 року — помічник, у лютому 1979 — лютому 1986 року — заступник начальника Генерального штабу Збройних сил СРСР з військово-морського флоту.

У лютому 1986 — листопаді 1987 року — військовий інспектор-радник у Групі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР.

З листопада 1987 року — у відставці. З 1988 року працював науковим консультантом науково-координаційного центру при Міністерстві закордонних справ СРСР і консультантом Центру оперативно-стратегічних досліджень Генерального штабу Збройних сил СРСР. Брав участь у численних міжнародних переговорах у Швеції, Великій Британії, Франції, Японії та інших країнах.

З 1992 року — на пенсії в Москві.

Помер 27 червня 2007 року в Москві. Похований на Троєкуровському цвинтарі Москви.

Військово-морські звання[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Мемуари[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Амелько Николай Николаевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Центральный комитет КПСС, ВКП(б), РКП(б), РСДРП(б). Историко-биографический справочник. Автор-составитель Горячев Ю. В. Москва: Граница, 2015 (рос.)
  • Ежегодник Большой советской энциклопедии. Выпуск 10. М.: Изд-во Советская энциклопедия, 1966 (рос.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Амелько_Микола_Миколайович&oldid=39484711