Баталов Олексій Володимирович — Вікіпедія

Баталов Олексій Володимирович
рос. Алексей Владимирович Баталов
Народився 20 листопада 1928(1928-11-20)
Володимир, Російська РФСР
Помер 15 червня 2017(2017-06-15) (88 років)
Москва, Росія
  • смерть через падіння з висотиd
  • Поховання Преображенське кладовище
    Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
    Діяльність актор, режисер, сценарист, педагог
    Alma mater Школа-студія МХАТ (1950)
    Відомі учні Karine Armenyantsd
    Заклад Центральний академічний театр Російської арміїd, Московський художній театр, Ленфільм і Всеросійський державний інститут кінематографії
    Роки діяльності 19442017
    У шлюбі з Gitana Leontenkod
    Батьки Баталов Володимир Петровичd
    Ольшевська Ніна Антонівна
    Брати / сестри Ардов Михайло Вікторовичd і Ардов Борис Вікторович
    IMDb ID 0060692
    Нагороди та премії
    Герой Соціалістичної Праці — 1989
    Орден «За заслуги перед Вітчизною» — 2008 Орден «За заслуги перед Вітчизною» — 1998
    Орден Леніна — 1989 Орден Леніна — 1967
    Орден Кирила і Мефодія I ступеня
    Орден Кирила і Мефодія I ступеня
    Народний артист СРСР— 1976 Державна премія СРСР — 1981
    Державна премія Російської Федерації- 2005

    CMNS: Баталов Олексій Володимирович у Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Олексій Володимирович Баталов (рос. Баталов Алексей Владимирович; 20 листопада 1928 Владимир, Російська РФСР — 15 червня 2017, Москва, Росія) — радянський і російський актор театру і кіно, кінорежисер, сценарист і громадський діяч, педагог. Народний артист СРСР (1976). Герой Соціалістичної Праці (1989). Лауреат Державної премії СРСР (1981) і двох Державних премій Росії (1966, 2005). Найбільшу популярність здобув після виходу у світ фільмів «Справа Румянцева», «Летять журавлі» та «Москва сльозам не вірить».

    Біографія[ред. | ред. код]

    Народився в сім'ї акторів. З п'яти років ріс у родині письменника Віктора Ардова. Мати — акторка Ніна Ольшевська. Батько — актор і режисер Володимир Баталов. Закінчив школу-студію МХАТ у 1950 році. З того ж року був актором Центрального театру Радянської Армії.

    З 1956 — грає на сцені МХАТ, а з 1957 — актор і режисер кіностудії «Ленфільм». З 1975 — педагог ВДІКу. З 1979 — професор. З 2007 — президент Російської академії кінематографічних мистецтв «Ніка»

    Багато років був секретарем правління Спілки кінематографістів СРСР, головою комісії ВЦРПС у преміях в галузі літератури, мистецтва та журналістики, а також працював у Комітеті захисту миру, Фонді світу, Асоціації «Родина».

    Брав[коли?] активну участь у роботі Міжнародного фонду «Світ мистецтва».

    Олексій Баталов обраний почесним президентом Паризького Кіноклубу «Жар-птиця», головою Оргкомітету щорічної премії російських ділових кіл «Кумир» за найкращі акторські роботи року, почесним членом Правління регіональної благодійної організації «Московська Асоціація сприяння і допомоги інвалідам з дитячим церебральним паралічем», членом Опікунської Ради Марфо-Маріїнського благодійного товариства (за його участю була відновлена ​​Марфо-Маріїнська обитель).

    Особисте життя[ред. | ред. код]

    Одружений на артистці цирку Гитані Леонтенко.[коли?]

    Громадська діяльність[ред. | ред. код]

    Путініст і українофоб. 11 березня 2014 року підтримав позицію Володимира Путіна щодо Російської агресії в Криму, підписавши колективне звернення до російської громадськості «Діячі культури Росії — на підтримку позиції Президента по Україні та Криму»[2].

    Смерть та поховання[ред. | ред. код]

    Помер 15 червня 2017 року в Москві, після тривалої важкої хвороби[3].

    Прощальна церемонія відбулася 19 червня у Будинку кіно міста Москви, похований на Преображенському цвинтарі столиці Росії[4].

    Фільмографія[ред. | ред. код]

    Режисер[ред. | ред. код]

    • 1959 — Шинель
    • 1966 — Три товстуни
    • 1972 — Гравець

    Сценарист[ред. | ред. код]

    • 1966 — Три товстуни
    • 1977 — Зайченя і муха
    • 1988 — Чужа шуба
    • 1989 — Поїздка у Вісбаден

    Актор[ред. | ред. код]

    Див. також[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    2. Главком [Архівовано 27 квітня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
    3. 24, Сегодня, Новости России, 15.06.2017
    4. ТАСС, 19.06.2017. Архів оригіналу за 22 червня 2017. Процитовано 19 червня 2017.

    Джерела[ред. | ред. код]