Асріян Ашот Мінасович — Вікіпедія

Асріян Ашот Мінасович
Народження 3 березня 1920(1920-03-03)[1]
Vardablurd, Александропольський повітd, Демократична Республіка Вірменія[1]
Смерть 7 жовтня 1992(1992-10-07) (72 роки)
Київ, Україна
Країна  СРСР
Освіта Ульяновське гвардійське вище танкове командне училище імені В. І. Леніна (1952)
Партія ВКП(б)[1]
Звання полковник
Війни / битви німецько-радянська війна[1]
Нагороди
Герой Радянського Союзу орден Леніна орден Червоного Прапора орден Вітчизняної війни I ступеня орден Червоної Зірки медаль «За бойові заслуги» медаль «За оборону Радянського Заполяр'я» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За взяття Берліна»

Ашот Мінасович[2] (Мінайович[3][4]) Асріян (3 березня 1920(19200303) — 7 жовтня 1992) — офіцер, учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1944 рік).

Біографія[ред. | ред. код]

Ашот Асріян народився 3 березня 1920 року в Тіфлісі (нині Тбілісі) у родині робітника. він навчався в середній школі, отримав неповну середню освіту і працював у рідному місті водієм.

У 1940 році Ашота Мінасовича призвали до лав Червоної Армії Калінінським районним військовим комісаріатом міста Тбілісі Грузинської РСР і направили до Прибалтійського військового округу, там він служив шофером у 202-й стрілецькій дивізії.

З червня 1941 року Ашот Асріян брав участь у оборонних боях на Північно-Західному напрямку.

З 1942 року по 1943 рік навчався в Горьківському танковому училищі. Отримпав звання молодший лейтенант і був призначений на посаду командира середнього танка в танковій бригаді 3-го Прибалтійського фронту. У червні 1944 року танкова бригадща була перекинута на Карельський фронт.

У жовтні 1944 року військами Карельського фронту та силами Північного флоту було здійснено Петсамо-Кіркенеську операцію, в результаті було розгромлено 19-й корпус німецької 20-ї гірської армії. Війська звільнили Заполяр'я та північну Норвегію. Вперше в умовах Крайньої Півночі було застосовано танки.

14 жовтня 1944 року в боях за Петсамо (нині селище міського типу Печенга Мурманської області) молодший лейтенант Ашот Асріян проявив мужність, на своєму танку офіцер знищив сорок автомашин з піхотою і боєприпасами, кілька протитанкових гармат і дзотів, десять легкових машин і до ста солдатів та офіцерів противника. Танк, керований Ашотом Асріяном, був виведений з ладу, члени екіпажу були важко поранені, але танкіст не залишив поле бою. А коли підійшло підкріплення, Ашот Асріян пересів на справний танк і знову кинувся в бій, першим увійшовши на околиці Петсамо[2][5].

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 листопада 1944 року «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистським загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм» гвардії молодшому лейтенанту Асріяну Ашоту Мінасовічу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 7070)[3]

В 1945 війна знаходилася в завершальній стадії, Ашот Асріян бився у складі військ 2-го Білоруського фронту на території Німеччини. Цього ж року в одній із битв Ашота Асріяна було поранено.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни продовжував службу в танкових військах. У 1952 році він закінчив Ульянівське гвардійське танкове училище[5]. З червня 1969 жив у місті-герої Київ.

Помер 7 жовтня 1992 року.

Нагороди[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Вірменська радянська енциклопедія / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. ԽուդավերդյանՀայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1974.
  2. а б Герои Советского Союза. Архів оригіналу за 16 червня 2012. Процитовано 26 листопада 2021.
  3. а б 7-я гвардейская танковая бригада. Архів оригіналу за 26 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021.
  4. Танкисты Герои Советского Союза. Архів оригіналу за 22 травня 2009. Процитовано 26 листопада 2021.
  5. а б Ульяновское танковое училище. Архів оригіналу за 26 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021.

Література[ред. | ред. код]

  • Героям Родины — слава! — Петрозаводск: Карелия, 1985
  • Цкитишвили К. В., Чинчилакашвили Т. Г. Герои Советского Союза из Грузии. — Тб., 1981