Битва під Танненбергом (1914) — Вікіпедія

Дата:	26 — 30 серпня 1914
Місце:	Аленштайн, Східна Пруссія, нині Ольштин, Польща
Результат:	рішуча перемога Імперської армії Німеччини,

Битва під Танненбергом (1914)
	Східно-Прусська операція; Східний фронт
	; Російські військовополонені, захоплені під час битви
	Координати: 53°29′45″ пн. ш. 20°08′04″ сх. д. / 53.49583333336077828° пн. ш. 20.134444444471778723° сх. д.
Дата:	26 — 30 серпня 1914
Місце:	Аленштайн, Східна Пруссія, нині Ольштин, Польща
Результат:	рішуча перемога Імперської армії Німеччини,
Сторони
Німецька імперія	Російська імперія
Командувачі
генерал від інфантерії П.фон Гінденбург; генерал-майор Е. Людендорф ; полковник Макс Гоффман	генерал від кавалерії Самсонов О.В. ; генерал від кавалерії Ренненкампф П.К.
Військові сили
близько 153 000 о/с	191 000 о/с
Втрати
3 436 солдатів та офіцерів убиті, ; 6 800 поранені	30 000 солдатів та офіцерів убиті, поранені та зниклі безвісти,; 95 000 полонених

Розташування сторін станом на 23 серпня 1914 та план генерала Максимілиана фон Прітвіц-унд-Гаффрона з відходу німецьких військ зі Східної Прусії

Розташування військ станом на 26 серпня 1914

Розташування військ станом на 30 серпня 1914

Би́тва під Танненбе́ргом (1914) (26 серпня — 30 серпня 1914) — велика битва російської імператорської армії та імперської армії Німеччини в ході Східно-Прусської операції на Східному фронті Першої світової війни. Битва завершилася поразкою росіян.

Тривалість битви — 5 діб.

Передумови[ред. | ред. код]

План Шліффена (План закритих дверей), покладений в основу німецької стратегії, з якою Німеччина починала Першу світову війну, виходив з припущення, що «паровий коток» російської армії буде пущений в хід із затримкою, необхідною для її мобілізації. Передбачалося, що за цей час німецька армія зуміє завдати Франції тяжкої поразки і заволодіти Парижем, а потім всіма силами рушити на Росію. Однак російська армія несподівано швидко почала наступ на Східному фронті, чим поставила Німеччину в скрутне становище.

Російський наступ здійснювався силами двох армій. Від Ковно (Каунас) йшла 1-ша армія під командуванням генерала П. К. Ренненкампфа, а з межиріччя Нарева і Вісли — 2-га армія, під командуванням генерала О. В. Самсонова. 8-ма німецька армія під командуванням генерал-полковника Прітвіца 20 серпня зазнала поразки в бою під Гумбіннені, а у фланг і тил їй виходила 2-га армія Самсонова.

В результаті Прітвіц, остерігаючись оточення, вирішив почати відступ і залишити всю територію Східної Пруссії на схід від Вісли.

Планування битви[ред. | ред. код]

Сили сторін[ред. | ред. код]

Російська імперія[ред. | ред. код]

Німецька імперія[ред. | ред. код]

Хід битви[ред. | ред. код]

Маневри 21-25 серпня[ред. | ред. код]

Поразка при Гумбіннені створила реальну загрозу оточення 8-ї німецької армії, і увечері 20 серпня Прітвіц ухвалив рішення відступати за Віслу, про що повідомив у генштаб. Однак цьому рішенню супротивилась німецька Ставка і всупереч плану Шліффена, який передбачав при несприятливому розвитку подій на Східному фронті відступати в глиб Німеччини, але в жодному разі не знімати військ із Західного фронту, щоб гарантовано розгромити Францію і уникнути війни на два фронти, ухвалила рішення, східну Пруссію не здавати і перекинути на допомогу 8-ї армії війська із Західного фронту (2 корпуси і кінну дивізію).

21 серпня Мольтке змістив Прітвіца і його начальника штабу генерала Вальдерзе і призначив на їх місце генерал-фельдмаршала Пауля фон Гінденбурга і генерала Еріха Людендорфа. Вони прибули в штаб 8-ї армії 23 серпня і схвалили план припинення російського наступу на Східну Пруссію. Було ухвалено рішення, залишивши 2,5 дивізії проти 1-ї російської армії Ренненкампфа, швидко, по рокадній залізниці через Кенігсберг, перекинути головні сили 8-ї армії проти 2-ї російської армії Самсонова і спробувати розгромити її, до того як вона з'єднається з частинами 1-ї армії. Однак реалізація плану цілком залежала від дій армії Ренненкампфа, чиє швидке просування на захід, за словами Людендорфа, робило б маневр неможливим.

У цей час командування Північно-Західного фронту, помітивши швидкий відступ німецьких військ, вирішило, що німці відходять за Віслу, і визнало операцію виконаною та змінило для неї початкові завдання. Основні сили 1-ї армії Ренненкампфа були спрямовані не назустріч 2-й армії Самсонова, а на відсікання Кенігсберга, де за припущенням командування сховалася частина 8-ї армії, і на переслідування тих німців, які відступали до Вісли. Головком 2-ї армії Самсонов, у свою чергу, вирішив перехопити війська, які відступали за Віслу, і наполіг на перенесенні головного удару своєї армії з північного напрямку на північно-західний, що призвело до того, що російські армії стали наступати у різних напрямках і між ними утворилася величезна прогалина на 125 км. Ставка, в свою чергу, також визнала операцію в Східній Пруссії в основному закінченою і працювала над планом наступу вглиб Німеччини, на Познань, у зв'язку з чим командиру фронту Жилінському було відмовлено в посиленні 2-ї армії гвардійським корпусом.

Нове командування 8-ї німецької армії вирішило скористатися утвореною прогалиною між російськими арміями, щоб завдати флангових ударів по 2-й армії Самсонова, оточити і знищити її.

Поразка 2-ї російської армії в Східній Пруссії[ред. | ред. код]

26 серпня підійшли від Голдапа 17-й корпус Макензена і 1-й резервний корпус Бєлова з ландверною бригадою атакували правофланговий 6-й корпус 2-й армії генерала Благовіщенського і відкинули його від Біскупця до Ортельсбурга. Дві дивізії корпусу втратили 7500 вояків і відступили в повному безладі, при цьому генерал Благовіщенський покинув війська і втік до тилу. Правий фланг 2-ї армії виявився відкритим на протяжності десятків кілометрів, але Самсонов не отримав інформації про це і 27 серпня наказав армії продовжувати виконувати поставлене завдання.

На лівому фланзі 2-ї армії 27 серпня 1-й корпус Франсуа з частиною 20-го корпусу (Шольца) і ландвером завдав удару по 1-му корпусу генерала Артамонова і відкинув його на південь від Сольдау. 23-й корпус генерала Кіндратовича зазнав втрат і відступив на Найденбург. В результаті чого центральні 13-й і 15-й корпуси, які просунулися більше за всіх на територію Східної Пруссії, виявилися відкритими для ударів з флангу і в тил з боку німецьких корпусів. Самсонов у свою чергу отримав від Артамонова невірну інформацію про ситуацію і запланував на 28 серпня удар силами 13-го корпусу генерала Клюєва і 15-го корпусу генерала Мартоса у фланг західного німецького угруповання, що ще більш погіршило ситуацію.

Для керівництва боєм Самсонов з оперативною частиною штабу армії вранці 28 серпня прибув у штаб 15-го корпусу. В результаті було втрачено зв'язок зі штабом фронту і фланговими корпусами, а управління армією — дезорганізовано. Наказ штабу фронту про відвід корпусів 2-ї армії на лінію Ортельсбург — Млава до військ не дійшов. Зранку 28 серпня Мартос запропонував Самсонову негайно почати відведення центральних корпусів, щоб вивести їх з-під флангових ударів, але Самсонов вагався до вечора.

28 серпня штаб фронту наказав 1-й армії вислати вперед лівофланговий корпус і кавалерію для надання допомоги 2-й армії, але вже ввечері 29 серпня наступ було зупинено. Жилінський вважав, що 2-а армія відповідно до його наказу вже відійшла до кордону. В результаті до моменту відходу корпусів 2-ї армії піхота Ренненкампфа перебувала від них на відстані близько 60 км, а кавалерія — 50 км.

29 серпня відступ п'яти російських дивізій 13-го і 15-го корпусів, які займали центр фронту і потрапили під головний удар німецької армії, проходив під зростанням флангового тиску 1-го корпусу Франсуа і 1-го резервного корпусу Бєлова. На флангах 2-ї армії 1-им і 23-ім корпусами німецькі атаки були відбиті, але в центрі в цілому російський відступ прийняв безладний характер, а п'ять дивізій 13-го і 15-го корпусів (близько 30 тисяч чоловік при 200 гарматах) були оточені в районі Комусінського (Грюнфлісського) лісу. В ніч на 30 серпня генерал Самсонов, який перебував серед оточених частин, застрелився, генерал Мартос був узятий в полон, генерал Клюєв намагався вивести війська з оточення трьома колонами, але дві колони були розбиті, і Клюєв віддав наказ про здачу в полон.

Таким чином, втрати 2-ї армії склали близько 6 тис. убитих, близько 20 тис. поранених (майже всі потрапили в полон), полонених — 30 тис. (разом з тими, хто потрапив у полон пораненими, — 50 тис.), захоплено 230 гармат. Убито 10 генералів, 13 взято в полон. Загальні втрати 2-ї армії убитими, пораненими і полоненими — 56 тисяч осіб. Німецькі втрати, убитими і пораненими склали 30 тисяч осіб.

2-а армія (1-й, 6-й, 23-й корпуси та залишки 13-го і 15-го корпусів, що потрапили в оточення) відступила за річку Нарев.

У цій битві російські сили розбили 6-ту і 70-ту ландверну бригади у Грос-Бессай і Мюлені, ландверну дивізію Гольця, 3-тю резервну дивізію під Гогенштайном, 41-шу піхотну дивізію під Вапліцем, 37-му піхотну дивізію під Ланою; нарешті, вони завдали поразки 2-й піхотній дивізії під Уздау, але окремі успіхи росіян не були пов'язані в загальну перемогу. Послідовність переможних боїв окремих російських полків і дивізій вилилася в поразку шести дивізій. Німці ж понесли ряд тактичних поразок в рамках окремих боїв, але виграли операцію з оточення центру армії Самсонова. Оточені частини продовжували вести бої до 31 серпня, намагаючись вийти з оточення.

Основними причинами поразки 2-ї армії стало украй незадовільне командування з боку штабу Північно-Західного фронту, який не зумів правильно оцінити оперативну ситуацію в період 20-26 серпня, а також помилки командувача армії генерала Самсонова, який невиправдано розширив смугу наступу армії і не зумів забезпечити оперативне управління з'єднаннями армії в ході зустрічного бою. Окремих слів в описі причин поразки заслуговує погана робота російської армійської розвідки, яка не змогла розкрити зосередження основних сил 8-ї німецької армії навпроти флангів Самсонова, і повна зневага в штабі 2-ї російської армії правилами фронтового радіозв'язку. За день до переходу в наступ, німецькі зв'язківці перехопили передане відкритим текстом повідомлення штабу 2-ї армії в один з корпусів з докладною диспозицією сил армії і зазначенням найближчих її завдань, що тут же відбилося на постановці Гінденбургом завдань військам наступу. В той же час сам Гінденбург вказував на виявлений у вбитого російського офіцера «документ, з якого можна було зробити висновок про наміри ворожого командування».

Підсумки битви[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

↑ ^а ^б Christian Zentner: Der Erste Weltkrieg, Rastatt, 2000 S. 108

Література[ред. | ред. код]

Бэзил Лиддел Гарт. 1914. Правда о Первой мировой = History of the WW1. — М. : Эксмо, 2009. — С. 480. — (Перелом истории) — 4300 прим. — ISBN 978-5-699-36036-9. (рос.)
Барбара Такман. Первый блицкриг. Август 1914 = The Guns of August. — М. : АСТ, 1999. — 640 с. — 5000 прим. — ISBN 5-7921-0245-7. (рос.)
Шамбаров В. За Веру, Царя и Отечество. — М. : Эксмо, 2003. — 768 с. — (Военно-историческая библиотека) — 3000 прим. — ISBN 5-699-04732-8. (рос.)
Катастрофы Первой мировой войны / Под ред. В. Гончарова. — М. : АСТ, 2005. — С. 768. — ISBN 5-1702-9453-0. (рос.)
Sweetman John. Tannenberg 1914. — 1st. — London : Cassell, 2004. — ISBN 978-0304356355. (англ.)
Showalter Dennis E. Tannenberg: Clash of Empires, 1914. — Brassey's, 2004. — ISBN 978-1574887815. (англ.)
Markus Pöhlmann. Tod in Masuren: Tannenberg, 23. bis 31. August 1914. — München : C.H. Beck, 2002. — ISBN 978-3406480973. (нім.)