Анібал Пінту — Вікіпедія

Анібал Пінту Гарендія ісп. Aníbal Pinto Garendia
9-й президент Чилі
18 вересня 1876 — 18 вересня 1881
Попередник	Федеріко Еррасуріс Саньярту
Наступник	Домінго Санта Марія
Народився	15 березня 1825(1825-03-15) Сантьяго, Чилі
Помер	6 вересня 1884(1884-09-06) (59 років) Вальпараїсо, Чилі[1]
Відомий як	адвокат, дипломат, політик
Країна	Чилі
Alma mater	Чилійський університет і Національний інститут Хосе Мігеля Каррериd
Політична партія	hola q hace partidod
Батько	Франсиско Антоніо Пінтуd
Мати	Luisa Garmendia Alurralded
У шлюбі з	Дельфіна Де-ла-Крус-Заньярту
Підпис
Медіафайли у Вікісховищі

Анібал Пінту Гарендія (ісп. Aníbal Pinto Garendia; 15 березня 1825, Сантьяго — 9 червня 1884, Вальпараїсо) — чилійський політик, президент Чилі з 1876 до 1881 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в Сантьяго, був сином колишнього чилійського президента — генерала Франсиско Антоніо Пінту і Луїси Гармендіа Альдурральде. Завершив освіту в Колехіо Архентіно де Сантьяго (ісп. Colegio Argentino de Santiago) та Інститут Насьональ (ісп. Instituto Nacional). У віці 20 років він вступив на службу в МЗС, де був призначений заступником секретаря чилійської дипломатичної місії при Святому Престолі. Він повернувся в Чилі через 2 роки, в 1850 році. Через два роки був обраний в нижню палату конгресу і був переобраний кілька разів. Потім він став сенатором, і в 1861 році був призначений інтендантом Консепсьйон; цю посаду він утримував 10 років. Там він одружився з Дельфіною де ла Крус, дочкою генерала Хосе Марії де ла Крус і Хосефи Саньярту Трухільйо.

У 1871 році президент Федеріко Еррасуріс Саньярту призначив його міністром оборони, з цієї посади, він став кандидатом в президенти. Спочатку він здобув перемогу над Мігелем Луїсом Амунатегі в ліберальних попередніх виборах, а потім — над Бенхаміна Вікунья Макеном на президентських виборах.

Його правління почалося під час найлютішої чилійської економічної кризи XIX століття. Це ускладнилося повінню 1876 року, що погано вплинуло на тільки що збудовану інфраструктуру. Землетрус 9 травня 1877 року завершив спустошення. При такому складному збігу обставин, він скасував конвертованість валюти — міра, яка захистила банки і зберегла суспільну довіру, але призвела до ворожості опозиції.

Однак, найбильш криза поглибилась через початок Тихоокеанської війни проти Перу і Болівії. Він зумів успішно впоратися з першим натиском, в той же час заручився дуже важливим нейтралітетом Аргентини. 23 липня 1881 року він підписав договір з Аргентиною, що забезпечив суверенітет Чилі над заходом Патагонії і Вогняної Землі, що раніше було оскаржено двома країнами. Він також зумів захопити Антофагасту і Тарапаку, і використовував ці землі як нове джерело доходів для фінансування триваючої війни.

Після відходу з політики, борг, який він особисто гарантував, змусив його продати все його майно, після чого він переїхав в дуже скромний будинок біля площі Перемоги в Вальпараїсо. Хоча йому запропонували місце сенатора чи посла в різні посольства по Європі, він вирішив працювати перекладачем для залізничних компаній. Помер в Вальпараїсо в 1884 році.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Біографія [Архівовано 5 жовтня 2011 у Wayback Machine.](ісп.)

Генеалогія та некрополістика Find a Grave · Geni.com · Родовід · Roglo · WikiTree Словники та енциклопедії Britannica (11-th) · De Agostini Нормативний контроль BNCHL: 000043343 · BNE: XX1394328 · BNF: 11957276c · CCAB: 000126622 · Freebase: /m/060z98 · GND: 1222996928 · ISNI: 0000000450925036 · VIAF: 316736408 · WorldCat: viaf-316736408

п о р Президенти Чилі   Мануель Бланко Енкалада (1826) • Агустін Ейсагірре (в.о., 1826—1827) • Рамон Фрейре (1827) • Франсіско Антоніо Пінто (1827—1829) • Франсіско Рамон Вікунья Ларраін (1829) • Франсіско Руїс-Тагле (в.о., 1830) • Хосе Томас Овальє (1830—1831) • Фернандо Еррасуріс (в.о., 1831) • Хосе Хоакін Прієто (1831—1841) • Мануель Бульнес (1841—1851) • Мануель Монтт (1851—1861) • Хосе Хоакін Перес Маскаяно (1861—1871) • Федеріко Еррасуріс Саньярту (1871—1876) • Анібал Пінту (1876—1881) • Домінго Санта Марія (1881—1886) • Хосе Мануель Бальмаседа (1886—1891) • Хорхе Монтт (1891—1896) • Федеріко Еррасуріс Ечауррен (1896—1901) • Херман Рієско Еррасуріс (1901—1906) • Педро Монтт (1906—1910) • Еліас Фернандес (в.о., 1910) • Еміліано Фігероа Ларраін (в.о., 1910) • Рамон Баррос Луко (1910—1915) • Хуан Луїс Санфуентес (1915—1920) • Артуро Алессандрі (1920—1925) • Луїс Баррос Борґоньйо (в.о., 1925) • Еміліано Фігероа Ларраін (1925—1927) • Карлос Ібаньєс дель Кампо (1927—1931) • Педро Опасо (в.о., 1931) • Хуан Естебан Монтеро Родрігес (в.о., 1931) • Мануель Трукко (в.о., 1931) • Хуан Естебан Монтеро Родрігес (1931—1932) • Карлос Давіла Еспіноза (в.о., 1932) • Бартоломе Гільєрмо Бланш Еспехо (в.о., 1932) • Авраам Оянендел (1932) • Артуро Алессандрі (1932—1938) • Педро Аґірре Серда (1938—1941) • Херонімо Мендес (в.о., 1941—1942) • Хуан Антоніо Ріос (1942—1946) • Альфредо Дуальде Васкес (в.о., 1946) • Габрієль Гонсалес Відела (1946—1952) • Карлос Ібаньєс дель Кампо (1952—1958) • Хорхе Алессандрі Родрігес (1958—1964) • Едуардо Фрей Монтальва (1964—1970) • Сальвадор Альєнде (1970—1973) • Августо Піночет (1973—1990) • Патрісіо Айлвін (1990—1994) • Едуардо Фрей Руіс-Тагле (1994—2000) • Рікардо Лаґос (2000—2006) • Мішель Бачелет (2006—2010) • Себастьян Піньєра (2010—2014) • Мішель Бачелет (2014—2018) • Себастьян Піньєра (2018-2022) • Габрієль Борич (2022—)