Астрахан Дмитро Хананович — Вікіпедія

Астрахан Дмитро Хананович
Зображення
Зображення
Дата народження 17 березня 1957(1957-03-17)[1] (67 років)
Місце народження Ленінград, РРФСР, СРСР
Громадянство  СРСР
 Росія
Alma mater Російський державний інститут сценічних мистецтв
Професія кінорежисер, театральний режисер, кінопродюсер, актор, телеведучий
Кар'єра 1981 — дотепер
Нагороди Заслужений діяч мистецтв Росії Ніка (2011)
IMDb ID 0040125
CMNS: Астрахан Дмитро Хананович у Вікісховищі

Дмитро Хананович Астрахан (нар.. 17 березня 1957, Ленінград, СРСР) — радянський і російський режисер театру і кіно, продюсер, телеведучий і кіноактор. Заслужений діяч мистецтв РФ (2009). Член громадської ради Російського єврейського конгресу.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1957 року в сім'ї ленінградських істориків — Ханана Марковича Астрахана та Сусанни Марківни Маневич, вихідців з Білорусі[2]. Він був наймолодшою, п'ятою дитиною в родині. У школі захоплювався читанням, математикою і спортом. Після закінчення восьмого класу вступив до фізико-математичної школи № 30 на Васильєвському острові і одночасно продовжив займатися класичною боротьбою. Після закінчення школи був прийнятий до Ленінградського електротехнічного інституту імені Ульянова (Леніна). Протягом декількох років Дмитро змінив кілька інститутів, поки не був прийнятий до Ленінградського державного інституту театру, музики і кінематографії, в клас Олександра Музіля (закінчив у 1982 році). Як дипломну роботу поставили виставу в Пушкінському театрі, проте, за твердженням самого Астрахана, після того, як художній керівник театру дізнався, що Астрахан — єврей, спектакль поставити не дали[3].

З 1981 по 1987 рік Дмитро Асстрахан працював режисером Свердловського театру юного глядача. Потім відслужив у Збройних силах СРСР (морська авіація). Ставив спектаклі в різних театрах Росії і за кордоном, стажувався у Георгія Товстоногова у Ленінграді.

З 1991 по 1995 роки керував петербурзьким Театром комедії імені М. П. Акімова.

Активно працює в театрі і кіно. Спеціалізується на психологічних драмах.

Став затребуваним актором після ролі адміністратора Леоніда Фрідмана у фільмі «Висоцький. Дякуємо, що живий».

Особисте життя[ред. | ред. код]

Дружина — Олена, колишня балерина.

Подружжя виховує п'ятьох спільних дітей і сина Павла (від шлюбу Дмитра з актрисою Ольгою Бєляєвою (1964—2000), вона загинула в 2000 році, отримавши численні опіки)[4].

Творчість[ред. | ред. код]

Театр[ред. | ред. код]

Вистава «Леді на день» в ЦАТРА, 2020 рік

З 1981 по 1996 роки поставив понад 40 вистав у різних театрах[5].

П'єса «Завзятий молодець — гордість Заходу» ірландського драматурга Джона Сінга ставилася режисером неодноразово.

Фільмографія[ред. | ред. код]

  1. 1993 — Ти у мене одна — рефері на боксерському рингу
  2. 1995 — Усе буде добре! — професор математики в інституті, який вийшов до дошки
  3. 1995 — Четверта планета — музикант в ресторані
  4. 1996 — З пекла в пекло / Von Hölle zu Hölle — співробітник єврейської благодійної організації «Джойнт» в Нью-Йорку, який привіз з США до Польщі продукти для євреїв
  5. 2000 — Алхіміки — шериф
  6. 2002 — Леді на день — льотчик
  7. 2003 — Четверте бажання — режисер
  8. 2011 — Висоцький. Дякуємо, що живий — Леонід Фрідман, організатор концертів Володимира Висоцького в Узбецькій РСР
  9. 2012 — У Бога свої плани — Олег Романович Назаров, власник клініки штучного запліднення, лікар, акушер-гінеколог
  10. 2012 — Розлучення — гор Іванович Міхєєв, головний редактор популярного глянцевого журналу
  11. 2013 — Шагал – Малевич — ребе Айзик, равин
  12. 2013 — Студія 17 — Олексій, батько Ліки
  13. 2013 — Фатальне спадок — Григорій Тарасович Лещик, компаньйон олігарха Михайла Гаєва
  14. 2013 — Невидимки — бібліотекар
  15. 2013 — Одного разу — масовик-витівник
  16. 2014 — Безсоння — Ігор Олексійович Ніканоров, доктор
  17. 2014 — Інквізитор — Ісак Ройзман, власник приватного детективного агентства в Санкт-Петербурзі, начальник Наталії Серебрянської
  18. 2014 — Форт Росс: У пошуках пригод — продюсер
  19. 2014 — У Москві завжди сонячно — Петрович
  20. 2015 — Перекладач — Михайло, лікар
  21. 2015 — Зелена карета — Михайло Іванович Бажов
  22. 2015 — Метеорит — Валентин Петрович Шаповаленко, професор уфології
  23. 2015 — Кінець прекрасної епохи — Миша Шаблинський, журналіст з Талліна
  24. 2015 — Павук — Рудніков («Маестро»), художник-модельєр Московського Будинку моделей одягу
  25. 2016 — Автошкола — Костянтин Сергійович Михайлов, батько Маші
  26. 2016 — Вічний відпустку — Яніс Робертович, директор круїзу
  27. 2017 — Цивільний шлюб — Палич
  28. 2017 — Бідна дівчинка — Анатолій Дмитрович
  29. 2017 — Стратити не можна помилувати — Петро Маркович Зейдін, головний редактор видавництва
  30. 2017 — Готель «Елеон» 2 (серія № 32) — Борис Феліксович Ельтаровський, режисер
  31. 2017 — Срібний бір — Метельський
  32. 2017 — Ікра — Аркадій Ліпман
  33. 2018 — Гравець — Дмитро Хананович, професор математики
  34. 2018 — Про що говорять чоловіки. Продовження — виступаючий на похоронах
  35. 2018 — Хор — Пасюк
  36. 2018 — Домашній арешт (серія № 3) — Андрій Йосипович Мишкін, адвокат Аркадія з Москви
  37. 2019 — Втрачений острів — редактор
  38. 2019 — Мільярд — Леонід Євгенович, банкір, бізнес-партнер Матвія Федоровича Левіна, батько Ірини
  39. 2019 — Формула помсти — Рудников («Маестро»), художник-модельєр Московського Будинку моделей одягу
  40. 2019 — Старі кадри — Борис Лейн, слідчий відділу з розслідування нерозкритих злочинів (ОРНП)
  41. 2020 — Андріївський прапор — Шварц, адвокат

Режисер[ред. | ред. код]

  1. 1991 — Вийди!
  2. 1993 — Ти у мене одна
  3. 1995 — Усе буде добре!
  4. 1995 — Четверта планета
  5. 1996 — З пекла в пекло
  6. 1998 — Зал очікування
  7. 1998 — Контракт зі смертю
  8. 1998 — Перехрестя
  9. 2000 — Алхіміки
  10. 2000 — Апокаліпсис 99 / Apokalypse 99 — Anatomie eines Amokläufers
  11. 2000 — Леді Казахстан / Kasachstan Lady
  12. 2001 — Втеча з Гулагу / So weit die Füße tragen (співрежисер)
  13. 2001 — Жовтий карлик
  14. 2001 — Подаруй мені місячне сяйво
  15. 2001 — Леді на день
  16. 2002 — Диявол, який називає себе Богом / The Devil Who Called Himself God
  17. 2003 — Тартарен із Тараскона
  18. 2004 — Темна ніч
  19. 2004 — Фабрика мрій
  20. 2005 — Неділя в жіночій лазні
  21. 2007 — Справа була у Гаврилівці
  22. 2007 — Все по-чесному
  23. 2010 — На світі живуть добрі і хороші люди
  24. 2011 — Золота країна
  25. 2011 — На круги своя
  26. 2012 — Нічний таверни вогник
  27. 2012 — Діточки
  28. 2016 — Кохання без правил
  29. 2018 — Життя після життя
  30. 2018 — Гра
  31. 2020 — Доля диверсанта

Сценарист[ред. | ред. код]

  1. 1991 — Вийди!

Продюсер[ред. | ред. код]

Телебачення[ред. | ред. код]

  1. 2011—2014 рр. — телеведучий проекту «Я співаю» на телеканалі ОНТ (Білорусь)
  2. 2016 рік — керівник «Школи акторської майстерності» на Дім-2

Інше[ред. | ред. код]

У 2017 році став членом журі 3-го Московського єврейського кінофестивалю.[7]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. ↑ Степуро С. Дмитрий Астрахан: Самое привлекательное в сегодняшнем Голливуде — зарплата // TUT.BY. 2009.09.12. Архів оригіналу за 15 вересня 2009. Процитовано 22 вересня 2020.
  3. ↑ Дмитрий Астрахан: Легко — о серьёзном. www.lechaim.ru. Архів оригіналу за 24 червня 2018. Процитовано 23 серпня 2016.
  4. ↑ Дмитрий Астрахан: «Сын Паша не погиб чудом». 7 дней. ru. Архів оригіналу за 23 липня 2014. Процитовано 24 листопада 2013.
  5. ↑ Свердловский Академический Театр Драмы — Астрахан Дмитрий Хананович. Архів оригіналу за 27 жовтня 2017. Процитовано 22 вересня 2020.
  6. ↑ «Путники в ночи» в Театре имени Пушкина. Архів оригіналу за 26 лютого 2020. Процитовано 22 вересня 2020.
  7. ↑ Жюри 3- го Московского Еврейского Кинофестиваля возглавит Павел Лунгин. МК Израиль. Архів оригіналу за 17 вересня 2020. Процитовано 22 вересня 2020.

Посилання[ред. | ред. код]

Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Астрахан_Дмитро_Хананович&oldid=39801611