Бобровников Олексій Євгенович — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бобровников.
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Бобровников Олексій.
Бобровников Олексій Євгенович
Народився 3 грудня 1979(1979-12-03) (44 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР СРСР
Громадянство Україна Україна
Діяльність журналіст
сценарист
Нагороди
Честь професії

Олексі́й Євге́нович Бобро́вников (3 грудня 1979, м. Київ) — український журналіст, сценарист документальних фільмів власної продакшн-студії «Ліфт у хмари».

Мати Олексія — Оксана Кирилівна Бобровникова, українська поетеса і журналістка. Дід Олексія — художник кіно Бобровников Кирило Вікторович. Дядько — художник кіно і театру Бобровников Олексій Вікторович.

Освіта[ред. | ред. код]

За освітою — викладач англійської та японської мов.

Проходив стажування в агентстві Рейтер на курсах для міжнародних кореспондентів в Бейруті.

Кар'єра[ред. | ред. код]

Працював також редактором відділу «фінанси» газети «Коммерсант», на телеканалах «Інтер»[2], «5-й канал», «1+1» (спецкор програми «ТСН тиждень»)[3].

Справа Андрія Галущенка[ред. | ред. код]

У 2015 році, працюючи кореспондентом на ТСН, Бобровников на завдання редакції почав працювати над темою контрабанди у зоні АТО[4]. Знімальна група планувала об'їхати всі ділянки фронту від Щастя до Маріуполя й розпитати свідків про відомі їм факти[5].

Незадовго до загадкової смерті Андрія Галущенка, який був головою підрозділу СБУ, відповідального за контрабанду в сірій зоні, Бобровников встиг записати із ним кілька глибоких інтерв'ю. На адресу розслідувачів неодноразово лунали погрози, зокрема — від окремих військових 92-ї бригади.

Згодом до розслідувача потрапив комп'ютер Галущенка, видалену інформацію з якого вдалося відновити за допомогою данського спеціаліста[6].

На основі матеріалів, зібраних Галущенком, Бобровников спільно з Павлом Кухтою порахували, що товарообіг контрабандних товарів у зоні АТО міг сягати $2 млрд[5].

Також Бобровников став ініціатором #galuschenkoleaks і намагався добитися справедливого розгляду справи Галущенка в Україні. Однак справу «заморозили», а через загрозу для свого життя Бобровников на початку 2017 року виїхав у Німеччину, де отримав політичний притулок у 2020-му.

Крім того, Бобровников допоміг виїхати з країни одному зі свідків у справі Галущенка, який отримав притулок у США[7]. А на основі розслідування контрабанди й вбивства Галущенка, розслідувач готує книгу під назвою «Сіра зона».

Творчість[ред. | ред. код]

Оповідання Бобровникова друкувалися в журналах «Профіль (Україна)», де шеф-редактором на той момент був письменник Дмитро Биков, а також журналах «Бізнес», «Телекритика», газеті «Вечірній Київ».

Автор сценаріїв фільмів:

  • «Вакцини: бізнес на страху» (2009);
  • «Анатомія голосу» (2010).
  • «Катинь: листи з раю» (2011)[8].

Автор новел та коротких оповідань:

  • «Сім побачень зі смертю» (2012)[9].
  • «Цнотливим панянкам усе важче у наш час», «Приличным девственницам все труднее в наши дни» (рос.) (2012)[10].

Цікаві історії[ред. | ред. код]

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • 2008 — переможець конкурсу «Відкрий Україну» за найкращі телевізійні документальні фільми в жанрі соціальних розслідувань та біографічних нарисів.
  • 2009 — за фільм-розслідування «Вакцини: бізнес на страху» здобув спеціальний приз міжнародного фестивалю DetectiveFEST (проводиться в Москві за підтримки ООН).
  • 2016 — переможець у номінації «Найкраще подання складної теми» конкурсу професійної журналістики «Честь професії» — з роботою «Цикл сюжетів про „сіру зону“ на Донбасі»[14].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ «Українська правда» [Архівовано 27 січня 2014 у Wayback Machine.] Олексій Бобровников: Цвинтар журналістів.
  2. ↑ УНІАН [Архівовано 15 грудня 2008 у Wayback Machine.] Журналістів «Інтеру» звинуватили в … біотероризмі.
  3. ↑ Олексій Бобровников. Авторська сторінка на сайті телеканалу «1+1». Архів оригіналу за 26 квітня 2016. Процитовано 25 квітня 2016.
  4. ↑ Донбасс мертвеца. Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 29 січня 2022.
  5. ↑ а б Справа Галущенка і мій від'їзд з України. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27 січня 2022.
  6. ↑ Справа Галущенка. Досьє Ендрю, вбивства в структурах МВС, ниточка в ГУР. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27 січня 2022.
  7. ↑ Український військовий отримав політичний притулок у США
  8. ↑ «Українська правда» [Архівовано 29 жовтня 2011 у Wayback Machine.] Олексій Бобровніков. «Катинь: листи з раю». Передмова від автора]
  9. ↑ (http://www.amazon.com/Seven-Encounters-Svidanij-Smertju-ebook/dp/B007E9SMNW [Архівовано 16 травня 2012 у Wayback Machine.])
  10. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 12 грудня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  11. ↑ Печатка Митрополита Андрея (Шептицького), ймовірно викрадена у 30-х з його маєтку, повернулася до Глави УГКЦ
  12. ↑ Блаженніший Любомир прийняв у дар печатку Митрополита Андрея
  13. ↑ Бобровников, Алексей (4 липня 2017). (Блоги) #Галущенкогейт тиражом в полмиллиона. detector.media (укр.). Архів оригіналу за 29 червня 2018. Процитовано 24 квітня 2020.
  14. ↑ Переможці конкурсу «Честь професії» визначені. Архів оригіналу за 23 квітня 2016. Процитовано 25 квітня 2016.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бобровников_Олексій_Євгенович&oldid=40425748