Болотні ґрунти — Вікіпедія

Боло́тні ґрунти́ — ґрунти з великою кількістю нерозкладених і напіврозкладених рослинних решток (торфу), які нагромаджуються в них під впливом тривалого надмірного зволоження.

Болотні ґрунти за ступенем розвитку процесів торфоутворення та оглеєння, що є характерним для них, поділяють на торф'яник (шар торфу понад 50 см), торф'янисто-болотні, торф'яно-болотні, торфо-глейові (шар торфу менше 50 см, під ним глейовий горизонт) та мулувато-болотні, в яких суцільного шару торфу немає. З господарського погляду болотні ґрунти заведено поділяти на кислі, нейтральні та лужні, а також на солончакуваті, солонцюваті, карбонатні та залізисті.

Після осушення і проведення агромеліоративних заходів болотні ґрунти можуть перетворюватись у високопродуктивні сільськогосподарські угіддя. На них вирощують високі врожаї овочів, картоплі, багаторічних трав, конопель та інших культур. Поширені болотні ґрунти в північній частині Євразії. В Україні вони найбільше зустрічаються в низовинах і заплавах річок у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській та Чернігівській областях.

Література[ред. | ред. код]

Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Торфові ґрунти Матого Полісся: монографія / М. В. Нецик, В. Г. Гаськевич. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2015. — 198 с. — (Ґрунти України) — ISBN 978-966-613-737-4.

Це незавершена стаття з ґрунтознавства.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.