Битва при Аргентораті — Вікіпедія

Битва при Аргентораті
Римсько-германська війна (356-360)
Координати: 48°35′55″ пн. ш. 7°39′43″ сх. д. / 48.59870900002777461° пн. ш. 7.66195200002777810° сх. д. / 48.59870900002777461; 7.66195200002777810
Дата: Серпень 357 рік Місце: Околиці Аргенторату(суч. Страсбург, Франція) Результат: Рішуча перемога римлян
Сторони
Алемани	Римська імперія
Командувачі
Хнодомар	Флавій Клавдій Юліан
Військові сили
35 000 людей	13 000 людей
Втрати
6000-12000 вбитими, 200 взятих у полон	243 солдати та 4 трибуна вбитими, 1000 взятих у полон

Битва при Аргентораті (також відома як битва при Страсбурзі) — битва між римськими військами під командуванням Флавія Клавдія Юліана та військами алеманів Хнодомара, які чисельно значно переважали римлян. Відбулась у серпні 357 року, ставши вирішальною в римсько-германській війні 356 — 360 рр.

Передісторія[ред. | ред. код]

Алемани[ред. | ред. код]

Імовірно в ІІІ ст. н.е. германські племена Germania Libera «вільної Германії » , германських земель, які перебували за межами Римської імперії, почали об'єднуватися у великі союзи племен: франків (північно-західна Німеччина ), алеманів (південно-західна Німеччина) і бургундів (центральна Німеччина)^[1]. Незважаючи на зберігаючу внутрішню ворожнечу між племенами, ці союзи через свою численність стали становити велику загрозу для імперії.

Алемани, що жили в долині річки Майн в центральній Німеччині, зайняли покинуту римлянами в середині ІІІ ст. область Декуматських полів, яка більше 150 років відносилась до римської провінції Верхня Німеччина(нинішня територія Баден-Вюртембергу на південному сході Німеччини). На новій території варвари заснували невеликі поселення-кантони , велика частина яких була розташована на східному березі річки Рейн (частина з них далеко від прибережної смуги)^[2]. Точна кількість і протяжність поселень невідомі. Поступово кантони об'єднувалися в королівства, влада в яких була більш стійкою і передавалася у спадщину ^[3].

Загальна чисельність алеманів того часу оцінювалася приблизно в 120-150 тис. Чоловік (в римській Галлії проживало 10 млн чоловік^[4]). У алеманів зберігалася постійна міжплемінна ворожнеча і боротьба, що дозволило їм отримати професійних воїнів^[5].

На момент вторгнення в Галію на чолі алеманів знаходилися два верховних вождя - Хнодомар і Вестральп^[6]. Фактичним лідером союзу племен був Хнодомар, сильний і енергійний вождь, прозваний римлянами Gigas ( «Велетень » )^[7]. Амміан вважав його «душею і організатором всього руху», що стояли за вторгненням в Галію^[8]. Крім верховного короля були також сім інших королів ( reges ). Згадані Амміаном дрібні королі ( reguli ), можливо, були правителями кантонів. Нижче правителів по положенню перебувала племінна аристократія ( optimates ) і воїни ( armati ). Воїни становили професійні дружини і ополчення вільних людей^[9]. Племінна знать могла зібрати загони, які становлять в середньому 50 воїнів^[10].

Становище Римської імперії[ред. | ред. код]

В 350р. Римська імперія спільно управлялася двома синами Костянтина I в ранзі августів: Захід підкорявся Константу, Схід - Констанцію II

Але в січні Констант був повалений і убитий командиром охоронців франком Магном Магненцієм^[11]. Для боротьби з узурпатором Констанцій завершив війну (бл. 337-350) з перським шахом Шапуром II, уклавши з ним перемир'я.Правитель східної частини Римської імперії прибув в Іллірію, і після приєднання до нього місцевих військ зібрав армію в 60 тис. Чоловік^[12]. Магненцій виступив проти нього разом з галльскими силами (25 тис. Чоловік) і, можливо, деяким числом військ саксонських і франкських федератів^[13].

Скориставшись тим, що римські війська залишили рейнський кордон для боротьби з узурпатором, алемани і франки почали нападати на східну Галію і Рецій^[14]. Варвари захопили ряд римських фортів вздовж Рейну, знищили укріплення і створили постійні табори на західному березі річки, з яких в 350-353 рр. вторгалися в Галію. Повідомлялося, що алеманни викрали в полон з Галлії 20 тис. Римських громадян для роботи на полях^[15] , що дозволило їм вивільнити ще більше число воїнів для участі в набігах.

В цей час війна між Констанцієм та Магненціем перейшла в гарячу фазу: в кровопролитних битвах при Мурсі в Нижньої Паннонії і у гори Селевк в Галлії обидві сторони зазнали великих втрат ^[16]. Констанцій Святкував тріумф у Медіолані (суч. Мілан) маючи 30-тисячну армією, в той час як сили цезарів Сходу і Іллірії були знекровлені. Після відновлення нападів персів імператор повністю зосередився на війні з ними^[17]. В результаті Констанцій зміг виділити для боротьби з германцями тільки 13 тис. солдатів та магістра кінноти франка Клавдія Сільвана, що становило лише половину від довоєнної потужності регіону.

За допомогою наявних сил Констанцій вигнав в 354 р варварів з Реції і змусив королів південних алеманів Вадомарі і Гундомада укласти мир і союз ^[18]. Сільван досяг істотного успіху у відновленні порядку в Галлії, але через образи, завданої викликом в імперський суд за безпідставним звинуваченням, в 355 році проголосив себе імператором в Colonia Agrippina (Трір). У відповідь Констанцій вислав проти нього Урсіціна з загоном протекторів-доместиків, серед яких був і Амміан Марцеллін, які вбили заколотника. Після цього імператор вирішив відправити для охорони кордонів підвладного імперії Флавія Юліана, єдиного, що залишився в живих представника династії Костянтина. 6 листопада 355 року Юліан був проголошений цезарем «Трьох Галій» (дієцезії Британії, Галлії та Іспанії) і отримав Гальські війська, також Констанцій одружив його на своїй дочці ^[19]. Оскільки Юліан був єдиним близьким родичем Констанція, війська в Мілані з захопленням прийняли звістку про його призначення, незважаючи на те, що 23-річний Юліан не мав ніякого військового досвіду, а до свого проголошення цезарем займався вивченням філософії в Афінах ^[20] Після закінчення громадянської війни Галлія перебувала в стані хаосу ^[19]. Рейнський лімес був повністю зруйнований, римські лімітани були перебиті при захопленні фортів,ті що вижили бігли в Галію. Згідно Амміану, алеманни контролювали міста Moguntiacum (Майнц), Borbetomagus (Вормс), Nemetae Vangionum (Шпаєр), Tabernae (Саверн), Saliso (Brumat) і Argentorate (Страсбург). За винятком фортеці Colonia Agrippina (Кельн), римляни контролювали лише невеликі міста біля нього і дві фортеці у Rigodunum (Ремаген) і Confluentes (Кобленц ) ^[21].

Війна з алеманами[ред. | ред. код]

Цезар почав відновлювати зруйновану під час вторгнення фортецю Саверн, яка перебувала на дорозі Mediomatrici (Мец) - Аргенторат і займала ключовий шлях до північного Ельзасу через гори Вогези. Сама фортеця розташовувалася на пагорбах і дозволяла контролювати долину Рейну. Хнодомар був стурбований зміцненням Саверна Юліаном, який в кампанії 355-357 рр. поставив під загрозу його владr над Ельзасом і можливість просування вглиб Галлії. Регіон алеманни вже кілька років вважали своєю власністю по праву завоювання, Хнодомар також заявляв про існування листів від Констанція, які підтверджували ці права^[22]. Легкість перемог над двома магістрами (до розгрому Барбаціона варвари завдали поразки соратнику Магненція Деценцію) і повідомлення від перебіжчика-скутарія, який повідомляв, що у цезаря в розпорядженні всього 13 тис. солдатів^[23], підбадьорили алеманів і змусили їх забути про колишній страх перед римськими легіонами.

Вожді алеманнов закликали всіх одноплемінників збиратися, призначивши місце збору в Аргентораті. Їх також підтримали Алеманські кантони Реції, з якими Констанцій в 355 р уклав мир. Лояльні до римлян лідери племен були повалені власними оптиматами: Гундомад був убитий, а Вадомарі був змушений розрубати договір власним мечем; після чого їх воїни приєдналися до Хнодомару^[24]. Також за грошову нагороду і в подяку за надані в минулому послуги була отримана допомога від неалеманських племен. За оцінками Амміана, в Аргенторат алеманські царьки зібрали 35 тис. воїнів , полонений розвідник повідомив римлянам про їх триденний перехід по міському мосту через Рейн^[25]. На військовій раді вожді варварів вирішили заманити Юліана в битву і завдяки чисельній перевазі знищити його військо. Будучи впевненими в перемозі, алеманни для прискорення розв'язки вирішили спровокувати Юліана листом з вимогою негайно покинути Ельзас ^[26]. Отримавши повідомлення, Юліан через зухвалий зміст наказав зачинити посланника під варту, вважаючи його вивідувачем.

Цезар був змушений робити складний вибір. Найбезпечніше було б проігнорувати виклик і залишити війська в укріплених таборах в очікуванні підкріплень, навіть якби вони прибули до кінця наступного року. Але дії Барбаціона і невдачі імперських комітатів ставили під сумнів саму можливість прибуття підкріплень і їх боєздатність. При цьому Галлія в сезон збору врожаю залишалася б вразливою для нового варварського нашестя. Також самі солдати жадали вступити в бій, відмова від якого міг надломити їх моральний дух і спровокувати заколот. До того ж алеманни не були розсипані дрібними групами, а зосереджені в одному місці, і перемога в битві розтрощила б їх вторгнення, на чому особливо наполягав префект Галлії Флавій , який займався навчанням і постачанням новобранців ^[27]. У минулому в боях римляни майже завжди перемагали варварів за рахунок кращого навчання, організації та екіпіровки ^[28], але в даному випадку ризик значно посилювався через чисельну перевагу алеманів. В результаті Юліан вирішив виступити проти них з усіма існуючими силами.

Битва[ред. | ред. код]

Підготовка[ред. | ред. код]

Попереджений розвідниками про прибуття римлян, Хнодомар вивів своє військо на заздалегідь вибране місце перед зруйнованими стінами Аргенторату^[29] - пологий пагорб в декількох милях від Рейну, частково оточений полями зі стиглої пшеницею ^[29]. Лібаній повідомляв, що з одного боку «височіло джерело води» (можливо, акведук або канал), побудований над болотом^[30]. Одна з головних теорій говорить, що битва відбулася недалеко від села Оберхаусберген в 3 км на північний захід від Страсбурга^[31]. Західний край поля бою був обмежений римською дорогою Мец-Страсбург, а на протилежному боці розташовувався непрохідний для вершників ліс.

Хід бою[ред. | ред. код]

Після побудови обох армій, алеманські воїни зажадали, щоб Хнодомар і інші вожді спішилися і повели основну частину піхоти в бій, на що отримали згоду. Тим самим Хнодомар втратив можливість стежити за боєм і враховувати ситуацію на інших ділянках бою^[32]. Одночасно Юліан міг благополучно користуватися цією перевагою.

Атаці основних сил римської кавалерії передували події легкої кавалерії: кінні лучники могли застосувати «парфянську тактику»: наблизитися до ворога на відстані пострілу, обстріляти його залпом стріл і відступити, тримаючи ворога на відстані і уникаючи переслідування. Цей прийом можна було повторити кілька разів, завдавши ворогові серйозних втрат і навіть виманивши на передчасну і дезорганізовану атаку. Однак германська кавалерія була скута своєю піхотною підтримкою, яка рухалася значно повільніше.

Римська важка кавалерія атакувала алеманську кінноту і, як і очікував Хнодомар, піхота почала калічити коней, добиваючи їх вершників. Вражені тим, що відбувається і приголомшені загибеллю свого трибуна, катафракти в паніці бігли з поля бою, врізавшись в стоячу на правому фланзі піхоту. Однак остання втримала лад, оскільки в її складі були досвідчені загони. Юліан підняв бойовий дух присутніх за цими лініями катафрактаріїв.

Натхнені успіхом соратників, солдати першої лінії війська алеманів з бойовим кличем кинулися назустріч першій лінії римлян, що побудували бар'єр з стіни щитів. Після безуспішних спроб прорватися крізь списи, група вождів і їх кращих воїнів зібрали компактну групу ( globus ), яка за підтримки передніх рядів почала рухатися на ворога. Ця формація, схоже, була знайома римлянам caput porcinum - захищений по краях ударний клин. Ціною великих зусиль варвари прорвалися через першу лінію^[33]. Частини якої, що залишилися завдяки досвіду, продовжили стримувати противника.

Згідно Амміану, на лівому римському фланзі Северус передбачав можливу лісову засідку^[34]. У той же час Лібаній розповідає про лісове зіткнення римлян з алеманами і перемозі над ними^[30]. Версія Амміана виглядає краще, так як попадання в засідку не давало Северусу будь-яких переваг. Хоча Марцеллін не повідомляє про подальші події на цій ділянці бою, але, ймовірно, варвари, втомившись вичікувати, напали на Северуса, який їх розбив^[35].

У цей час значна частина алеманів прорвала заслони і врізалася в центр другої лінії римлян, проте елітний легіон Primani і батавські когорти витримали натиск і контратакували ворога^[36]. Діри першої лінії тепер були заповнені солдатами або з її флангів, або прибулими легіонерами Primani (Амміан не вказує, ким саме). Перша лінія римлян, що розтягнулася на лівому фланзі за рахунок другої лінії (і можливого сприяння загону Северуса), почала рух на ворога з тилу і флангів. Моральний дух варварів до цього моменту впав через відсутність будь-якого успіху при істотних втратах. Тиск на військо алеманів почав посилюватися - на флангах почалося методичне винищення солдатів, центр виявився щільно оточений і втратив можливість маневру. Після посилення римського натиску варвари здригнулися: в паніці алемани розірвали лад і почали тікати з поля бою^[37]. Римська кіннота і піхота почали переслідування, перебивши багатьох варварів на шляху до Рейну. Значна частина алеманів спробувала переплисти Рейн, але більшість з них загинули під вогнем римських стрільців або потонули під вагою власних обладунків^[38].

У битві варвари втратили 6 - 8 тис. чоловік, тисячі загинули при переправі через річку. Імовірно варвари втратили близько третини свого війська, але більшої його частини разом з 8 вождями вдалося покинути околиці Аргенторату. Римляни втратили всього 243 солдата, в тому числі 4 трибунів. Хнодомар зі своєю свитою біг з поля бою, сподіваючись дістатися до заздалегідь приготовлених човнів у зруйнованій римській фортеці Конкордія приблизно в 40 км від Аргенторату. Але вони були перехоплені і полонені римським кінним загоном в лісі на березі Рейну. Приведений до Юліану, він просив його про пощаду, після чого був відправлений до двору Констанція в Мілан. Незабаром після битви вождь помер від хвороби в таборі для полонених варварів в місті Рим^[39].

Наслідки[ред. | ред. код]

Після битви римські війська проголосили Юліана августом , але він відмовився від нього, так як легально він міг бути наданий лише Констанцієм^[40]. В результаті бою алемани були вигнані за межі імперії^[41].

Аргенторат став поворотною точкою у військовій кампанії Юліана, позбавивши його противників колишньої ініціативи і вивівши з-під військових дій територію Галлії. З цього моменту Рим міг щорічно організовувати вторгнення на ворожу територію, примушуючи варварів прийняти статус трібутаріїв (данників імперії). У той же час Юліан міг почати відновлення зруйнованої лінії укріплень в регіоні.

У 357 р Юліан вторгнувся на землі алеманнів за Рейном, після спустошення яких зайнявся відновленням фортеці в Agri Decumates , побудованої при Траяні на початку II століття. З переможеними варварами було укладено 10-місячне перемир'я^[42].

У 359 році Юліан відновив 7 фортець і міст на середньому Рейні, включаючи Бонну (Бонн) і Бінгіум (Бінген-на-Рейні), використовуючи для цього алеманські припаси і людей. Після цього він знову перетнув Рейн і спустошив землі тих царів, що брали участь в битві при Аргентораті. Алемани були змушені підкоритися і повернути на батьківщину тисячі римлян, раніше викрадених в рабство^[43].

Джерела[ред. | ред. код]

• Амміан Марцеллін Res Gestae (кінець 4 століття)
• Лібаній Funeral Oration for Julian (363р.)
• Зосій Nova Historia (кінець 5 століття)

Література[ред. | ред. код]

• Drinkwater, J. F. (2007) The Alamanni and Rome (213–496)
• Elton, Hugh (1996), Roman Warfare 350–425
• Goldsworthy, Adrian (2000), Roman Warfare
• Jones, A. H. M. (1964), Later Roman Empire
• Raddatz, K. (1967), Die Bewaffnung der Germanen in der jüngeren römischen Kaiserzeit
• Speidel, M. (2004), Ancient Germanic warriors, warrior styles from Trajan's column to Icelandic sagas

Примітки[ред. | ред. код]