Араблінський Балакіші Алі-бек — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Араблінський.
Араблінський Балакіші Алі-бек
Народження 30 серпня 1828(1828-08-30) або 1828
Загатальський районd, Азербайджанська РСР
Смерть 1 січня 1902(1902-01-01)
Дербент, Дагестанська область, Російська імперія
Поховання Дербент
Країна  Російська імперія
Приналежність Росія Російська імперія
Рід військ Кавалерія
Піхота
Освіта Перший кадетський корпус (Санкт-Петербург)
Роки служби 1848—1898
Звання Генерал-лейтенант
Командування Q4055230?
Війни / битви Придушення Угорського повстання (1848—1849), Кримська війна, Хівінський похід (1873), Російсько-турецька війна (1877—1878)
Нагороди
Орден Святої Анни орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня орден Святої Анни III ступеня орден Святого Станіслава III ступеня Золота зброя «За хоробрість»
CMNS: Араблінський Балакіші Алі-бек у Вікісховищі

Балакіші Алі-бек Араблінський (Бала-Кіші-Алі-Бек Араблінський; 30 серпня 1828 — 1 січня 1902) — воєначальник Російської імператорської армії, генерал-лейтенант.

Біографія[ред. | ред. код]

Походив «З горців, син Талавського магальського начальника. Віросповідання магометанського»[1]. Лезгін за національністю[2]. Сім'я проживала в лезгінському кварталі Араблар, заснована лезгінами-вихідцями з Самурської долини[3], звідки і пішло їхнє прізвище. Діда його звали Дібір, а батька Алібек[4]. Тому в окремих офіційних документах представники Араблінських згадуються під прізвищем Дібіров[5]. У некролозі, опублікованому в бакинській газеті «Каспій» 20 січня 1902 відзначалося, що «Смерть Б. К. А. б. Араблінського, як одного з небагатьох горян, що дослужилися до чину генерал-лейтенанта, ім'я якого було відомо кожному тубільцю, викликала щирий жаль у всіх, хто знав покійного, усього місцевого населення та особливо тубільців»[6][7].

Бойовий шлях[ред. | ред. код]

Полковник Араблінський, випуск 1848

У дитинстві, виявивши неабиякі здібності, він привернув увагу повітової влади, яка рекомендувала його на навчання в 1-й кадетський корпус у Санкт-Петербурзі, який він успішно закінчив у 1848 році і 13 липня був випущений із чином корнета[8]. За високим наказом був відряджений до 1-го уланського Санкт-Петербурзького полку. 18 вересня 1851 року був підвищений у поручники. 12 грудня 1853 року відряджений для подальшого проходження служби до 6-го гусарського Клястицького полку.

Араблінський брав участь у придушенні повстання в Угорщині 1849 року. Учасник Кримської війни 1853—1856 років. 5 грудня 1854 «за відмінність у службі» проведений у штабсротмістри.

12 травня 1857 року за високим наказом був відряджений до лейбгвардії Кавказького ескадрону Власної Його Імператорської Величності Конвою. 24 січня 1858 року за зразковість у службі був підвищений у ротмістри та переведений у Конвой штабсротмістром.

12 січня 1859 року за зразковість у службі підвищений у майори армійської кавалерії (старшість із 17 квітня 1858 року)[9]. 2 липня 1860 року переведений до 15-го драгунського Переяславського полку з призначенням командуючим 2-им дивізіону і 3-го ескадрону, а 4 липня 1861 року затверджено на цих посадах. У 1860 році за зразковість у справах проти горян був удостоєний ордена Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами та бантом, у 1862 році — ордена Святої Анни 3-го ступеня з мечами та бантом.

Із 24 січня 1864 року по 18 квітня 1866 року обіймав посаду начальника Кайтаго-Табасаранського округу. 1 вересня 1865 року за відзнаку підвищений у підполковники[10]. 18 квітня 1866 року відряджений для подальшої служби до 84 піхотного Ширванського полку. 16 вересня 1871 підвищений у полковники. Учасник Хівінського походу 1873, за виявлену зразковість у березні 1874 нагороджений орденом Святого Станіслава 2-го ступеня з мечами. 31 жовтня 1874 року переведений до 164-го піхотного Закатальського полку, після прибуття до нового місця служби прийняв 4-й батальйон. 9 січня 1877 призначений командиром 3-го Кавказького лінійного батальйону.

Учасник Російсько-турецької війни 1877—1878 років. У вересні 1877 «за 25-річну бездоганну службу в офіцерських чинах» був нагороджений орденом Святого Володимира 4-го ступеня. У січні 1878 «за зразковість у справах із ворогом» був удостоєний ордена Святої Анни 2-го ступеня з мечами. 18 лютого 1878 року був призначений командиром 160-го піхотного Абхазького полку. У грудні був нагороджений золотою шаблею з написом «За хоробрість»[11].

12 березня 1887 був підвищений у генерал-майори[12] з призначенням командиром 1-ї Закаспійської стрілецької бригади. Найвищим наказом від 25 травня 1888 призначений командиром 2-ї бригади 21-ї піхотної дивізії і обіймав цю посаду протягом десяти років, отримавши за свою службу ордени Святого Станіслава 1-го ступеня та Святої Анни 1-го ступеня.

3 серпня 1898 Араблінський був підвищений у генерал-лейтенанти зі звільненням від служби з мундиром і пенсією[13].

У 1898 році указом російського імператора 70-річному Балакіші Араблінському виділили велику земельну ділянку за 6 км від Дербента. Тут він збудував собі маєток, а довкола нього утворилося невелике поселення. Залізнична станція та селище на честь російського генерала було названо Араблінкою. Тут він прожив останні чотири роки життя і помер 1 січня 1902 року.

3 січня 1902 року генерал-лейтенант Араблінський був похований на мусульманському кладовищі Кирхляр у місті Дербент:

Отдать последний долг Б. К. А. б. Араблинскому явилось так много лиц, что все громадное расстояние от дома покойного до кладбища было занято провожавшими гроб. В числе их были также депутаты от тех частей войск, в которых покойный служил: от полков Абхазского, Ширванского и Самурского. В погребальной процессии участвовал и расположенный в гор. Дербенте пехотный резервный батальон, который проводил останки до могилы и здесь отдал последний долг по воинскому уставу[6]

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Полный послужной список командира 2-й бригады 21-й пехотной дивизии генерал-майора Араблинского // Российский государственный военно-исторический архив. ф. 400 (Главный штаб), оп. 12, д. 20726, с. 94
  2. ↑ "Вышка" №39 - 18.10.2001 - Сафия Тагиева: "Я целовала камни родного города..." vyshka.azeurotel.com. Архів оригіналу за 25 грудня 2019. Процитовано 4 жовтня 2021.
  3. ↑ Айтберов Т.М. [1] — Махачкала, 2000. — С. 84. Архівовано з джерела 4 жовтня 2021
  4. ↑ Центральный исторический архив Грузии (ЦИАГ). Ф. 1638. Оп. 1. Д. 7. Л. 111об.
  5. ↑ Газета «Кавказ». Тифлис, 13 мая 1856 г. (№ 37)
  6. ↑ а б «Каспий», 20 января 1902 г., № 17, л. 4
  7. ↑ Страница истории прессы Баку: Газета «Каспий» — OurBaku. Архів оригіналу за 29 травня 2014. Процитовано 2 листопада 2021.
  8. ↑ Список генералам по старшинству. Составлен по 1 января 1898 года. — СПб., 1898. — С. 501
  9. ↑ Список майорам по старшинству. Исправлен по 13-е марта. — СПб., 1861, с. 388
  10. ↑ Список подполковникам по старшинству. Исправлено по 3-е января. — СПб., 1866, c. 475
  11. ↑ Исмаилов Э. Э. Золотое оружие с надписью «За храбрость». Списки кавалеров 1788—1913. — М., 2007, с. 322
  12. ↑ Список генералам по старшинству. Исправлено по 1-е сентября. — СПб., 1888, c. 751
  13. ↑ Разведчик. 1898. — № 407 от 11 августа. — С. 684.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Волков З. Ст. Генералітет Російської імперії. Енциклопедичний словник генералів та адміралів від Петра I до Миколи II. Т. I. А — К. — М., 2009. — С. 68. — ISBN 978-5-9524-4166-8
  • Список генералам за старшинством . Складено до 1 січня 1898 року. — СПб., 1898. — С. 501.
Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Араблінський_Балакіші_Алі-бек&oldid=38545590