French
DeutschАнтоніо Страдіварі — Вікіпедія
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (травень 2018) |
| Антоніо Страдіварі | |
|---|---|
| італ. Antonio Stradivari | |
 | |
| Народився | 1644[4][5][…] Кремона, Провінція Кремона, Ломбардія[6] або невідомо |
| Помер | 18 грудня 1737[1][2][…] Кремона, Провінція Кремона, Ломбардія[6] |
| Країна | Італія |
| Діяльність | violin maker |
| Знання мов | італійська[7][8] |
| Діти | Омобоно Страдіварі і Франческо Страдіварі |
Антоніо Страдіварі (італ. Antonio Giacomo Stradivari; 1644, Кремона — 18 грудня 1737, Кремона) — італійський майстер струнних інструментів, що вирізняються особливою чистотою звучання й неабияк поціновуються знавцями (зокрема, однією зі скрипок роботи Страдіварі володів Ніколо Паганіні).
Біографія[ред. | ред. код]
Немає перевірених відомостей про походження Страдіварі; історія зберегла ім'я батька, Алессандро (італ. Alessandro Stradivari), та приблизну дату народження, між 1644 та 1649 роками. Відомо також, що народився Страдіварі в Кремоні. Без сумніву, його матір'ю не може бути, як традиційно вважалось, Анна Мороні (італ. Anna Moroni), тому що вона була одружена з іншим Алессандро Страдіварі, який помер в 1630 році, набагато раніше від народження Антоніо.
Одна зі скрипок містить підпис Antonius Stradivarius Cremonensis Alumnus Nicolaij Amati, Faciebat Anno 1666 (Антоніо Страдіварі з Кремони, учень Нікола Аматі, зроблено року 1666). Це єдине свідчення того, що Страдіварі був учнем у знаменитого кремонця Ніколо Аматі. Сама скрипка та належність клейма Антоніо Страдіварі були предметом дискусій. На користь автентичності висловлювались Альфред та Артур Гілл в праці «Antonio Stradivari: His Life and Work» (Антоніо Страдіварі: Життя та праця), текст 1902 року, що бере до уваги ще авторитетніші свідчення Сімоне Фернандо Сакконі (італ. Simone Fernando Sacconi) та Чарльза Беара (англ. Charles Beare). Тим не менше, Беар, беручи до уваги той факт, що всі скрипки від наступного року вже містять підпис, яким Страдіварі підписувався решту свого життя: Antonius Stradivarius Cremonensis Faciebat Anno [data] (Антоніо Страдіварі з Кремони, зроблено року [дата]), без згадки Аматі, задається питанням — чи не можна припустити, що скрипка помилково приписується Страдіварі, і насправді на ній має стояти ім'я Аматі.
З церковних книг парафії Св. Агати знаємо, що Страдіварі поселився в цьому кварталі Кремони в 1667 році. Того ж року він одружився зі своєю першою дружиною Франческою Феррабоскі (італ. Francesca Ferraboschi). В цьому будинку народились його діти — Джулія, Марія, Катерина, Франческо, Алессандро, Омобоно. З них Франческо та Омобоно пізніше теж стали скрипковими майстрами.
В інструментах, які Страдіварі зробив у цей період, поза всякими сумнівами відчувається вплив Ніколо Аматі. Неймовірно, але з цього періоду залишилось тільки близько двох десятків інструментів, таким чином можна припустити, що частину своїх робіт він зробив у підпорядкуванні інших скрипкових майстрів, наприклад, Аматі чи Франческо Руджері (італ. Francesco Ruggieri). Інструменти, що зроблені під його ім'ям, є пристойної якості, але не геніальні.
1680 року Страдіварі купив будинок з майстернею на П'яцца Сан Доменіко (італ. piazza San Domenico) (сьогодні це п'яцца Рома (італ. piazza Roma)), в якій працював до самої смерті.
Дружина Страдіварі, Франческа, померла 20 травня 1698 року. Антоніо одружився вдруге 24 серпня 1699 року з Антонією Замбеллі Костою (італ. Antonia Zambelli Costa), яка народила п'ятьох дітей — Франческа Марія, Джованні Баттіста Джузепе, Джованні Баттіста Мартіно, Джузеппе Антоніо та Паоло.
В 1684 році помер Ніколо Аматі — найзнаменитіший та найхаризматичніший виробник скрипок у місті. Його син, Джіроламо (II), хоча й зробив значний внесок у виробництво батькових скрипок останні 20 років, проте не зміг підтримати надзвичайно високу якість майстерні, і таким чином, з цього моменту найважливіші замовлення переходять до Страдіварі, попри розвиток в ці роки майстерні Андреа Гварнері й надалі його сина Джузеппе (що був, своєю чергою, батьком Бартоломео Джузеппе Антоніо Гварнері на прізвисько «дель Джезу»). Після 1690 року Страдіварі починає демонструвати свою самобутність, урізноманітнюючи свою продукцію порівняно з Аматі: покращує вигини, уніфікує товщину та нахил деревини та робить колір лаку насиченішим. Він, як мало хто, вмів вибрати деревину для використання у своїх інструментах. За свідченням Сімоне Фернандо Сакконі (одного з найвідоміших скрипкових майстрів та реставраторів XX століття) для приготування деревини використовував суміш силікату, поташу та кальцію.
Вважається, що свої найкращі інструменти Страдіварі зробив між 1698 та 1730 роками, досягнувши піку виробництва у п'ятиліття між 1725 і 1730 роками. Після 1730 року багато інструментів мають підпис sub disciplina Stradivarii, таким чином імовірно, були виготовлені синами під наглядом батька. Крім скрипок, Страдіварі створював арфи, гітари, альти, віолончелі, лютні, теорби, віоли да гамба різних розмірів, мандоли та мандоліни, пошети різної форми — загалом понад 1100 музичних інструментів. Приблизно 500—600 інструментів збереглися понині.
Антоніо Страдіварі продовжував працювати до останніх днів життя. І водночас пристрасно домагався визнання свого шляхетства. 1729 року за власні кошти викупив склеп в церкві Сан-Доменіко і наказав знищити надгробки кремонських шляхтичів, які в ньому знаходилися. На їхньому місці й створили усипальницю «благородного Антоніуса Страдіваріуса».
Помер Страдіварі 18 грудня 1737 року в Кремоні. Кількість громадян, що йшли за його гробом була такою великою, що згадка про це потрапила до місцевих хронік[9].
В 1868 році комуна продала церкву приватній особі за 42 000 лір та зруйнована новим власником, щоб звільнити місце для модерніших будівель. Разом з церквою були знищені могили, які містились у ній. На місці, яке вона займала, сьогодні знаходиться парк. Могильна плита — це все, що залишилось на згадку про земне буття Антоніо Страдіварі.
Припущення та інструменти[ред. | ред. код]
Багато дослідників висували теорії про переваги інструментів Страдіварі, але спроби визначити тільки одну компоненту, яка відповідає за якість звуку, показали поки що повну неспроможність. На думку одних дослідників, «секрет» є в щільності деревини, на думку інших — в хімічній обробці деревини, ще інші стверджують про «секретну формулу» лаку.
Група лондонських дослідників, проаналізувавши фрагменти віолончелі, проданої майстром 1711 року, дійшли висновку, що секрет лаку полягає у використанні вулканічного попелу в районі Кремони.
За даними одного дослідника з Техасу, лаки, що використовував Стардіварі, були збагачені субмікроскопічними кристалічними мінералами, яких дослідник нарахував 22, але їх, напевно, має бути більше. Згідно з відомими на цей час даними, Страдіварі, для зміцнення структури деревини, використовував склоподібний препарат — суміш поташу, верби та вугілля. Після тривалої витримки в цій суміші деревина ставала майже кристалічною, що надавало деревині надзвичайної витривалості в часі. У цьому випадку лак не міг бути нанесений безпосередньо, оскільки відбулась би хімічна реакція з попереднім шаром. Тому Страдіварі накладав другий шар: ізоляційний матеріал, що складається з білка, меду, цукру та аравійської камеді. Нарешті, накладався тонкий шар лаку, який не проникав углиб деревини скрипки.
Згідно з цими дослідженнями, обробка деревини служила також захистом проти паразитів та плісняви; проте, інше дослідження стверджує, що власне дія плісняви мала б надати особливу якість звучання деревини, тим більше, що провели порівняння сліпим методом скрипки Страдіварі та сучасної скрипки, зробленої з деревини, обробленої пліснявою, і цей сучасний інструмент переміг.
Для своїх інструментів Страдіварі використовував балканський клен для виготовлення нижньої деки, обичайок та грифу; ялину європейську для верхньої деки. Легенда розповідає, що він наказував перекочувати стовбури дерев та слухав звук, щоб вибрати найкращі. Але на надзвичайну здатність майстра «чути» дерево вплинув зовнішній фактор: зледеніння, період сильного похолодання та суворого клімату, що охопив континентальну Європу між XVII першою половиною XVIII століття. Тут мав місце фактор «удачі». Згідно з однією з теорій, особливі кліматичні умови, викликані зледенінням, спричинили зменшення активності фотосинтезу рослин, пригнічуючи ріст та збільшуючи щільність та пружність деревини. Завдяки цим властивостям Страдіварі мав можливість використовувати деревину без дефектів. Однак, ця теорія є непереконливою, оскільки решта сучасників Страдіварі так само мали б скористатися з цього кліматичного явища.
Віолончелі роботи Страдіварі[ред. | ред. код]
У мистецтві[ред. | ред. код]
В літературі[ред. | ред. код]
Артур Конан Дойл в циклі творів про Шерлока Холмса дав своєму герою саме скрипку Антоніо Страдіварі.
У кіно[ред. | ред. код]
Життю Антоніо Старідварі присвячений фільм «Страдіварі» (1988). Режисер — Джакомо Баттіато (італ. Giacomo Battiato), автори сценарію — Ернесто Гастальді (італ. Ernesto Gastaldi) та Вітторіо Салерно (італ. Vittorio Salerno). Роль Страдіварі зіграв Ентоні Квінн.
У детективному фільмі «Візит до Мінотавра» (1987) одна з сюжетних ліній — життя Антоніо Страдіварі. Головну роль у фільмі зіграв Сергій Шакуров.
Див. також[ред. | ред. код]
- Ніколо Аматі
- Страдіварі
- Джузеппе Гварнері або (Гварнері дель Джезу)
- Опера
- Барокова музика
- 19189 Страдіварі — астероїд, названий на честь майстра[10].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в SNAC — 2010.
- ↑ а б Find a Grave — 1996.
- ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118618822 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Зведений список імен діячів мистецтва
- ↑ а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ В’ячеслав Ільченко. Таємниця майстра. Вигадана біографія Антоніо Страдіварі. Еспресо. 2019-06-29. Архів оригіналу за 1 липня 2020. Процитовано 29 червня 2020.
- ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
Джерела[ред. | ред. код]
- Надемлінський О. Про Антоніо Страдіварі, Михайла Грушевського, Джима Корбетта, Леоніда Утьосова, Сальвадора Далі. — К. : Грані-Т, 2007. — 144 с. — (Життя видатних дітей). — ISBN 978-966-292-381-0. (рос.)
