Договір про приєднання (2003) — Вікіпедія

Атенський договір про приєднання
	; Країни Європи-учасниці договору.; Члени ЄС Приєднані
Тип	Договір про приєднання
Підготовлено	13 грудня 2002
Підписано	16 квітня 2003
Місце	Греція, Афіни
Чинність	1 травня 2004
Умови	Ратифікація 10 країнами, що приєдналися і 15 країнами-членами Європейського Союзу
Підписанти	25 / 25
Сторони	Європейський Союз; (15 членів); Чехія; Кіпр; Естонія; Угорщина; Латвія; Литва; Мальта; Польща; Словаччина; Словенія;
Зберігається	Уряд Італії
Мови	Грецька, Данська, Естонська, Іспанська, Італійська, Латиська, Литовська, Мальтійська, Нідерландська, Німецька, Польська, Португальська, Словацька, Словенська, Угорська, Фінська, Французька, Хорватська, Чеська, Шведська.
	Медіафайли у Вікісховищі

Договір про приєднання 2003 року, також Афінський договір — договір Європейського Союзу про розширення і приєднання до нього 10 нових держав-членів: Чехії, Кіпру, Естонії, Угорщини, Латвії, Литви, Мальти, Польщі, Словаччини та Словенії, підписаний 16 квітня 2003 року в Афінах, Греція^[1]. Набув чинності 1 травня 2004 року, з моменту його ратифікації всіма 15 дійсними на той момент членами ЄС та новоприєднаними державами^[2]. Зміст договору є результатом переговорів, що завершилися в Копенгагені, Данія, 13 грудня 2002 року^[3]^[4].

Договір заклав умови для приєднання десяти держав до Європейського Союзу і є частиною основного закону Союзу й має обов'язкову юридичну силу для держав-членів. Договір, включаючи всі ратифікаційні грамоти держав-членів, був переданий на зберігання уряду Італії в Римі, як і інші аналогічні договори про розширення ЄС. Він доступний в юридично обов'язковій версії на всіх офіційних мовах Європейського Союзу^[5].

Приєднання Кіпру на практиці стосується лише південної частини острова, оскільки переговори про приєднання Північного Кіпру закінчилися невдачею. Однак ЄС формально визнає юрисдикцію Республіки Кіпр над усім островом, через відсутність міжнародного визнання Північного Кіпру^[6].

У всіх країнах-претендентах на вступ до Європейською Союзу, за винятком Республіки Кіпр, відбулися офіційні референдуми щодо згоди їх населення на приєднання до Союзу^[7].

Офіційна назва[ред. | ред. код]

Офіційна юридична назва договору про розширення Європейською Союзу
Англійською:^[5]

Treaty between the Kingdom of Belgium, the Kingdom of Denmark, the Federal Republic of Germany, the Hellenic Republic, the Kingdom of Spain, the French Republic, Ireland, the Italian Republic, the Grand Duchy of Luxembourg, the Kingdom of the Netherlands, the Republic of Austria, the Portuguese Republic, the Republic of Finland, the Kingdom of Sweden, the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland (Member States of the European Union) and the Czech Republic, the Republic of Estonia, the Republic of Cyprus, the Republic of Latvia, the Republic of Lithuania, the Republic of Hungary, the Republic of Malta, the Republic of Poland, the Republic of Slovenia, the Slovak Republic, concerning the accession of the Czech Republic, the Republic of Estonia, the Republic of Cyprus, the Republic of Latvia, the Republic of Lithuania, the Republic of Hungary, the Republic of Malta, the Republic of Poland, the Republic of Slovenia and the Slovak Republic to the European Union.

Українською (переклад):^[8]

Договір між Королівством Бельгія, Королівством Данія, Федеративною Республікою Німеччина, Грецькою Республікою, Королівством Іспанія, Французькою Республікою, Ірландією, Італійською Республікою, Великим Герцогством Люксембург, Королівством Нідерланди, Республікою Австрія, Португальською Республікою, Фінляндією, Королівством Швеція, Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії (держави-члени Європейського Союзу) та Чеською Республікою, Естонською Республікою, Республікою Кіпр, Латвійською Республікою, Литовською Республікою, Угорською Республікою, Республікою Мальта, Республікою Польща, Республікою Словенія та Словацькою Республікою щодо приєднання Чеської Республіки, Естонської Республіки, Республіки Кіпр, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Угорської Республіки, Республіки Мальта, Республіки Польща, Республіки Словенія та Словацької Республіки до Європейського Союзу.

Зміст[ред. | ред. код]

Договір про приєднання разом з додатковими документами, включно з усіма ратифікаційними грамотамим держав-членів, налічує понад 5000 сторінок, що робить його, можливо, найбільшою міжнародною угодою в історії. Однак сам трактат складається лише з преамбули й трьох додаткових статей. Вони містять такі твердження^[5]:

10 країн-кандидатів з 1 травня 2004 року стають повноправними членами Європейського Союзу і учасниками договорів, що складають його основу;
Договір вступить в юридичну силу (набуде чинності), якщо до 30 квітня 2004 року уряду Італійської Республіки будуть подані документи про ратифікацію усіма державами-членами ЄС та принаймні однією державою-кандидатом; в разі нератифікації договору одним або декількома державами-кандидатами все посилання на ці держави будуть вилучені з договору, і тільки інші країни за підсумками приєднаються до ЄС;
Договір укладено на 11 офіційних мовах ЄС і 9 офіційних мовах держав-учасників, всі мовні версії є в рівній мірі автентичними.

Договір не містить положення про його розірвання. Це означає, що він може бути припинений відповідно до норм міжнародного права. Однак через характер членства в ЄС, вихід з цієї організації був би пов'язаний з необхідністю багатьох коригувань як з боку Союзу, так і з боку держави, що має намір виходу. Ймовірно, необхідно було б укласти спеціальний договір про вихід, як це було в 1985 році в Гренландському договорі.

Всі зміни до вищезазначених договорів вносяться статтями 11-19 частини другої договору про приєднання. Крім перегляду ваги голосів і числа представників держав-членів в усіх європейських інституціях, найбільш помітна зміна стосувалася того, як має здійснюватися голосування кваліфікованою більшістю голосів в Раді Європейського Союзу. Починаючи зі дня ратифікації Афінського договору 1 листопада 2004 року, будь-коли, коли Рада Європи голосує за прийняття рішення кваліфікованою більшістю, це вимагає підтримки як з боку більшості держав-членів, яке водночас являє мінімум 232 з 321 зважених голосів (72,3 %), крім того, ці держави мають представляти не менше як 62 % від загальної чисельності населення Союзу. В протилежному випадку — рішення не приймається^[9].

Акт про приєднання[ред. | ред. код]

Невід'ємною частиною договору є акт про приєднання, що містить детальні умови приєднання держави до Союзу. Він складається з 62 статей на мовах офіційних держав-учасників, до нього додаються 18 додатків, 10 протоколів, а також тексти Римських й Маастрихтського договорів і угоди про Євратом^[en]. Саме ці документи складають найповнішу частину договору^[10]^[11].

Новоприєднані держави-члени приймають і затверджують усі чинні юридичні угоди ЄС, зокрема правила Шенгенської зони (проте це не передбачає негайного скасовування прикордонного контролю), та, як тільки вимоги будуть виконані, приєднаються до Економічного і монетарного союзу Європейського Союзу;
Держави-члени зі дня вступу отримають місця в установах ЄС пропорційно чисельності їх населення;
Упродовж всього 2004 року (першого року після вступу) нові держави-члени будуть платити лише ¾ від щорічних внесків до бюджету Союзу;
В період 2004-2006 років нові держави-члени отримають кошти з бюджету Європейського Союзу для поліпшення їх бюджетної ліквідності; крім того, Республіка Кіпр, Чеська Республіка, Республіка Мальта і Республіка Словенія отримуватимуть додаткову тимчасову бюджетну компенсацію протягом цього періоду;
З дня вступу до Союзу і до кінця 2006 року нові держави-члени будуть отримувати фінансову допомогу на реалізацію й імплементацію необхідних законодавчих змін для приведення їх у відповідність до законодавства ЄС; спеціальні засоби в цей період будуть також спрямовані на поліпшення прикордонного контролю на нових зовнішніх кордонах ЄС (за винятком Кіпру, Чехії та Мальти);
У разі виникнення серйозних труднощів в будь-якому з секторів економіки нової держави-члена, ця країна може звернутися про видачу дозволу на прийняття захисних заходів, спрямованих на усунення цієї проблеми; це правило поширюється також на колишніх членів Союзу протягом 3 років з моменту їх виходу.

Додатки до акта відповідають окремим напрямкам переговорів із країнами-кандидатами. Вони містять перш за все відомості про перехідний період, протягом якого нові держави-члени можуть не приступати до імплементації деяких законодавчих актів і договорів Європейського союзу та Шенгенського простору.

Деякі країни також отримали деяку дерогацію, тобто дозвіл на постійну відмову від реалізації певних законодавчих та інших норм ЄС.

Додатки[ред. | ред. код]

Додатки є спеціальними частинами акта для регулювання законодавчої бази Європейського Союзу, інтеграції в нього нових держав-членів та налагодження спільного функціонування Союзу^[8]^[12].

Додаток I: Інтеграція положень Шенгенського договору в законодавчу базу Європейського Союзу. Передбачалося, що положення Шенгенської угоди можуть стати обов'язковими для нових держав-членів в 2007-2008 роках;
Додаток II: Технічні зміни вторинного законодавства Європейського Союзу (рішення, директиви, постанови), необхідні для забезпечення їх застосування після приєднання нових держав-членів:
- 1. Вільне переміщення товарів;
- 2. Свобода пересування людей;
- 3. Свобода надання послуг;
- 4. Корпоративне право;
- 5. Конкурентна політика;
- 6. Сільське господарство;
- 7. Рибальство;
- 8. Транспортна політика;
- 9. Податкова політика;
- 10. Статистика;
- 11. Соціальна політика та зайнятість;
- 12. Енергетика;
- 13. Малі та середні підприємства;
- 14. Освіта та навчання;
- 15. Регіональна політика і координація структурних інструментів;
- 16. Права споживачів і охорона здоров'я;
- 17. Співпраця у сфері юстиції та внутрішніх справ;
- 18. Митний союз.
Додаток III: Необхідні зміни до вторинного законодавства Європейського Союзу внаслідок приєднання нових держав-членів.;
Додаток IV: Необхідні зміни до основного законодавства Європейського Союзу після вступу нових держав-членів;
Додаток V: Перехідні періоди для Чеської Республіки;
Додаток VI: Перехідні періоди для Естонської Республіки;
Додаток VII: Перехідні періоди для Республіки Кіпр;
Додаток VIII: Перехідні періоди для Латвійської Республіки;
Додаток IX: Перехідні періоди для Литовської Республіки;
Додаток X: Перехідні періоди для Угорщини Республіки;
Додаток XI: Перехідні періоди для Республіки Мальта;
Додаток XII: Перехідні періоди для Республіки Польща;
Додаток XIII: Перехідні періоди для Республіки Словенія;
Додаток XIV: Перехідні періоди для Словацької Республіки;
Додаток XV: Ресурси для фінансування бюджетних програм ЄС у нових державах-членах;
Додаток XVI: Висновок комітетів та робочих груп, створених рамковими угодами та Радою Європи, в яких повноваження нових членів закінчуються одночасно із строком повноважень членів комітету, групи або іншого відповідного органу на момент прийняття і приєднання нової держави-члена;
Додаток XVII: Висновок комітетів та робочих груп, створених Європейською Комісією, в яких повноваження нових членів закінчуються одночасно з повноваженнями членів комітету, групи або іншого відповідного органу на момент вступу нової держави-члена;
Додаток XVIII: Список комітетів, склад яких буде повністю оновлений після вступу нової держави-члена.

Протоколи[ред. | ред. код]

Протоколи є спеціальними частинами акта для регулювання певних внутрішніх питань нових держав-членів, таких як Ігналінська АЕС в Литві або сталеливарна промисловість в Польщі та Чехії.

Завершальний акт[ред. | ред. код]

Завершальний акт формально не є частиною договору, але додані до нього 44 заяви можуть вплинути на його тлумачення. Він містить заяви урядів держав-членів і країн-кандидатів, заяву-декларацію Європейської комісії щодо їх приєднання до Європейського Союзу, а також угоду щодо обміну інформацією і процедури консультацій в період між підписанням Договору про приєднання і набуттям його чинності, що додається до акту без додаткових заяв.

В завершальному акті також є дві декларації, що були прийняті спільно всіма 25 країнами-членами, а саме: декларація єдиної Європи^[13], в якій, серед іншого, згадувалося про намір прийняти Болгарію та Румунію до складу Європейського Союзу у 2007 році, та спільна декларація Європейського Суду справедливості щодо можливості збільшення числа генеральних адвокатів Європейського суду^[11].

Історія[ред. | ред. код]

Докладніше: Історія Європейського Союзу

Ніццький договір, який набув чинності 1 лютого 2003 року, вніс необхідні поправки до Договору про Європейський Союз з метою його розширення у 2004 році^[14]. В цілому 13 держав подали заявки на членство і переговори почалися з дванадцятьма з них (Туреччина розпочала переговори тільки у 2005 році). Однак з цих дванадцяти тільки десять мали бути охоплені Договором про приєднання і, в кінцевому підсумку, стати частиною ЄС. Болгарія і Румунія недостатньо просунулися в переговорах про членство і тому були виключені з програми співпраці для майбутніх членів до 2007 року. Підписання договору главами держав-кандидатів і урядів ЄС відбулося в столиції Греції Афінах 16 квітня 2003 року^[15].

Підписаний договір про розширення набув чинності 1 травня 2004 року й являв собою найбільше розширення Європейського Союзу в історії як з числа нових держав-членів, так і з огляду на зростання (збільшення) чисельності його населення. Число держав-членів зросло з 15 до 25, що також спричинило велику кількість нових вимог до змін в законодавстві і реформування процесу прийняття рішень в рамках самого Союзу. Крім іншого, договір про приєднання означав, що більше число рішень в Раді Європи зможе прийматися кваліфікованою більшістю, а не одноголосно.

Підписи[ред. | ред. код]


Бельгія Прем'єр-міністр Гі Вергофстадт	Кіпр Президент Тассос Пападопулос	Данія Прем'єр-міністр Андерс Фог Расмуссен	Естонія Прем'єр-міністр Юган Партс	Фінляндія Прем'єр-міністр Пааво Ліппонен	Франція Президент Жак Ширак	Греція Прем'єр-міністр Костас Симітіс	Ірландія Прем'єр-міністр Берті Агерн	Італія Прем'єр-міністр Сільвіо Берлусконі

Латвія Прем'єр-міністр Ейнар Репше	Литва Прем'єр-міністр Альгірдас Бразаускас	Люксембург Прем'єр-міністр Жан-Клод Юнкер	Мальта Прем'єр-міністр Лоренс Гонзі	Нідерланди Прем'єр-міністр Ян Петер Балкененде	Польща Прем'єр-міністр Лешек Міллер	Португалія Прем'єр-міністр Жозе Мануел Баррозу	Словаччина Прем'єр-міністр Мікулаш Дзурінда	Словенія Прем'єр-міністр Антон Роп

Іспанія Прем'єр-міністр Хосе Марія Аснар	Велика Британія Прем'єр-міністр Тоні Блер	Швеція Прем'єр-міністр Ганс Йоран Перссон	Чехія Прем'єр-міністр Володимир Шпідла	Німеччина Канцлер Герхард Шредер	Угорщина Прем'єр-міністр Петер Медьєші	Австрія Канцлер Вольфганг Шюссель

Ратифікація[ред. | ред. код]

Для набуття чинності договір про приєднання повинен бути ратифікований відповідно до конституційних вимог країни в усіх державах-членах Європейського Союзу й державою-кандидатом, для безпосередньо включення її до складу Союзу. Дев'ять з десяти країн-кандидатів вирішили провести референдуми на рахунок необхідності приєднання до ЄС^[16]. Всі дев'ять референдумів у підсумку продемонстрували згоду населення відповідних країн на членство. В середньому понад 75 % учасників голосувань підтримали приєднання, а найменший відсоток голосів за членство дали громадяни Мальти: приєднання до ЄС підтримали лише 54 % учасників референдуму^[17].

Республіка Кіпр була єдиною державою-кандидатом, яка вирішила не проводити референдум про своє членство в Європейському Союзі. Замість цього в 2004 році було проведено референдум про возз'єднання острова^[en], який був розділений з 1970-х років за підсумками Кіпрського конфлікту^[18]^[19]. Більшість кіпріотів-турків проголосувало за возз'єднання, більшість кіпріотів-греків же навпаки — проголосувало проти. Щоб возз'єднатися, обидві сторони повинні були підтримати возз'єднання. В результаті був створений спеціальний протокол, доданий до договору про приєднання, який роз'яснював правила, які будуть застосовуватися чи не застосовуватися до тих частин Кіпру, які не перебувають під контролем визнаного (південного) Кіпрського уряду^[20].

Після підписання і ратифікації договір та всі додаткові документи були передані на зберігання Італійському уряду в Римі, як і інші аналогічні договори ЄС, а кожна держава-член отримала нотаріально завірену копію договору^[21].

Процес ратифікації[ред. | ред. код]

Підписано

Затверджено

Ратифіковано

На зберіганні з

Європейський Союз		04-16-2003		04-16-2003		не обов'язково		не обов'язково
		Європейська рада				Затверджено		04-16-2003		15	0	0
		Європейський парламент				Затверджено		04-09-2003		458	68	41

04-16-2003	01-16-2003	03-29-2004
Палата представників	Затверджено	12-04-2003	119	17
Сенат	Затверджено	10-23-2003	52	8
Брюссельський регіональний парламент	Затверджено	11-28-2003	64	5
Брюссельська об'єднана асамблея	Затверджено	12-18-2003	65	7
Фламандський регіональний парламент	Затверджено	03-03-2004	90	20
Парламент фламандської громади	Затверджено	03-03-2004	93	21
Парламент німецької громади	Затверджено	12-09-2003	71	0
Французька громадська комісія	Затверджено	12-05-2003	54	1
Парламент німецької громади	Затверджено	01-19-2004	23	0
Регіональний парламент Валлонії	Затверджено	01-27-2004	54	0
Регіональний парламент Валлонії	Затверджено	01-27-2004	53	1

Кіпр		04-16-2003		07-14-2003		07-15-2003		08-06-2003
		Палата представників				Затверджено		07-14-2003		56	0	0

Данія		04-16-2003		06-04-2003		06-10-2003		06-11-2003
		Фолькетинг				Затверджено		06-04-2003		96	0	15

Естонія		04-16-2003		01-21-2004		02-09-2004		03-04-2004
		Референдум				Затверджено		09-14-2003		67 %	33 %	64 %
		Рійгікогу				Затверджено		01-21-2003		77	0	0

Фінляндія		04-16-2003		12-15-2003		12-19-2003		12-23-2003
		Риксдаг				Затверджено		12-15-2003
Аландські острови		Лагтинг^[en]				Затверджено		12-17-2003

Франція		04-16-2003		12-10-2003		12-19-2003		02-26-2004
		Національна асамблея				Затверджено		11-26-2003		505	3	19
		Сенат				Затверджено		12-10-2003		280	1	7

Греція		04-16-2003		02-10-2004		02-26-2004		04-13-2004
		Парламент				Затверджено		02-10-2004

Ірландія		04-16-2003		11-27-2003		12-03-2003		12-18-2003
		Ерахтас				Затверджено		11-27-2003
		Шенад Ерен				Затверджено		11-06-2003

Італія		04-16-2003		12-11-2003		12-24-2003		02-26-2003
		Палата депутатів				Затверджено		12-02-2003		421	0	2
		Сенат				Затверджено		12-11-2003

Латвія		04-16-2003		10-02-2003		11-12-2003		12-17-2003
		Референдум				Затверджено		09-20-2003		67 %	32 %	73 %
		Сейм				Затверджено		10-02-2003		91	4	0

Литва		04-16-2003		09-16-2003		09-26-2003		10-10-2003
		Референдум				Затверджено		05-11-2003		91 %	9 %	56 %
		Сейм				Затверджено		09-16-2003		84	2	1

Люксембург		04-16-2003		02-10-2004		03-08-2004		03-31-2004
		Палата депутатів				Затверджено		02-10-2004		60	0	0

Мальта		04-16-2003		07-14-2003		07-16-2003		07-29-2003
		Референдум				Затверджено		03-08-2003		54 %	46 %	91 %
		Парламент				Затверджено		07-14-2003		34	25	0

Нідерланди		04-16-2003		11-25-2004		02-12-2004		04-21-2004
		Палата представників^[en]				Затверджено		11-25-2004
		Сенат^[en]				Затверджено		02-10-2004

Польща		04-16-2003		06-08-2003		07-23-2003		08-05-2003
		Референдум				Затверджено		06-08-2003		77 %	23 %	59 %

Португалія		04-16-2003		10-03-2003		12-22-2003		02-19-2004
		Асамблея Республіки				Затверджено		10-03-2003		169	0	7

Словаччина		04-16-2003		07-01-2003		10-09-2004		10-09-2004
		Референдум				Затверджено		05-17-2003		92 %	6 %	52 %
		Національна рада				Затверджено		07-01-2003		129	11	1

Словенія		04-16-2003		01-28-2004		02-06-2004		03-12-2004
		Референдум				Затверджено		03-23-2003		90 %	10 %	60 %
		Національна асамблея				Затверджено		01-28-2004		80	0	4

Іспанія		04-16-2003		10-14-2003		11-10-2003		11-26-2003
		Конгрес депутатів				Затверджено		09-25-2003		291	1	1
		Сенат				Затверджено		10-14-2003		189	0	0

Велика Британія		04-16-2003		11-11-2003		11-13-2003		12-18-2003
		Палата громад				Затверджено		11-11-2003
		Палата лордів				Затверджено		11-04-2003

Швеція		04-16-2003		12-17-2003		12-18-2003		02-11-2004
		Риксдаг				Затверджено		12-17-2003

Чехія		04-16-2003		06-14-2003		09-30-2003		11-03-2003
		Референдум				Затверджено		06-14-2003		77 %	23 %	55 %

Німеччина		04-16-2003		07-11-2003		09-18-2003		11-27-2003
		Бундестаг				Затверджено		07-03-2003		575	1	4
		Бундесрат				Затверджено		07-11-2003		69	0	0

Угорщина		04-16-2003		12-15-2003		12-15-2003		12-23-2003
		Референдум				Затверджено		04-12-2003		84 %	16 %	46 %
		Національна асамблея				Затверджено		12-15-2003		353	0	0

Австрія		04-16-2003		12-08-2003		12-19-2003		12-23-2003
		Національрат				Затверджено		12-03-2003		178	2	0
		Бундесрат				Затверджено		12-08-2003		60	2	0

Хронологія договорів ЄС[ред. | ред. код]

Підписаний
Діє з
Документ

1948
1948
Брюссельський договір

1951
1952
Паризький договір

1954
1955
Поправки до Брюссельського договору

1957
1958
Римські договори

1965
1967
Договір злиття

1975
Н/Д
Висновки Європейської ради

1985
1985
Шенгенська угода

1986
1987
Єдиний європейський акт

1992
1993
Маастрихтський договір

1997
1999
Амстердамський договір

2001
2003
Ніццький договір

2007
2009
Лісабонська угода

Підвалини Європейського Союзу:

Європейські спільноти

Європейська спільнота з атомної енергії (Євратом)

Європейська спільнота з вугілля та сталі (ЄСВС)

Термін дії договору минув у 2002 р.

Європейський Союз (ЄС)

Європейська економічна спільнота (ЄЕС)

Шенгенська угода

Європейська спільнота (ЄС)

Співробітництво TREVI (тероризм, радикалізм, екстремізм та міжнародне насильство)

Правосуддя та внутрішні справи

Співробітництво між поліцією та правосуддям у кримінальних справах

Європейська політична співпраця

Спільна зовнішня та безпекова політика (СЗБП)

Неконсолідовані органи

Західноєвропейський союз (ЗЄС)

Припинив існування у 2011 р.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

↑ The history of the European Union - 2003. European Union (англ.). Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021.
↑ The history of the European Union - 2004. European Union (англ.). 27-04-2021. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021.
↑ The history of the European Union - 2002. European Union. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021.
↑ Белорусский журнал международного права и международных отношений 2003 — № 1. evolutio.info. Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 29 квітня 2021.
↑ ^а ^б ^в Treaty of Accession : April 2003 - Table of Contents. www.europarl.europa.eu. Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 27-04-2021.
↑ HIGH COMMISSION OF THE REPUBLIC OF CYPRUS IN CANBERRA - Cyprus and the EU. www.mfa.gov.cy (англ.). Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021.
↑ EUR-Lex - C:2003:227E:TOC - EN - EUR-Lex. eur-lex.europa.eu (англ.). 27-04-2021. Архів оригіналу за 19 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021.
↑ ^а ^б Договір між державами-членами Європейського Союзу та державами-кандидатами. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021.
↑ Договор, учреждающий Европейское Сообщество (в редакции Ниццкого договора) — Право Европейского Союза. eulaw.ru (рос.). Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 29 квітня 2021.
↑ Issues - Trade policy - Enlargement. www.orgalime.org (англ.). Архів оригіналу за 12 жовтня 2003. Процитовано 27-04-2021.
↑ ^а ^б EUR-Lex - L:2003:236:TOC - EN - EUR-Lex. eur-lex.europa.eu. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021.
↑ Directive 2014/49/EU of the European Parliament and of the Council of 16 April 2014 on deposit guarantee schemes Text with EEA relevance. eur-lex.europa.eu (англ.). Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021.
↑ Athens Declaration April 16th, 2003 (PDF). www.consilium.europa.eu (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 8 січня 2021. Процитовано 29-04-2021.
↑ 16. Что представляют собой Договоры о присоединении 2003 и 2005 гг.?. jurisprudence.club (рос.). Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 29 квітня 2021.
↑ An Overview of the Treaty of Accession of Cyprus, Czech Republic, Estonia, Hungary, Latvia, Lithuania, Malta, Poland, Slovakia, Slovenia to the European Union (PDF). core.ac.uk (англ.). Maastricht University European Institute for Public Administration Master in European Public Affairs. Архів оригіналу (PDF) за 17 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021.
↑ EU-upplysningen - Folkomröstningar. web.archive.org (англ.). Архів оригіналу за 21 жовтня 2007. Процитовано 27-04-2021.
↑ Malta Voters Narrowly Approve Joining European Union. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 26 листопада 2016. Процитовано 27-04-2021.
↑ Analysis of the Cyprus referendum on the Annan plan* (PDF). www.polres.gr (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 29 березня 2016. Процитовано 8 травня 2021.
↑ Turkey and the problem of the recognition of Cyprus (PDF). www.europarl.europa.eu (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 12 червня 2019. Процитовано 8 травня 2021.
↑ Розділ X: Положення про Кіпр; Стаття 68 [Архівовано 25 квітня 2021 у Wayback Machine.]. eulaw.edu.ru
↑ An Overview of the Treaty of Accession of Cyprus, Czech Republic, Estonia, Hungary, Latvia, Lithuania, Malta, Poland, Slovakia, Slovenia to the European Union (PDF). core.ac.uk (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 17 квітня 2021. Процитовано 7 травня 2021.

Література[ред. | ред. код]

Franz Merli, Stefan Huster. Die Verträge zur EU-Osterweiterung: Kommentar mit systematischen Erläuterungen. — Берлін/Відень, 2008. — ISBN 978-3-8305-0894-6.
Matthias Niedobitek. Völker- und europarechtliche Grundfragen des EU-Beitrittsverträge. — 2004.
Reinhard Veser. Die Neuen in der EU. Estland, Lettland, Litauen, Malta, Polen, Slowakei, Slowenien, Tschechien, Ungarn, Zypern. — Відень, 2004. — ISBN 3-85493-084-4.
Marek Zila. Die neuen Schutznormen der Beitrittsabkommen der Europäischen Union. — Гайдельберг, 2008. — ISBN 978-3-8329-3209-1.

Джерела[ред. | ред. код]

www.cvce.eu [Архівовано 17 квітня 2021 у Wayback Machine.] — Договір про приєднання 2003 року, його підготовка та ратифікація
www.cvce.eu [Архівовано 17 квітня 2021 у Wayback Machine.] — Додаткові матеріали щодо Афінського договору
eur-lex.europa.eu [Архівовано 19 квітня 2021 у Wayback Machine.] — Документи щодо договіру про приєднання 2003 року.

Європа Європейський Союз Політологія Історія Право

Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.

[1] The history of the European Union - 2003. European Union (англ.). Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021.

[2] The history of the European Union - 2004. European Union (англ.). 27-04-2021. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021.

[3] The history of the European Union - 2002. European Union. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021.

[4] Белорусский журнал международного права и международных отношений 2003 — № 1. evolutio.info. Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 29 квітня 2021.

[:0-5] а ^б ^в Treaty of Accession : April 2003 - Table of Contents. www.europarl.europa.eu. Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 27-04-2021.

[6] HIGH COMMISSION OF THE REPUBLIC OF CYPRUS IN CANBERRA - Cyprus and the EU. www.mfa.gov.cy (англ.). Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021.

[7] EUR-Lex - C:2003:227E:TOC - EN - EUR-Lex. eur-lex.europa.eu (англ.). 27-04-2021. Архів оригіналу за 19 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021.

[:1-8] а ^б Договір між державами-членами Європейського Союзу та державами-кандидатами. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021.

[9] Договор, учреждающий Европейское Сообщество (в редакции Ниццкого договора) — Право Европейского Союза. eulaw.ru (рос.). Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 29 квітня 2021.

[10] Issues - Trade policy - Enlargement. www.orgalime.org (англ.). Архів оригіналу за 12 жовтня 2003. Процитовано 27-04-2021.

[:2-11] а ^б EUR-Lex - L:2003:236:TOC - EN - EUR-Lex. eur-lex.europa.eu. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021.

[12] Directive 2014/49/EU of the European Parliament and of the Council of 16 April 2014 on deposit guarantee schemes Text with EEA relevance. eur-lex.europa.eu (англ.). Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021.

[13] Athens Declaration April 16th, 2003 (PDF). www.consilium.europa.eu (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 8 січня 2021. Процитовано 29-04-2021.

[14] 16. Что представляют собой Договоры о присоединении 2003 и 2005 гг.?. jurisprudence.club (рос.). Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 29 квітня 2021.

[15] An Overview of the Treaty of Accession of Cyprus, Czech Republic, Estonia, Hungary, Latvia, Lithuania, Malta, Poland, Slovakia, Slovenia to the European Union (PDF). core.ac.uk (англ.). Maastricht University European Institute for Public Administration Master in European Public Affairs. Архів оригіналу (PDF) за 17 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021.

[16] EU-upplysningen - Folkomröstningar. web.archive.org (англ.). Архів оригіналу за 21 жовтня 2007. Процитовано 27-04-2021.

[17] Malta Voters Narrowly Approve Joining European Union. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 26 листопада 2016. Процитовано 27-04-2021.

[18] Analysis of the Cyprus referendum on the Annan plan* (PDF). www.polres.gr (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 29 березня 2016. Процитовано 8 травня 2021.

[19] Turkey and the problem of the recognition of Cyprus (PDF). www.europarl.europa.eu (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 12 червня 2019. Процитовано 8 травня 2021.

[20] Розділ X: Положення про Кіпр; Стаття 68 [Архівовано 25 квітня 2021 у Wayback Machine.]. eulaw.edu.ru

[21] An Overview of the Treaty of Accession of Cyprus, Czech Republic, Estonia, Hungary, Latvia, Lithuania, Malta, Poland, Slovakia, Slovenia to the European Union (PDF). core.ac.uk (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 17 квітня 2021. Процитовано 7 травня 2021.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]

[16]

[17]

[18]

[19]

[20]

[21]

Атенський договір про приєднання
Країни Європи-учасниці договору. Члени ЄС Приєднані
Тип	Договір про приєднання
Підготовлено	13 грудня 2002
Підписано	16 квітня 2003
Місце	Греція, Афіни
Чинність	1 травня 2004
Умови	Ратифікація 10 країнами, що приєдналися і 15 країнами-членами Європейського Союзу
Підписанти	25 / 25
Сторони	Європейський Союз (15 членів) Чехія Кіпр Естонія Угорщина Латвія Литва Мальта Польща Словаччина Словенія
Зберігається	Уряд Італії
Мови	Грецька, Данська, Естонська, Іспанська, Італійська, Латиська, Литовська, Мальтійська, Нідерландська, Німецька, Польська, Португальська, Словацька, Словенська, Угорська, Фінська, Французька, Хорватська, Чеська, Шведська.
Медіафайли у Вікісховищі