French
DeutschБойко Віктор Анатолійович — Вікіпедія
| Бойко Віктор Анатолійович | ||
|---|---|---|
 Старшина | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження | 14 серпня 1974 с. Шевченкове Черкаська область | |
| Смерть | 19 липня 2014 (39 років) с. Романівка, Костянтинівський район, Донецька область. | |
| Поховання | Звенигородка | |
| Громадянство |  Україна | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 1992-1994; 2014 | |
| Приналежність | Україна | |
| Вид ЗС |  Збройні сили | |
| Рід військ |  Механізовані війська | |
| Формування |  | |
| Війни / битви | Війна на сході України | |
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
 Бойко Віктор Анатолійович у Вікісховищі | ||
Ві́ктор Анато́лійович Бо́йко (нар. 14 серпня 1974 р., с. Шевченкове, Черкаська область — пом. 19 липня 2014, Маринівка) — старшина машинно-технічного забезпечення, 34-й батальйон територіальної оборони «Батьківщина» Збройних сил України. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня.
Життєпис[ред. | ред. код]
Віктор Бойко народився 14 серпня 1974 року в багатодітній селянській родині. Закінчивши Шевченківську середню школу, вступає до Звенигородського ПТУ, де здобуває фах водія. У 1992 році був призваний до лав Збройних сил України, служив у десантних військах. Протягом 1993—1994 р.р. перебував у Югославії, беручи участь у миротворчій місії ООН. Демобілізувавшись, повернувся в рідне село. Одружившись переїздить у Черкаси[1].
В часі російської збройної агресії проти України, Віктор Бойко вирушив на Схід добровольцем та ніс службу сержантом з машинно-технічного забезпечення, 34-й батальйон територіальної оборони «Батьківщина» Сухопутних військ Збройних сил України.
Обставини загибелі[ред. | ред. код]
Загинув 19 липня 2014 року під час виконанного службових обов'язків в районі с. Романівка, Мар'їнський район, Донецька область[2].
Вдома залишилась донька Дарина (1995 р. н.). Похований у с. Шевченкове Звенигородського району[3].
Нагороди[ред. | ред. код]
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (4.6.2015, посмертно)[4].
17 листопада 2016 року — нагороджений відзнакою «Почесний громадянин міста Черкаси»[5].
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
13 жовтня 2015 року в Шевченківському навчально-виховному комплексі Звенигородської районної ради відкрили меморіальну дошку випускникові школи Бойку Вікторові Анатолійовичу, що навчався в Шевченківській ЗОШ з 1981 по 1990 р[6]. На церемонії відкриття дошки пам'яті були присутні донька героя Дарина Бойко, його друзі, учасники антитерористичної операції, учнівський, педагогічний колектив та представники влади району.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Герої не вмирають, поки пам'ять про них жива
- ↑ Бойко Віктор Анатолійович — Книга пам'яті загиблих. Архів оригіналу за 21 липня 2021. Процитовано 21 липня 2021.
- ↑ Звенигородщина попрощалася зі своїм Героєм. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 21 грудня 2015.
- ↑ Указ Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року Про відзначення державними нагородами України. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 21 грудня 2015.
- ↑ Завжди в строю: загиблі АТОвці стали почесними громадянами Черкас. — Zmi.ck.ua. Архів оригіналу за 29 січня 2019. Процитовано 28 січня 2019.
- ↑ Відкрито меморіальну дошку пам'яті Віктору Бойку. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 21 грудня 2015.
 | Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бойко Віктор Анатолійович |
Посилання[ред. | ред. код]
- Указ № 873/2014 [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]
- Бойко Віктор Анатолійович [Архівовано 21 липня 2021 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті загиблих
- Загинув іще один черкащанин [Архівовано 11 грудня 2017 у Wayback Machine.]
 | Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |