Ашимов Байкен Ашимович — Вікіпедія

	Ашимов Байкен Ашимович
	Голова Ради міністрів Казахської РСР
	Голова Ради міністрів Казахської РСР
31 березня 1970 — 22 березня 1984 року
Попередник:	Масимхан Бейсебаєв
Наступник:	Нурсултан Назарбаєв
Народження:	28 липня (10 серпня) 1917; Район імені Габіта Мусрепова, Північноказахстанська область
Смерть:	5 лютого 2010 (92 роки); Алмати, Казахстан
Поховання:	Кенсайське кладовище
Країна:	Російська республіка, РРФСР, СРСР і Казахстан
Освіта:	Вища партійна школа при ЦК КПРС[d]
Партія:	КПРС
Діти:	Undasyn Ashimovd
Нагороди:	;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ашимов.

Байкен Ашимович Ашимов (каз. Бәйкен Әшімұлы Әшімов; 10 серпня 1917, аул Шабакбай Айиртауской волості Кокчетавського повіту, тепер району імені Габіта Мусрепова Північноказахстанської області, Республіка Казахстан — 5 лютого 2010, місто Алмати, Республіка Казахстан) — радянський партійний і державний діяч, голова Ради міністрів Казахської РСР (1970—1984), голова Президії Верховної Ради Казахської РСР (1984—1985). Член ЦК КПРС у 1971—1986 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 8—11-го скликань. Герой Соціалістичної Праці (9.08.1977).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в селянській родині^[2] Казах. З 1932 року працював у залізничному депо міста Кокчетава.

У 1932—1935 роках навчався у Петропавловському залізничному фабрично-заводському училищі на слюсаря, потім (у 1935—1938 роках) — в Ленінському агрономо-зоотехнічному сільськогосподарському технікумі.

У 1938 році працював завідувачем відділу політичного навчання Ленінського районного комітету комсомолуПівнічноказахстанської області. У тому ж році був призваний на службу в Червону армію в Київський військовий округ. 18 червня 1941 року був демобілізований, з 1941 по 1942 рік працював учителем середньої школи в селі Казгородок Айиртауського району Кокшетауської області.

З 1942 по 1945 рік — у Червоній армії. Під час німецько-радянської війни: служив заступником командира роти з політичної частини 1232-го стрілецького полку 370-ї стрілецької дивізії Північно-Західного фронту, а також інструктором політвідділу 76-ї стрілецької дивізії 1-го Білоруського фронту. Зазнав двох поранень. З війни повернувся у званні капітана. Був нагороджений орденом Червоної Зірки, двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, медаллю «За бойові заслуги». За участь у визволенні Польщі (форсування річки Вісла та звільнення містечка Прага) був нагороджений польським орденом «Virtuti Militari».

У 1945—1948 роках обіймав посаду секретаря райвиконкому, після чого став заступником голови виконавчого комітету Айртауської районної ради депутатів трудящих Кокчетавської області, у 1948—1950 роках — 2-м секретарем Айиртауського районного комітету КП(б) Казахстану. У 1950—1952 роках — завідувач Зерендинського районного сільськогосподарського відділу Кокчетавської області, у 1952—1955 роках — 1-й заступник начальника Кокчетавського обласного управління сільського господарства.

У 1955—1957 роках навчався в Ленінградському інституті прикладної зоології й фітопатології. У 1957—1959 роках — 1-й заступник начальника Кокшетауського обласного управління сільського господарства.

1959 року був призначений на посаду завідувача сільськогосподарського відділу Кокчетавського обласного комітету КП Казахстану. З листопада 1959 по 1961 рік — 2-й секретар Кокчетавського обласного комітету КП Казахстану.

У 1961 — січні 1963 року — голова виконавчого комітету Карагандинської обласної ради депутатів трудящих.

У січні 1963 — грудні 1964 року — 1-й секретар Карагандинського обласного комітету КП Казахстану.

У грудні 1964 — січні 1968 року — голова виконавчого комітету Карагандинської обласної ради депутатів трудящих.

У січні 1968 — квітні 1970 року — 1-й секретар Талди-Курганського обласного комітету КП Казахстану.

1969 року закінчив заочно Вищу партійну школу при ЦК КПРС.

31 березня 1970 — 22 березня 1984 року — голова Ради міністрів Казахської РСР. У той період відбувалось технічне переоснащення підприємств, електрифікація, механізація й автоматизація виробництва, запроваджувались нові технології. Стрімкого розвитку набули транспорт, енергетика, хімічна й легка промисловість, машинобудування^[2].

22 березня 1984 — 27 вересня 1985 року — голова Президії Верховної ради Казахської РСР — заступник голови Президії Верховної ради СРСР^[2].

З вересня 1985 року — персональний пенсіонер союзного значення в місті Алма-Аті (Алмати).

Помер 5 лютого 2010 року. Похований на Кенсайсьому кладовиші міста Алмати.