Амосов Микола Михайлович — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Амосов.
Амосов Микола Михайлович
Народився 6 (19) грудня 1913
Ольхово, Череповецький повітd, Новгородська губернія, Російська імперія
Помер 12 грудня 2002(2002-12-12)[1][2] (88 років)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Країна  Російська імперія
 СРСР
 Україна
Національність росіяни
Діяльність хірург, філософ, лікар, лікар-письменник, торакальний хірург
Alma mater Архангельський медичний інститутd
Галузь кардіохірургія, трансплантологія, біокібернетика
Заклад Національний інститут серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова АМН України
Посада директор Інституту серцево-судинної хірургії
Науковий ступінь доктор медичних наук
Відомі учні Ольга Авілова, Озар Мінцер та ін.
Аспіранти, докторанти Авілова Ольга Матвіївна
Членство НАН України
Війна німецько-радянська війна
Відомий завдяки: уперше в СРСР зробив протез мітрального клапана, автор художніх та популярних книжок
Діти Амосова Катерина Миколаївна
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Вітчизняної війни I ступеня орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За оборону Москви» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За перемогу над Японією» медаль «За взяття Кенігсберга» медаль «Ветеран праці» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР» орден «За заслуги» II ступеня
Ленінська премія Золота медаль ВДНГ срібна медаль ВДНГ Почесний громадянин Києва Державна премія України в галузі науки і техніки
Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Амосов Микола Михайлович у Вікісховищі

Амо́сов Мико́ла Миха́йлович (6 (19) грудня 1913 у селі Ольхово Ольховської волості Череповецького[ru] повіту Новгородської губернії (сучасний Череповецький район Вологодської області; село затоплено Рибинським водосховищем), Російська імперія — 12 грудня 2002, Київ, Україна) — радянський та український лікар російського походження, науковець в галузі медицини та біокібернетики, громадський діяч, академік Національної академії наук України (1969) та Академії медичних наук України (1993), лауреат Ленінської премії (1961), Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1978, 1988) і Державної премії України в галузі науки і техніки (1997)[3]. Директор Інституту серцево-судинної хірургії (1983–1988). Доктор медичних наук (1953), Герой Соціалістичної Праці (1973). Почесний громадянин Києва.

М. М. Амосов — автор понад 400 наукових праць, у тому числі 19 монографій. Низку його книг перевидано в США, Японії, Німеччині, Болгарії. У створеному ним інституті підготовлено 40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато хто з них згодом очолив великі наукові центри.

Микола Михайлович широко відомий як письменник. Його повісті «Думки та серце», «Записки з майбутнього», «ППГ-2266», «Книга про щастя та нещастя» неодноразово видавалися в Україні та за кордоном.

Депутат Верховної Ради СРСР 6–9-го скликань. Він був відзначений багатьма високими урядовими нагородами СРСР і України. У 2003 році Інституту серцево-судинної хірургії Академії медичних наук України було надано ім'я Миколи Амосова.

У 2008 році він був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем за підсумками опитування громадської думки «Великі українці»[4].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї селян. Мати була повитухою, працювала в селі неподалік від міста Череповець. Батько пішов на Першу світову війну 1914 року, а коли повернувся, то незабаром покинув сім'ю. З 12 до 18 років навчався в Череповці у школі, потім у механічному технікумі.

З 1932 року працював у Архангельську, начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. У 1934 році розпочав навчання в Заочному індустріальному інституті. 1935 року вступив до Архангельського медичного інституту[ru], який закінчив з відзнакою у 1939 році. Сумісно з роботою в медицині, продовжував навчання в заочному інституті. Темою для диплому обрав проєкт великого аероплана з паровою турбіною.

У 1940 році отримав диплом інженера «із відзнакою». Після закінчення інституту і до початку німецько-радянської війни працював хірургом лікарні в Череповці. Працював у комісії з мобілізації, а через деякий час призначений головним хірургом у Польовий пересувний госпіталь. Після того працював хірургом у Москві.

У 1952 році переїхав до України в Київ, де прожив 49 років. Саме у Києві Микола Михайлович Амосов захопився вивченням кардіохірургії, яка принесла йому всесвітню славу.[5] У березні 1953 року захистив докторську дисертацію з медицини на тему «Резекції легень при туберкульозі». У 1955 році він вперше в Україні почав лікування вад серця хірургічним методом, в тому ж 1955 році створив та очолив першу в країні кафедру грудної хірургії для вдосконалення лікарів. Потім з неї виділилася перша в Україні кафедра анестезіології, яка була створена після перших в країні курсів анестезіології, організованих Миколою Амосовим.[6][7] У 1958 році Микола Михайлович одним з перших в Радянському Союзі інтегрував у практику метод штучного кровообігу, та почав співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця.[7]

У 1963 році Микола Амосов першим в СРСР провів протезування митрального клапану, а в 1965 році створив і вперше в світі упровадив в практику антитромботичні протези серцевих клапанів. Миколою Михайловичем Амосовим створено цілий ряд нових методів хірургічного лікування пороків серця, оригінальні моделі апаратів штучного кровообігу.[7]

З 1959 р. по 1990 р. Микола Михайлович очолював відділ біологічної кібернетики Інституту кібернетики НАН України. У 1960-1970-х роках займався дослідженням та проєктуванням систем штучного інтелекту. Створив разом із колегами в Інституті Кібернетики перші у світі автономні роботи, керовані штучною нейронною мережею[8].

Під керівництвом Миколи Михайловича Амосова були проведені фундаментальні дослідження систем саморегуляції серця і розробка питань машинної діагностики хвороб серця, розробка і побудова фізіологічної моделі “внутрішнього середовища організму”, моделювання на ЕОМ (комп'ютерах) основних психічних функцій і деяких соціально-психологічних механізмів поведінки людини. Нетрадиційність підходу, оригінальні погляди М. М. Амосова отримали широке визнання у нас в країні і за кордоном. За дослідження в області біокібернетики у 1978 р. і 1997 р. його удостоєно Державної премії України.[7]

Клініку серцевої хірургії, яку очолював Микола Михайлович Амосов, у 1983 році реорганізували в Київський науково-дослідний інститут серцевої хірургії. Щороку в інституті проводиться близько 3000 операцій на серці, в тому числі близько 2000 зі штучним кровообігом. Ведеться розробка найважливіших проблем серцевої хірургії. М. М. Амосов був першим директором а з 1988 року – почесним директором інституту.[7]

З часом наукові дослідження Амосова, за його власними словами, сформувались у такі напрямки:

У 1962 році обраний членом-кореспондентом Академії медичних наук СРСР. У тому ж році отримав Ленінську премію, обраний депутатом Верховної Ради СРСР. З 1969 року — академік Академії Наук УРСР.

У створеному ним інституті серцево-судинної хірургії підготовлено понад 40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато з яких очолюють великі наукові центри. М. М. Амосов був членом президії правління Українського суспільства хірургів і кардіологів, Міжнародної асоціації хірургів і кардіологів, Міжнародної асоціації хірургів і Міжнародного товариства серцево-судинних хірургів, Міжнародного товариства медичної кібернетики, Наукової ради з кібернетики України, членом редколегії, редакційних рад низки вітчизняних і зарубіжних журналів.[7]

Свою наукову роботу М. М. Амосов поєднував з великою суспільною діяльністю, був депутатом Верховної Ради СРСР п'яти скликань.[7]

Надгробок Миколи Амосова на Байковому кладовищі в Києві

Помер 12 грудня 2002 року від інфаркту міокарда. Похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 52а). 12 грудня 2003 року встановлений надгробний пам'ятник. Автори — скульптори Олександр Дяченко, Костянтин Чудовський[9].

Факти з життя[ред. | ред. код]

У 1960-х — початку 1970-х років Микола Михайлович, захворівши на туберкульоз, лікувався в Старокримському санаторії. Повністю вилікувавшись від недуги, організував там пульмонологічне хірургічне відділення. Неодноразово приїжджаючи на два-три місяці в Старий Крим до своїх родичів, Амосов привозив з собою своїх учнів і навчав їх лікувати хворих на туберкульоз. Сам неодноразово робив операції, як у санаторії, так і в Старокримській міській лікарні[10].

Зі спогадів І. К. Мельникова, який працював у той час лікарем:

Був Амосов дуже простою людиною — без будь-якого апломбу і зарозумілості. Коли я працював лікарем і не знав ще в обличчя Амосова, одного разу, вийшовши з корпусу з медичними журналами, наказав йому, який скромно стояв біля корпусу, віднести ці журнали в адміністрацію санаторію. Амосов мовчки взяв ці журнали і так само мовчки відніс їх за призначенням. Наступного дня на нараді у головлікаря, де був присутній і я, і Амосов, Микола Михайлович, ніби між іншим, зауважив: «А мене, професора, тут вже зробили кур'єром …»

Про широту інтересів Амосова свідчить такий приклад: у своїх перших книгах він цитує неопубліковані на той момент вірші Бориса Чичибабіна: у «Думках і серце» (1964) — «Махорку» (опублікована у зб. «Гармонія» у 1965 році), в «Записках з майбутнього» (1965) — «Червоні помідори» (опубліковані вперше за 24 роки — у зб. «Дзвін» у 1989 році).

Сім'я[ред. | ред. код]

Дружина — Денисенко Лідія, закінчила Київський медичний інститут, працювала хірургом, фізіотерапевтом. Дочка — Катерина Миколаївна (нар. 1956 року), доктор медичних наук, член-кореспондент Української медичної академії. Онука — Анна.

Книги[ред. | ред. код]

Микола Михайлович Амосов — автор понад 400 наукових публікацій та 19 монографій[11][12]. Ряд монографій перевидані в США, Японії, Німеччині, Болгарії.[7]

Його книги “Думки та серце“, “Записки з майбутнього“, “ППГ-2266“, “Книга про щастя та нещастя” неодноразово видавалися вітчизняними видавництвами і за кордоном.[7][13]

  • 1964 — «Мысли и сердце»
  • 1965 — «Записки из будущего»
  • 1969 — «Искусственный разум»
  • 1975 — «ППГ 2266 (Записки полевого хирурга)»
  • 1977 — «Раздумья о здоровье»
  • 1979 — «Здоровье и счастье ребенка»
  • 1979 — «Алгоритмы разума»
  • 1983 — «Книга о счастье и несчастьях»
  • 1996 — «Преодоление старости»
  • 1997 — «Моя система здоровья»
  • 1998 — «Голоса времен»
  • 2000 — «Размышления»
  • 2002 — «Энциклопедия Амосова»
  • 2003 — «Моё мировоззрение»

Видання українською[ред. | ред. код]

  • Микола Амосов. Здоров'я. — ДСГ, 2005. — 120 с.
  • Микола Амосов. Роздуми про здоров'я. — Київ, Здоров'я, 1990. — 168 с.

«Книгу про щастя та нещастя», «ППГ-2266», «Здоров'я і щастя дитини» та «Записки з майбутнього» переклала українською Тамара Малашок. Її переклади опубліковані на сайті «Микола Амосов. Світогляд».[14]

Видання російською[ред. | ред. код]

  • Амосов Н. М. Очерки торакальной хирургии / Н. М. Амосов. — Київ, 1958. — 708 с.
  • Амосов Н. М. Голоса времен: Воспоминания / Н. М. Амосов. — Київ: Оранта-Прес, 1998—491 с.
  • Амосов Н. М. Энциклопедия Амосова. Алгоритм здоровья. Человек и общество / Н. М. Амосов. — Москва: ООО «Издательство АСТ», 2003. — 464 с.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка на честь Амосова у Києві

У 2000 році він увійшов у першу десятку особистостей, які визначили вигляд України у ХХ столітті.

У 2003 році:

На його честь названо астероїд 2948 Амосов, відкритий 8 жовтня 1969 року в Криму.

2013-й рік за рішенням ЮНЕСКО оголошено роком Миколи Амосова[16].

Верховна Рада України постановила оголосити 2013 рік роком Миколи Амосова у галузі медицини та відзначити на державному рівні 100-річчя з дня його народження[17].

Його ім'я перебуває поряд із Гіппократом, Миколою Пироговим, Робертом Кохом, Зигмундом Фрейдом, Володимиром Бехтерєвим, які входять до списку ста великих лікарів людства.

Реверс срібної монети 5 гривень,
Національний банк України, 2013

26 листопада 2013 року — Національний банк України у серії «Видатні особистості України» випустив срібну ювілейну монету «Микола Амосов» номіналом 5 гривень, з посвятою «легенді світової науки, видатному вченому в галузі медицини та біокібернетики, громадському діячеві, академіку Національної академії наук та Академії медичних наук України, засновнику і директорові Інституту серцево-судинної хірургії — Миколі Михайловичу Амосову. Микола Амосов врятував тисячі людей завдяки великій любові до них, почуттю відповідальності за їх життя».[18]

6 грудня 2013 року в день 100-річчя із дня народження М. М. Амосова у м. Старий Крим на території районної лікарні ім. М. М. Амосова відкриті пам'ятник роботи Івана Кавалерідзе та кімната-музей видатного кардіохірурга[19][20].

Документальний фільм Таймураза Золоєва «Микола Амосов», Міністерство охорони здоров'я України, Науковий токсикологічний центр імені академіка Л. І. Медведя, 2013 — переможець XII Київського міжнародного фестивалю документальних фільмів у номінації «Документальні кінопортрети. Ретроспектива»[21].

Документальний фільм «Амосов: Сторіччя». Режисер — Сергій Лисенко, оператор — Андрій Лисецький, генеральний продюсер — Катерина Амосова. Компанія — «Generator Films», 2013[22].

Назви вулиць[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  2. ↑ Czech National Authority Database
  3. ↑ Державні премії України в галузі науки і техніки (погляд на п'ятдесятирічну історію). Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки. К.: Промінь. 448 с. — ISBN 978-617-7180-40-0
  4. ↑ Яворівський В. Пояснительная записка к проекту Постановления Верховного Совета Украины о праздновании 100-летия со дня рождения Николая Амосова [1] [Архівовано 7 квітня 2016 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Микола Амосов: чим прославився столичний вчений - kyiv.name (укр.). 1 листопада 2022. Процитовано 28 листопада 2022.
  6. ↑ Кафедра анестезіології та інтенсивної терапії – Інститут Серця | Heart Center (укр.). Процитовано 30 червня 2023.
  7. ↑ а б в г д е ж и к Микола Михайлович Амосов – Національний інститут серцево-судинної хірургіі імені М. М. Амосова (укр.). Процитовано 30 червня 2023.
  8. ↑ Амосов: Столетие - Документальный фильм - Интер (uk-UA) , процитовано 2 серпня 2022
  9. ↑ http://photo.ukrinform.ua/ukr/current/photo.php?id=42714[недоступне посилання] photo.ukrinform.ua
  10. ↑ Потієнко Анатолій. Старий Крим: місто музеїв, місто-музей.— Сімферополь: Видавництво «Салта» ЛТД, 2009. — ISBN 978-966-16-2312-4.
  11. ↑ Список публікацій на Google Citations. Архів оригіналу за 8 грудня 2013. Процитовано 16 травня 2012.
  12. ↑ Перелік книжок в світових бібліотеках [Архівовано 16 травня 2013 у Wayback Machine.] за версією (VIAF)
  13. ↑ Amosov, N. M. (1969). Modeling of Thinking and the Mind. New York, Springer (англ.). doi:10.1007/978-1-349-00640-3. Процитовано 30 червня 2023.
  14. ↑ Книжки М. М. Амосова — Микола Амосов. Світогляд. Архів оригіналу за 7 лютого 2022. Процитовано 7 лютого 2022.
  15. ↑ Академік людських сердець [Архівовано 14 березня 2022 у Wayback Machine.], слайд 21
  16. ↑ Резолюція № 36С/15 36-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (25 жовтня — 10 листопада 2011 р., м. Париж)
  17. ↑ Верховна Рада України, Постанова від 06.09.2012 № 5214-VI «Про відзначення 100-річчя з дня народження Миколи Амосова». Архів оригіналу за 19 грудня 2013. Процитовано 18 грудня 2013.
  18. ↑ Пам'ятні монети України — Микола Амосов // Офіційне інтернет-представництво Національного банку України [Архівовано 19 грудня 2013 у Wayback Machine.] — Переглянуто 18.12.2013
  19. ↑ В Старому Криму відкрили пам'ятник Миколі Амосову// Офіційний вебсайт Міністерства охорони здоров'я України — 09.12.2013 [Архівовано 19.12.2013, у Wayback Machine.] — Переглянуто 18.12.2013
  20. ↑ Микола Семена У Криму відкрили унікальний пам'ятник Амосову //Газета «День», — 6 грудня, 2013 — 20:38 [Архівовано 19 грудня 2013 у Wayback Machine.] — Переглянуто 18.12.2013
  21. ↑ Фрагменти фільму Таймураза Золоєва «Микола Амосов» на YouTube
  22. ↑ «Амосов: Сторіччя» на сайті телеканалу «Інтер». Архів оригіналу за 19 грудня 2013. Процитовано 18 грудня 2013.
  23. ↑ У Броварах перейменували 70 вулиць | Офіційний вебсайт УІНП. old.uinp.gov.ua. Архів оригіналу за 27 грудня 2021. Процитовано 27 грудня 2021.
  24. ↑ Вінницька міська рада ухвалила перейменування 135 вулиць та провулків [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Офіційний вебсайт УІНП
  25. ↑ Про перейменування об'єктів топоніміки міста Харкова [Архівовано 7 лютого 2016 у Wayback Machine.] // Офіційний сайт Харківської міської ради

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Микола Амосов: / М. П. Згурська; пер. з рос. Л. Кіцила. — Харків: ПЕТ, 2015. — 127 с.  ISBN 978-617-7155-67-5.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Наука
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
BIBSYS: 90796311 · BNCHL: 000009617 · BNE: XX1193280 · CiNii: DA03527844 · CONOR.BG: 21275749 · CONOR.SI: 75417443 · FAST: 13447 · Freebase: /m/08ltwc · GND: 11864887X · ISNI: 0000000110043248 · J9U: 987007297299205171 · LCCN: n50039376 · LIH: LNB:V*134887;=BR · LNB: 000120724 · MAK: 9810529835405606 · NDL: 00431417 · NKC: xx0003081 · NLA: 786916 · NLG: 109955 · NLP: a0000003049316 · NSK: 000366718 · NTA: 070914869 · NUKAT: n95005929 · OpenVlacc: 000000070 · RERO: 02-A013515099 · SUDOC: 145801829 · VIAF: 110471779 · WorldCat: lccn-n50039376 · РНБ: 7715777
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Амосов_Микола_Михайлович&oldid=41895082