Битва на Середземному морі (1914—1918) — Вікіпедія

Дата:	28 липня 1914 — 11 листопада 1918
Місце:	Середземне море
Результат:	перемога країн союзників у більшості морських битв та боїв

Війна на Середземному морі
	Війна на морі ; Перша світова війна
	Загибель італійського панцерного крейсера «Джузеппе Гарібальді», торпедованого австро-угорським підводним човном SM U-4. 18 липня 1915; Загибель італійського панцерного крейсера «Джузеппе Гарібальді», торпедованого австро-угорським підводним човном SM U-4. 18 липня 1915
	Координати: 38° пн. ш. 18° сх. д. / 38° пн. ш. 18° сх. д.
Дата:	28 липня 1914 — 11 листопада 1918
Місце:	Середземне море
Результат:	перемога країн союзників у більшості морських битв та боїв
Сторони
Антанта:; Королівські ВМС Італії; Королівський ВМФ Великої Британії; ВМС Франції; Російський імператорський флот; Імперський флот Японії; Королівські ВМС Греції	Четверний Союз:; Цісарсько-королівський військовий флот; Кайзерліхмаріне; Османський флот
Командувачі
Арчибальд Мілн; Сомерсет Гаф-Кальторп; Огюст Буе д'Лапейрер; Домінік Марі Гоше; Луїджі Амедео; Паоло ді Ревель; Ебергард А. А.; Ійджун Горо; Павлос Кунтуріотіс	Вільгельм Сушон; Антон Гаус; Міклош Горті; Губерт фон Ребеу-Пашвиц

Війна на Середземному морі (1914—1918) — сукупність військових дій за часів Першої світової війни на морському просторі Середземного та прилеглих морів між військово-морськими силами Центральних держав (Австро-Угорщини, Німецької та Османської імперій) і країн Антанти (Італії, Франції, Греції, Японії, Російської та Британської імперій).

Історія[ред. | ред. код]

6 серпня 1914 року між урядами Франції та Великої Британії була підписана морська угода, за умовами якої Париж визначався відповідальним за проведенням морських операцій в акваторії Середземного моря. Британський компонент флоту: один панцерний крейсер, чотири легких крейсери та 16 есмінців переходили під контроль французького Середземноморського флоту з базуванням на англійських ВМБ у Гібралтарі та на Мальті, які одночасно ставали відкритими для заходу кораблів французьких ВМС.

На початок активних бойових дій в акваторії Середземного моря французький флот мав значну перевагу в силах, і забезпечував в основному ескорт конвоям, що проходили в регіоні. Водночас, менший за розміром, але значно новішій австро-угорський флот забезпечував прикриття узбережжя в Адріатичному морі (зокрема від можливого вступу у війну Італії) й глибоких рейдів та вилазок флотськими силами не планував. Флот Німецької імперії також був представлений у цьому морському регіоні. Декілька кораблів базувались на базу в Полі, а у західній частині Середземномор'я перебували два німецьких бойових кораблі: лінійний крейсер «Гебен» та легкий крейсер «Бреслау». Ці кораблі обстріляли французькі позиції в Скікді та Боні у Французькому Алжирі й прорвались до Стамбула, де перейшли до влади Османської імперії.

Докладніше: Переслідування крейсерів «Гебен» та «Бреслау»

11 серпня 1914 року після декларації Францією війни Австро-Угорщині, французький флот під командуванням адмірала О. д'Лапейрера увійшов до Великої гавані Мальти. За наказом вищого керівництва він мав здійснити усіма наявними силами рейд проти австро-угорських портів в Адріатичному морі. Адмірал вирішив завдати удару по австрійських кораблях, що провадили блокаду чорногорського узбережжя. 16 серпня франко-британський флот у битві біля Антіварі завдав першої морської поразки противникові, потопивши у швидкоплинному бою старий цісарський бронепалубний крейсер «Зента».

Протягом серпня сторони забезпечували вогневу підтримку наземним військам, що билися поздовж узбережжя. Військово-морські сили Австро-Угорщини обстрілювали сербські та чорногорські позиції. 9 числа корабельна артилерія додредноута SMS «Монарх» обстріляла французьку радіостанцію в Будві, а торпедний крейсер SMS «Пантера» гатив по позиціях на горі Ловчен. 17 серпня 1914 року SMS «Монарх» обстріляв радіостанцію армії Чорногорії поблизу Бара, а 19 числа — станцію біля Воловіці. Того ж дня, французька ескадра бомбардувала австрійські війська на Превлаці.

В подальшому сторони утримувались від масштабного застосування своїх надводних морських сил, обмежуючись діями тільки підводних човнів. Так, 21 грудня цісарський підводний човен SM U-12 торпедував і важко пошкодив французький лінкор «Жан Барт». 27 квітня 1915 року австрійська субмарина SM U-5 потопила французький панцерний крейсер «Леон Гамбетта».

23 травня 1915 року Італія виступила на боці Антанти, а вже 24 травня зведена ескадра австро-угорського флоту на чолі з новітніми лінкорами «Вірібус Унітіс», «Теґеттгофф» та «Принц Євген», завдала удару по італійському місту Анкона.

Докладніше: Бомбардування Анкони

Незабаром до італійського флоту приєднались деякі французькі та англійські кораблі, і хоча італійський флот значно перевищував за чисельністю австро-угорський, однак дії німецьких та цісарських підводних човнів звели до мінімуму дії союзників.

На початку 1915 року в Середземне море проникли перші німецькі підводні човни, які прорвавшись до Середземного моря, проходячи в підводному положенні під протичовновими сітками або в інтервалах між групами дрифтерів. За кампанію 1915 року вони потопили близько 100 торговельних суден противника (загальним тоннажем понад 500 тис. регістр. тонн), і тільки один німецький човен загинув.

Також значущою операцією флотів Антанти стала масштабна евакуація сербської армії, розбитої австро-німецько-болгарськими військами восени 1915 року. Австрійський флот не чинив серйозного опору евакуації.

Попри вступу у війну Італійського королівство з їхніми потужними військово-морськими силами, загальний розклад сил на Середземному морі в кампанію 1915 року суттєво не змінився, сторони продовжували утримуватись від великих битв та боїв, зберігаючи сили.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Dupuy, Trevor Nevitt and The military history of World War I: naval and overseas war, 1916—1918 (1967)
Halpern, Paul. A Naval History of World War I (1994), the standard scholarly survey excerpt and text search [Архівовано 30 травня 2016 у Wayback Machine.]
Больных А. Г. Морские битвы Первой мировой: Трагедия ошибок. — АСТ, 2001. — 560 с. — ISBN 5170044291.