Бернард Найт — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Найт.
Бернард Найт
Псевдонім Бернард Піктон
Народився 3 травня 1931(1931-05-03) (93 роки)
Кардіфф, Уельс, Велика Британія
Країна  Велика Британія
 Уельс
Діяльність військовий лікар, патологоанатом
Alma mater Валійський університетd
Заклад Лондонський університет і Валійський університетd
Учасник Війна в Малаї
Нагороди
Командор Ордена Британської імперії

Бернард Генрі Найт (нар. 3 травня 1931(19310503)) — британський судмедексперт і письменник. У 1965 році він став патологоанатомом Міністерства внутрішніх справ, а у 1980 році його призначили професором судово-медичної патології Медичного коледжу Уельського університету.

Раннє життя[ред. | ред. код]

Найт народився 3 травня 1931 року в Кардіффі, Уельс[1][2]. Не знайшовши місця для вивчення сільського господарства, він почав працювати в Кардіффській королівській лікарні лаборантом[3]. Вивчав медицину в Уельській національній школі медицини Уельського університету, який закінчив у 1954 році зі ступенем бакалавра медицини, бакалавра хірургії[4].

Кар'єра[ред. | ред. код]

Військова служба[ред. | ред. код]

3 вересня 1956 року Найта призначили на військову службу в Королівський армійський медичний корпус у званні лейтенанта[5]. 12 вересня 1956 року він перейшов з національної служби до регулярної армії та отримав старшинство у званні лейтенанта 29 серпня 1955 року[6]. 12 вересня 1956 року його підвищили до капітана з вислугою років з 29 серпня 1956 року[6]. Під час війни він служив медичним офіцером у Малаї[1].

12 вересня 1959 року він перейшов до офіцерського резерву регулярної армії, оголосивши про закінчення своєї військової служби[7]. Найт вийшов зі складу резерву 12 вересня 1964 року[8].

Медична кар'єра[ред. | ред. код]

Закінчивши навчання у 1954 році, Найт працював сімейним лікарем пів року та ще пів року в хірургії. З 1955 по 1956 рік він працював старшим сімейним лікарем та спеціалізувався на патології[4]. З 1956 по 1959 рік він служив у Британській армії медичним офіцером зі спеціалізацією у патології[1].

Після повернення до Великої Британії та звільнення з армії він почав читати лекції. З 1959 по 1962 рік він працював викладачем судової медицини в Лондонському університеті[1]. З 1965 по 1968 рік він був старшим лектором Ньюкаслського університету[1]. Потім він повернувся до своєї альма-матер, Уельського університету, як старший лектор. У 1976 році він здобув ступінь доцента, а у 1980 році — професора судово-медичної патології. У 1996 році він вийшов на пенсію, ставши почесним професором університету[1].

З 1965 по 1996 рік він працював патологоанатомом Міністерства внутрішніх справ[4]. За тридцять один рік роботи на цій посаді він провів понад 25 000 розтинів[2]. Його залучили до низки резонансних справ, зокрема щодо серійних убивць Фреда та Розмарі Вест, а також першого використання ДНК для підтвердження особи тіла Карен Прайс у 1989 році[3].

Автор[ред. | ред. код]

Він почав писати ще до 1963 року, коли вийшов друком його перший кримінальний роман. З того часу він став автором близько тридцяти книг, включно з сучасною кримінальною літературою, історичними романами про Уельс, біографіями, нехудожніми популярними працями з судової медицини, дванадцятьма медичними та юридичними підручниками та серію «Таємниці коронера Джона» про історичні таємниці XII століття, в якій представлений один найдавніших (вигаданих) коронерів Англії.

Крім того, він написав сценарії для радіо- та телевізійних драм і документальних фільмів, зокрема у 1970-х роках для серіалу «Експерт» з Маріусом Горінгом у головній ролі. Він брав участь у написанні багатьох інших підручників і редагував кілька медичних журналів: він був головним редактором «Міжнародної криміналістики» від Elsevier, провідного міжнародного видання в цій галузі.

Він — один із засновників «Середньовічних вбивць», обраної групи авторів історичних детективів з Асоціації письменників детективного жанру, які виступають з презентаціями на літературних фестивалях, у бібліотеках і книгарнях для популяризації своєї роботи серед громадськості. Він також є одним із членів журі щорічної премії «Кинджал» Асоціації письменників детективного жанру та постійним рецензентом кримінальних книг для Інтернет-сайту Tangled Web.

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

У 1993 році на честь дня народження королеви Найта призначили командором ордена Британської імперії[9]. Він отримав Медаль за службу з малайською пряжкою за службу під час війни в Малаї[1].

Бібліографія[ред. | ред. код]

Таємниці коронера Джона[ред. | ред. код]

Серія Долина Вай / Доктор Річард Прайор[ред. | ред. код]

  • Where Death Delights (2010)[10]
  • According to the Evidence (2010)
  • Grounds for Appeal (2011)

Серія Том Гауден[ред. | ред. код]

  • Dead in the Dog (2012)

Інші[ред. | ред. код]

  • Lion Rampant (1972)
  • Madoc (1977)
  • Brennan (2003)

Романи, написані під псевдонімом Бернард Піктон[ред. | ред. код]

The Lately Deceased (1963)[ред. | ред. код]

  • The Thread of Evidence (1965)
  • Mistress Murder (1966)
  • Russian Roulette (1968)
  • Policeman's Progress (1969)
  • Tiger at Bay (1970)
  • The Expert (1976)

Нон-фікшн[ред. | ред. код]

  • Murder, Suicide, or Accident: The Forensic Pathologist at Work (1971) (опубліковано під псевдонімом Бернард Піктон)[11]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж Prof Bernard Knight, CBE, GSM. People of Today Online. Debrett's. Архів оригіналу за 3 січня 2014. Процитовано 3 січня 2014.
  2. ↑ а б Forensic science simulator opened by Bernard Knight. BBC News. 16 березня 2010. Процитовано 3 січня 2014.
  3. ↑ а б Pathologist Bernard Knight to stop crime writing. BBC News. 17 березня 2010. Процитовано 3 січня 2014.
  4. ↑ а б в Professor Bernard Knight CBE. Curriculum Vitae. University of Coimbra. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 3 січня 2014.
  5. ↑ Page 5422 | Supplement 40885, 21 September 1956 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 10 вересня 2022.
  6. ↑ а б Page 5621 | Supplement 40893, 2 October 1956 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 10 вересня 2022.
  7. ↑ Page 5788 | Supplement 41814, 11 September 1959 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 10 вересня 2022.
  8. ↑ Page 9505 | Supplement 43483, 6 November 1964 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 10 вересня 2022.
  9. ↑ Page 8 | Supplement 53332, 11 June 1993 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 11 вересня 2022.
  10. ↑ Website Disabled. Bernardknight.homestead.com. Процитовано 3 листопада 2013.
  11. ↑ Bernard Picton. Fantasticfiction.co.uk. Архів оригіналу за 1 квітня 2014. Процитовано 3 листопада 2013.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бернард_Найт&oldid=41739504