Бич-Лубенський Іван Михайлович — Вікіпедія

Бич-Лубенський Іван Михайлович
Народився 30 березня (11 квітня) 1867
Харків, Російська імперія
Помер 21 грудня 1920(1920-12-21) (53 роки)
Багреєвкаd, Ялтинський повіт, Таврійська губернія, Російська СФРР
Країна  Російська імперія
Діяльність науковець
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна і Імператорський Харківський університет
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна
Партія Союз російського народу

Іван Михайлович Бич-Лубенський (нар. 1867(1867)1920) — громадський діяч Слобідської України початку XX сторіччя.

Біографія[ред. | ред. код]

Належав до дрібного слобожанського дворянства. Походив з роду спадкових шляхтичів – новосанжарських сотників Бичів-Биченків. Нащадок (прапрапраправнук) новосанжарського сотника, значкового товариша та отамана чугуївського (?) Григорія Йосиповича Бича (? - 1675 – 1743 – ран. 1751) [1][2]

Екстерном закінчив юридичний факультет Харківського університету, працював деякий час як мировий суддя. Брав активну участь у громадському житті Харкова та Харківщини, як археолог-аматор, популяризатор велосипедного спорту. Також був активним учасником релігійного життя, брав як мирянин участь у діяльності церковних соборів, обговоренні проблем реформування церкви. Він не припинив цієї діяльності навіть тоді, коли це стало небезпечно, — в роки Громадянської війни[3].

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Іван Бич-Лубенський був монархістом, з початку 1900-х брав активну участь у консервативно-націоналістичному русі Харківщини, вступив до харківського відділу Союзу Російського народу та був у дружніх стосунках з лідером харківських чорносотенців Андрієм Вязигіном. У вересні 1914 року Іван Бич-Лубенський був висунутий харківськими консерваторами як кандидат на посаду міського голови, його суперником від лібералів виступив Дмитро Багалій. Хоча Бич-Лубенський отримав незначну перевагу на виборах, йому не дозволили залишити попередню посаду. У підсумку міським головою став Багалій. Є свідчення, що у 1916 році він брав участь у діяльності товариства імені Квітки-Основ'яненка, та навіть займався розповсюдженням його прокламацій. Ймовірно, певною мірою він зазнав впливу з боку свого брата Костянтина, який був активним учасником товариства та інших українських організацій Слобожанщини[4]. Під час Громадянської війни він деякий час проживав у Харкові та навіть виступав на стихійному мітингу харківських монархистів, викликаному чутками про смерть Миколи II. Потім пішов поголос, що Івана Бич-Лубенського розстріляли більшовики «на тому самому місті, де говорив свою промову щодо загибелі імператора». Але насправді він залишився тоді живий та навіть був обраний до харківської міської ради у 1919 році, коли Харків зайняли білогвардійці.

Смерть[ред. | ред. код]

Справжня доля Івана Бич-Лубенського з'ясувалася лише, коли російські історики С. В. Волков й Л. М. Абраменко на підставі архівних документів розкрили так звану «справу 204-х». Восени 1920 року в Ялті у рамках «червоного терору» було заарештовано 204 мешканці, серед яких «Іван Бич-Лубенський, місце народження — Харків». Усі арештовані були засуджені до розстрілу[5]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Бич-Лубенский Григорий Михайлович. Откуда Родом (рос.). 17 листопада 2016. Архів оригіналу за 13 липня 2021. Процитовано 13 липня 2021. 
  2. Кривошея, Володимир (2014). Українське козацтво в національній пам'яті. Полтавський полк. Монографія: у 2 т. - Т. II. (Українською). Чернігів: Лозовий В.М. с. 496. – С.80. ISBN 978-617-7223-09-1. 
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 5 грудня 2014. Процитовано 17 липня 2010. 
  4. Хождение по убеждениям (статья о братьях Бич-Лубенских) [1][недоступне посилання з травня 2019]
  5. Дело двухсотчетырёх С. В. Волков, Л. М. Абраменко [2]