Антропоніміка — Вікіпедія

Антропоні́міка — галузь ономастики, що вивчає власні назви людей (антропоніми). До антропонімів належать особові імена, патроніми (імена по батькові), прізвища, прізвищеві назви, прізвиська, псевдоніми, криптоніми, а також найменування міфологічних, фольклорних і літературних персонажів.

Предмет антропоніміки[ред. | ред. код]

Антропоніміка досліджує:

  • особливості утворення антропонімів,
  • основні принципи номінації людини,
  • шляхи переходу апелятива в антропонім і навпаки,
  • хронологічні характеристики антропонімів, їх зміни в часі, виникнення різних форм найменування людини,
  • словотвір різних класів антропонімів,
  • функціонування тих чи інших антропонімів у мові на різних хронологічних зрізах.

Антропоніміка також розв'язує суто практичні проблеми:

  • правопис антропонімів,
  • передача антропонімів іншою мовою.

Розвиток антропоніміки[ред. | ред. код]

Антропономіка, поряд із топонімікою, виділилася в окрему галузь ономастики в 1960—1970-х роках. До цього в наукових працях на позначення антропономіки часто вживався термін «ономастика».

У 1960-х почалося системне наукове дослідження українських антропонімів. З'явилися праці Лукії Гумецької, Юліана Редька, Михайла Худаша, Павла Чучки, Розалії Керсти.

Науковці[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

Монографії[ред. | ред. код]

  • Демчук, М. О. Слов'янські автохтонні особові власні імена в побуті українців XIV-XVII ст. Львів-Київ: Наукова думка, 1988.

Довідники[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]