French
DeutschАнна Сінодіну — Вікіпедія
| Анна Сінодіну Άννα Συνοδινού | ||||
|---|---|---|---|---|
| грец. Άννα Συνοδινού | ||||
| Народилася | 21 листопада 1927 Лутракі,  Греція | |||
| Померла | 7 січня 2016 (88 років) Афіни, Греція | |||
| Громадянство | Греція | |||
| Діяльність | політична діячка, акторка | |||
| Alma mater | Театральна школа Національного театру Греції (1949)[3] | |||
| Чоловік | Йоргос Марінакіс Γιώργο Μαρινάκη | |||
| Брати / сестри | Nikos Synodinosd | |||
| Провідні ролі | Антігона, Електра, Андромаха, Іфігенія | |||
| IMDb | nm0843438 | |||
| Нагороди та премії | ||||
| Орден Фенікса (Греція) | ||||
| | ||||
Анна Сінодіну (*21 листопада 1927, Лутракі—7 січня 2016) — грецька актриса і політик. Анна Сінодіну є одним із членів-засновників Національного театру Греції, вона також є засновником театру Лікавіт, в якому упродовж багатьох років була імпресаріо.
Біографія[ред. | ред. код]
Ранні роки[ред. | ред. код]
Анна Сінодіну народилася в Лутракі в 1927 році[4]. Вона була восьмою дитиною в родині. В сім'ї отримала православну християнську освіту. Анна навчалася у гімназії в Афінах, займалася також балетом і музикою. Театральну освіту Сінодіну здобула у Національній школі драми при Національному театрі Греції. Після її закінчення працювала у Національному театрі.
Творча біографія[ред. | ред. код]
Сінодіну досягла величезного успіху, виконуючи ролі в п'єсах класичного і сучасного репертуару. Вона зіграла 17 героїнь в трагедіях і комедіях античних авторів («Антігона», «Електра», «Андромаха», «Іфігенія», «Лісістрата»). Анна зіграла у численних п'єсах, особливо Шекспіра, і багатьох грецьких драматургів. В Театрі Лікавіт Анна Сінодіну працювала над новою інтерпретацією античної драми[5]. Брала участь у новаторських театральних заходах: організації мобільного складу театру, який би міг гастролювати провінціями країни. Вона брала участь у гастролях за кордоном, а також у багатьох міжнародних фестивалях у Франції, Югославії, Італії, Росії. У період військової диктатури в Греції (1967–1972) Анна брала участь в русі опору і була вимушена перервати театральну діяльність, так як Театр Лікавіт у неї вилучили, відібрали у неї паспорт, що унеможливило її гастролі за кордоном. В цей час вона працювала друкаркою в експортно-імпортній компанії її чоловіка, Йоргоса Марінакіса, екс-чемпіона світу з легкої атлетики. Протягом довгого часу Анна Сінодіну викладала у Національній школи драми. З 2004 року Анна викладає античну драму в Афінської консерваторії. Анна Сінодіну знімалася в грецьких і зарубіжних фільмах, серіалах, театральних постановках на телебаченні та радіо. У 1962 році на екрани світу вийшов фільм «Триста спартанців» (режисер Рудольф Мате), що розповідає про легендарний подвиг 300 спартанців у битві при Фермопілах. У фільмі Анна зіграла роль Горго[6], дружини царя Леоніда.
Політична діяльність[ред. | ред. код]
У 1974, 1977, 1981, 1985, червні 1989 і листопаді 1989 року Анна обиралася депутатом парламенту[7]. У 1977 році вона стає заступником міністра соціальних служб. На цій посаді вона пропрацювала до 1981 року. Анна Сінодіну є автором багатьох парламентських пропозицій та проектів для законодавчого захисту пенсіонерів, материнства, дітей та людей з обмеженими можливостями. Вона запропонувала ввести до програми середньої школи уроки мистецтва та художньої освіти. За її ініціативою було створено Державну школу танцю. Вона пішла у відставку зі свого поста в 1989 році і з 1990 року не бере участі у політичному житті.
Літературна діяльність[ред. | ред. код]
Анна написала дві книги:
- 1998 — автобіографічна хроніка «Особи і маски» (грец. «Πρόσωπα και προσωπεία»)[8]
- 1999 — (грец. «Αίνος στους Άξιους»)[9]
Сінодіну пише статті для газет і журналів, понад 20 років співпрацює з журналом «Політичні питання» (грец. «Πολιτικά Θέματα»). З 1997 року — почесний член Спілки журналістів щоденних газет[10].
Нагороди та премії[ред. | ред. код]
Анна Сінодіну була нагороджена медаллю благодіяння і Орденом Фенікса, медаллю міста Афіни, відзнаками Данії, Італії, Франції, Лівану, премією Піранделло та два рази Премією Маріки Котопулі.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Virtual International Authority File — [Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ https://anemourion.blogspot.com/2019/03/blog-post_989.html
- ↑ Άννα Συνοδινού. Архів оригіналу за 25 лютого 2015. Процитовано 16 січня 2013.
- ↑ Άννα Συνοδινού. Архів оригіналу за 24 вересня 2012. Процитовано 16 січня 2013.
- ↑ http://telespektakli.ru/index.php?categoryID=115 [Архівовано 16 квітня 2016 у Wayback Machine.] Анна Синодину]
- ↑ Άννα Συνοδινού: Με πάθος, λαχτάρα και πρόγραμμα[недоступне посилання з лютого 2019]
- ↑ Πρόσωπα και προσωπεία Αυτοβιογραφικό χρονικό[недоступне посилання з лютого 2019]
- ↑ Αίνος στους άξιους[недоступне посилання з лютого 2019]
- ↑ Άννα Συνοδινού: Με πάθος, λαχτάρα και πρόγραμμα Γράφτηκε από τον Νίκος Παπανικολάου[недоступне посилання з лютого 2019]
Посилання[ред. | ред. код]
- Біографія Анни Сінодіну (гр.)