French
DeutschАїр (плоскогір'я) — Вікіпедія
| Природні резервати Аїр та Тенере | |
|---|---|
| Air and Ténéré Natural Reserves [1] | |
| Світова спадщина | |
 | |
| 18°16′36″ пн. ш. 7°59′57″ сх. д. / 18.27691666669477755° пн. ш. 7.99941666669447748° сх. д. | |
| Країна |  Нігер |
| Тип | Природний |
| Критерії | vii, ix, x |
| Об'єкт № | 573 |
| Регіон | Африка |
| Зареєстровано: | 1991 (15 сесія) |
| Під загрозою | 1992 |
| | |
 | |
 Аїр у Вікісховищі | |
Гори або плато Аї́р (Азбін; Air, Azbine) — плоскогір'я на півдні Сахари, в Нігері. Складається з окремих столоподібних масивів, що тягнуться з півночі на південь на 400 км, розчленовані численними ваді. Пересічна висота становить 800—900 м, максимальна — 2022 м (гора Ідукал-н-Тагес). Плоскогір'я складене гранітами та четвертинними лавами.
По долинам ваді — зарості акації. На схилах — запустелені савани, що переходять з висотою в гірські пустелі.
Частина території Аїру включена у заповідник «Природні резервати Аїр та Тенере», який проголошений об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО.
Геологія[ред. | ред. код]
Гори Аїр виникли у Докембрії та Кайнозої і складені перкаліновими гранітними інтрузіями, які видаються темними на колір[2]. У пустелі Сахара такі гори добре виділяються як топографічні висоти серед низин, покритих пісками.[3] Ландшафт складений високими плато, гірськими хребтами та широкими піщаними долинами і сезонними ваді, які колись були річками. Ділянки цих глибоких долин, що часто перетинаються, також містять осади глини та мулу (наслідками минулих водних потоків). Підземні потоки у деяких з цих долин продовжують забезпечувати вегетацію — сезонну, а також цілорічну в оазах.
Самі гори Аїр складаються з 9 майже круглих масивів, які височать на скелястому плато, оточеному піщаними дюнами пустелі Тенере на схід. Массив — це плато, яке складається підкембрійської ерозійної поверхні на докембрійських метаморфічних гірських породах, на якій виступає серія гранітних піків з пласкими вершинами, що включає гору Індукал-н-Тагес (найвищу точку Нігера — 2022 м.н.м),[4], Тамгак (1988 м.н.м.), Гребун (1944 м.н.м.),[5] Адгар Буа, Фадей, Чірріет, Таґмерт, Акверагер, Такалукузет і Гундай.
Масив складений вулканічними рисами, включно зі згаслою кальдерою Аракао, кайнозойськими лавовими потоками, складеними гаваїтами та трахітами, вулканічними конусами, кільцями вулканічного туфу та однією з найбільших у світі систем кільцевих дамб[en].[6] У Ізузаонее розташовані мармурові Блакитні гори, а нижня частина долини Загадо оточена пагорбами з білого мармуру. Карбонові ділянки пісковика та вугілля у низовині Юллеммеден трохи на захід від масиву містять уранові руди, джерелом яких є граніти масиву.[7]
Клімат[ред. | ред. код]
Через висоту (в середньому між 500 і 900 м.н.м.) та незважаючи на малі опади (лише 50-160 мм/рік на нижньому плато), Аїр утворює зелену ділянку у порівнянні з оточуючою пустелею, особливо після сезонних дощів у серпні-вересні. Клімат класифікується як Сахель, схожий на набагато південніші від гір регіони.
Хоча гори в цілому не мають вегетації, сухі долини річок ваді спрямовують та утримують дощову воду у гельтах (кам'яних басейнах), створюючи оази, що забезпечують зелену масу для тварин, а у деяких місцинах — для сільського господарства. Високе плато Багзан (де розташована найвища вершина) в центральному Аїрі має достатньо дощів для інтенсивного сільського господарства. Але значна частина регіону повністю позбавлена рослинності, та разом з вулканічними виступами і кам'яними полями має позаземний вигляд.
Населення та економіка[ред. | ред. код]
Місто Агадес, колишній центр туарезької держави, є столицею Аїру. Більшість туарезького населення Аїру донедавна вело кочівний спосіб життя, покладаючись на розведення верблюдів та кіз, з яких вони отримували молоко, мясо та шкіру, що використовувалась у місцевих ремеслах. Більшість осілого населення складалась або залежні вищої касти туарезьких скотарів або ікелан (бузу мовою хауса / белла сонгайською), тобто нащадки колишніх рабів і полонених туарегів з народів хауса та інших південніших народів, які були асимільовані. Це люди оселились у північних оазах Аїру та доглядають за плантаціями фініків, що належать «шляхетним» кланам.
Сільськогосподарська продукція оаз-поселень Тіміа, Удерас і Табелот традиційно обмінюється на одяг чи сіль, яку привозять каравани верблюдів (азалай) з віддалених оаз Тенере (Білма і Фачі) на схід.
В деяких оазах розвинене землеробство — пшениця, бавовник, кукурудза, просо, пальма дум. Розводять зебу та верблюдів.
Через Аїр проходять караванні шляхи з Лівії до Нігерії.
Наскельне мистецтво[ред. | ред. код]
Аїр відомий своїм наскельним мистецтвом, що датується від 6000 р. до н. е. до бл. 1000 р.н. е. Під час неолітичного субплювіалу регіон був мирною і родючою зеленою місциною, що видно з малюнків великої рогатої худоби та великих ссавців. Однак у третьому тисячолітті до н. е. почався процес опустелювання і туареги з півночі мігрували до Аїру. Пізніше мистецтво вказує на війни зображеннями коней та колісниць. Міжнародну відомість отримало 5-метрове зображення жирафів у Дабу, відкрите 1991 року.
Наскельне мистецтво у регіоні переважно є різьбленням по каменю, спочатку — гострим камінням, а орієнтовно з 1200 р. до н. е. можливо з використанням металу.[8]
Галерея[ред. | ред. код]
-
Пустеля поблизу Агадез, з горами Аїр позаду. Зверніть увагу на вулканічні виходи, поширені в Аїрі. -
-
Гельта поблизу міста Тіміа у центральному Аїрі забезпечує цілорічну воду в посушливому регіоні. -
Жирафи Дабу, 1991 р. -
Менші петрогліфи поручи з жирафами Дабу
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ * Назва в офіційному англомовному списку
- ↑ Незвично, адже більшість гранітних мас у полі виглядають світлими на колір
- ↑ [rst.gsfc.nasa.gov/Sect17/Sect17_3.html Use of Remote Sensing in Basic Science Studies], Section 17, NASA/Primary Author: Nicholas M. Short, Sr. (Site last updated: June 18, 2007).
- ↑ Mont Bagzane, Niger. Peakbagger.com[d], (англ.).: incorrectly calls peak Mont Bagzane. Name of the peak is «Idoukal-n-Taghès», part of the plateau named «Bagzane». Also note, official and international sources believed Mont Greboun to be the highest peak as late as 2001.
- ↑ Mont Greboun, Niger. Peakbagger.com[d], (англ.)..
- ↑ Paul D. Lowman Jr. VolcanoWorld: Air, Niger [Архівовано 14 серпня 2009 у Wayback Machine.]. North Dakota and Oregon Space Grant Consortia, administered by the Department of Geosciences at Oregon State University.
- ↑ URANIUM GEOLOGY: NIGER, WEST AFRICA [Архівовано 5 березня 2009 у Wayback Machine.], NWT Uranium Corp.
- ↑ Trust for African Rock Art. ROCK ART OF SAHARA AND NORTH AFRICA: THEMATIC STUDY. David COULSON. Sub-Zone 3: Niger [Архівовано 12 грудня 2018 у Wayback Machine.] (June 2007).
Література[ред. | ред. код]
- Африка. Енциклопедичний довідник. Т.1-2. Москва, 1986
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Див. також[ред. | ред. код]
 | Це незавершена стаття з географії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
