Бандитизм — Вікіпедія

Бандити́зм (від італ. banda — загін, зграя) — один з найнебезпечніших злочинів проти громадської безпеки, що полягає в організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі.

Сам факт організації озброєної банди визнається закінченим злочином, навіть якщо вона не встигла здійснити жодного нападу. Участь у банді — також закінчений злочин.

Банда — це різновид злочинної організації або ж організованої групи, з метою вчинення нападу (нападів), який потребує ретельної тривалої підготовки [1]

Історія застосування терміну[ред. | ред. код]

В історико-правовій літературі та судовій практиці бандитизм тлумачився переважно, як злочин антидержавний з політичним відтінком. Зазначена оцінка бандитизму та практика боротьби з ним носили виразно репресивний характер.

В історії кримінального законодавства бандитизм розглядається, як злочин державний, (стаття 75 Кримінального кодексу РРФСР 1922 року та стаття 593 Кримінального кодексу РРФСР 1926 року). 23 серпня 1922 року Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет визнав за необхідне об'єднати всі каральні постанови в кримінальний кодекс. У всіх радянських республік засадовим став кримінальний кодекс Російської Федерації. У зазначених статтях кримінального кодексу були визначені досить широкі ознаки бандитизму з виключенням з нього таких діянь, як зупинка потягів, пошкодження залізничних шляхів та інших засобів сполучення (стаття 593 Кримінального кодексу РРФСР 1926 року у розділі «Державні злочини»).

Після колективізації сільського господарства та придушення опору з боку селянства кримінальна відповідальність за бандитизм у судовій практиці стала застосовуватися досить рідко.

У воєнні та повоєнні роки широке застосування статті про бандитизм знову знайшло місце в правоохоронній практиці. У системі Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС), а потім і в системі Міністерства державної безпеки (МДБ) СРСР було створене головне управління по боротьбі з бандитизмом (ГУББ). Найбільш широко стаття про бандитизм застосовувалася у боротьбі з озброєними формуваннями в Західній Україні та Прибалтиці, а також у місцях позбавлення волі (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 13 січня 1953 року «Про заходи щодо посилення боротьби з особливо злісними проявами бандитизму серед ув'язнених у виправно-трудових таборах»).

Джерела[ред. | ред. код]

• Кримінальний кодекс України [Архівовано 25 листопада 2009 у Wayback Machine.],ст. 257
• Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями

Література[ред. | ред. код]

• Бандитизм // Велика українська юридична енциклопедія. У 20 т. Т. 17. Кримінальне право / В. Я. Тацій (відп. ред.) та ін. — 2017. — С. 20. — ISBN 978-966-937-261-1.
• Грішанін П. Поняття банди і відповідальність за бандитизм по радянському кримінальному праву. // Труды Высшей школы МВД СССР. Вып.3. М. 1958
• Андрєєва А., Овчіннікова Г. Кваліфікація бандитизму. // Законность. 1996. №4
• Новицький Г.В. Кримінально-правова кваліфікація бандитизму // Уряду України. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Т.7. К. 1998.
• Шутємова Т. Особливість доведення створення банди. // Законность – 1999. №9

Посилання[ред. | ред. код]

• Бандитизм [Архівовано 5 травня 2016 у Wayback Machine.] // ЕСУ
• О. Я. Светлов, К. Г. Фетисенко. Бандитизм [Архівовано 24 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.
• Бандитизм // Термінологічний словник з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму, фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та корупції / А. Г. Чубенко, М. В. Лошицький, Д. М. Павлов, С. С. Бичкова, О. С. Юнін. — Київ : Ваіте, 2018. — С. 81. — ISBN 978-617-7627-10-3.