Ассирійці
Самоназва	Ашшураї / Сураї / Сурйойо / Атураї
Кількість	3,3–5+ мільйонів
Ареал	Батьківщина  Ірак 150 000—830 000[1]  Сирія 52 000—735 000[2]  Іран 10 500—103 000[3]  Туреччина 4 000-15 000[4] Діаспора  США 83 000[5]  Швеція 80 000[6]  Йорданія 77 000[7]  Німеччина 70 000[8]  Австралія 25 000[9]  Вірменія 3 409[10]  Україна 3 143[11]
Раса	європеоїди
Мова	Ассирійська мова
Релігія	Християнство

Ассирійці (сир. ܐܵܫܘܿܪ̈ܵܝܹܐ‎, трансліт. āšōrāyē) — корінне населення Месопотамії, географічного регіону в Західній Азії. Сучасні ассирійці походять безпосередньо від стародавніх месопотамців, таких як стародавні ассирійці та вавілоняни. Сучасні ассірійці можуть культурно самоідентифікувати себе як сирійців(не плутать с сирийцамі арабского походження), халдеїв(ассирийці уніати) або арамейців для релігійної, географічної та племінної ідентифікації. Ассирійці розмовляють арамейською мовою (Сурет, Туройо), яка є однією з найдавніших розмовних і письмових мов у світі, яка має аккадський вплив. Арамейська була lingua franca Близького Сходу та Анатоліі, також мовою, якою говорив Ісус. Ассирійці виключно християни , більшість з них дотримуються східно та західно-сирійських літургійних обрядів християнства. Обидва обряди використовують класичну сирійську мову як літургійну мову. Ассирійці були одними з перших навернених до християнства разом з євреями, арамейцями, вірменами, греками та набатеями. Корінні землі предків, які утворюють ассирійську прабатьківщину, - це стародавня Месопотамія, регіон, який нині розділений між сучасним Іраком, південно-східною Туреччиною, північно-західним Іраном та північно-східною Сирією. Більшість сучасних ассірійців мігрували в інші регіони світу, включаючи Північну Америку, Левант, Австралію, Європу, Росію та Кавказ. Еміграція була викликана подіями геноциду протягом 19-го і 20-го століть, а також релігійними переслідуваннями з боку ісламських екстремістів. Поява Ісламської держави та окупація значної частини ассирійської батьківщини призвела до ще однієї великої хвилі переміщення ассирійців через такі події, як вторгнення Сполучених Штатів та їх союзників до Іраку в 2003 році та громадянська війна в Сирії, яка почолась в 2011 році. З мільйона або більше іракців, які втекли з Іраку після окупації, майже 40% були корінними ассирійцями. Ісламську державу було вигнано з ассирійських сіл у долині річки Хабур і районів навколо міста Аль-Хасака в Сирії до 2015 року, а з рівнин Ніневії в Іраку до 2017 року. У 2014 році були сформовані підрозділи захисту рівнини Ніневії. і багато ассирійців приєдналися до війська, щоб захистити себе. Пізніше організація стала частиною збройних сил Іраку та відіграла ключову роль у звільненні територій, які раніше були під контролем Ісламської держави під час війни в Іраку. На півночі Сирії ассирійські групи беруть участь як у політичному, так і у військовому плані в багатоетнічних Сирійських демократичних силах, де домінують курди (див. Вартові Хабур і Суторо) та Автономній адміністрації Північної та Східної Сирії.

Історія[ред. | ред. код]

Дохристиянська історія[ред. | ред. код]

Ассирийці походять від субартійців, шумерів, аккадців, амореїв та з субстратом арамеїв.

Ассирія — батьківщина ассирійського народу, розташована на стародавньому Близькому Сході. Найдавніші неолітичні стоянки в Ассирії належали до культури Ярмо бл. 7100 до н.е. і Телль Хассуна, центр культури Хассуна, бл. 6000 рік до нашої ери.

Історія Ассирії починається з утворення міста Асшур, можливо, ще в 25 столітті до нашої ери. У період ранньої бронзової доби Саргон Аккадський об’єднав усі місцеві семітськомовні народи, включаючи ассирійців і шумерів Месопотамії, під Аккадською імперією (2335–2154 рр. до н. е.). Міста Ассур і Ніневія (сучасний Мосул), які були найдавнішим і найбільшим містом стародавньої Ассирійської імперії , разом з кількома іншими містами і містечками існували ще в 25 столітті до нашої ери. Здається, у той час вони були адміністративними центрами під владою шумерів, а не незалежними державами. Згодом шумери були поглинені аккадським (ассиро-вавилонським) населенням. Ассирійська ідентичність, відмінна від інших сусідніх груп, здається, сформувалася під час Староассирійського періоду, у 21-му або 20-му столітті до нашої ери.

Відомо те, що Ашшур-убалліт I повалив Мітанні бл. 1365 р. до н.е., і ассирійці скористалися цим розвитком, взявши під контроль східну частину території Мітанні, а пізніше приєднавши хетські, вавилонські, аморейські та хурритські території. Підйом і правління Середньоассірійської імперії (14-10 століття до н. е.) поширили ассирійську культуру, людей і ідентичність по всій північній Месопотамії. Ассирійський народ після падіння Новоассирійської імперії в 609 році до нашої ери перебував під контролем Нововавилонської імперії, а пізніше Перської імперії, яка поглинула всю Нововавилонську або «Халдейську» імперію в 539 році до нашої ери.

Ассирійці стали солдатами на передовій лінії Перської імперії під керівництвом Ксеркса I, зігравши значну роль у Марафонській битві під проводом Дарія I у 490 р. до н.е.. Однак Геродот, чиї «Історії» є основним джерелом інформації про цю битву, не згадує ассирійців у зв’язку з нею. Незважаючи на наплив чужорідних елементів, присутність ассирійців підтверджується поклонінням богу Ашуру. Згадки про назву збереглися до 3-го століття нашої ери. Греки, парфяни та римляни мали відносно низький рівень інтеграції з місцевим населенням у Месопотамії, що дозволило їхнім культурам вижити. Напівнезалежні царства ассирійської культури (Хатра, Адіабена, Осроена) і, можливо, напівавтономні ассирійські васальні держави (Ассур) виникли на сході під владою Парфян, існували до завоювання регіону Сасанідською імперією в 3 столітті нашої ери.

Сучасна ассирійська мова походить від стародавньої арамейської, частини північно-західних семітських мов. Приблизно в 700 році до нашої ери арамейська мова повільно замінила аккадську в Ассирії, Вавилонії та Леванті. Широко поширена двомовність серед ассирійців існувала ще до падіння імперії. Арамейська мова, якою розмовляють сучасні ассірійці, відрізняється від арамейської мови арамейців. Стародавні ассирійці створили імперську арамейську мову, яка використовувалася для об’єднання різних народів, що жили під їхнім контролем. Сучасна мова (Сурет, Туройо), наступниця стародавньої арамейської та сирийської мови, створеної стародавніми ассирійцями, все ще є розмовною серед сучасних ассирийців, на відміну від західної арамейської, якою розмовляють сучасні арамейці(до десяти деревень в Сирії). Аккадська мова вплинула на арамейську, якою розмовляють сучасні ассірійці. Тексти Кюльтепе, які були написані давньоассирійською мовою, зберегли деякі запозичення з хетської мови. Ці запозичені слова є найдавнішим свідченням будь-якої індоєвропейської мови, датованою 20-м століттям до нашої ери. Більшість археологічних доказів є типовими для Анатолії, а не для Ассирії, але використання як клинопису, так і діалекту є найкращим свідченням присутності Ассирії. Понад 20 000 клинописних табличок було знайдено на цьому місці.

З 1700 року до нашої ери і далі шумерська мова зберігалася стародавніми вавилонянами та ассирійцями лише як літургійна та класична мова для релігійних, мистецьких і наукових цілей. Аккадська мова з її основними діалектами ассирійською та вавилонською мовами, колись lingua franca Стародавнього Близького Сходу, почала занепадати під час Неоассирійської імперії приблизно у 8 столітті до нашої ери, будучи маргіналізованою староарамейською під час правління Тіглатпаласара III.

Галерея[ред. | ред. код]

• 
  Національний одяг
• 
  Геноцид ассирійців в Османській імперії
• 
  Ассирійська церква, Мосул, Ірак
• 
  Музики
• 
  Мапа розселення на історичній Батьківщині
• 
  Ассирійські жінки

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Це незавершена стаття з етнології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

п о р Організація непредставлених націй та народів Європа дійсні  Косово Лезгистан Зихія Савоя Бретань Кримські татари Трієст колишні²  Інгушетія  Татарстан  Чувашія  Башкортостан  Удмуртія  Марій Ел  Республіка Комі Інгрія Кумикія  Латвія¹  Естонія¹ Гагаузія Русини Албанці в Македонії Греки в Албанії Угорці в Румунії Боснійці Санджаку Сканія Чеченська Республіка Ічкерія Азія дійсні  Республіка Абхазія Талиші Південний Азербайджан Іранський Курдистан Туркомани Хузестан Ассирійці Белуджистан Західний Белуджистан Гілгіт-Балтистан Сінд Нагаленд Читтагонгський гірський район Чин Тхионги Кхмер-кром Хмонги Ачех Республіка Південно-Молуккських островів Кордильєрський адміністративний регіон Сулу  Тайвань  Тибет Східний Туркестан Південна Монголія колишні²  Бурятія  Республіка Саха  Тува  Грузія¹  Вірменія¹  Палау¹  Східний Тимор¹ Халістан Іракський Курдистан Західний Бенгал Таміл-Ілам М'янма (опозиція) Шани Мони Карени Африка дійсні Африканери Бастери Сомаліленд Огоні Оромія Харатін (народи) Огаден Баротселенд Тва Бербери колишні² Масаї Південний Камерун Венда Занзібар Республіка Кабінда Америка дійсні Мапуче колишні² Лакота Дене Науа Бальсасу Нухалки Цімшиани Океанія дійсні Республіка Західне Папуа колишні² Бугенвіль Таїті Австралійські аборигени Гаваї ¹ Колишні члени ОНН, які вийшли зі складу організації після того як були прийняті до ООН. ² Включно з країнами та народами, чиє членство було призупинене.