French
DeutschБортник Іван Сергійович — Вікіпедія
| Іван Бортник | ||||
|---|---|---|---|---|
| рос. Иван Бортник | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | Іван Сергійович Бортник | |||
| Народився | 16 квітня 1939 Москва, СРСР | |||
| Помер | 4 січня 2019[1] (79 років) Москва, Росія[2] | |||
| Поховання | Троєкуровське кладовище | |||
| Громадянство |  СРСР Росія | |||
| Діяльність | актор | |||
| Alma mater | Державний інститут театрального мистецтва і Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1961) | |||
| Заклад | Театр на Таганці[d] | |||
| Роки діяльності | 1961 — 2018 | |||
| IMDb | nm0097550 | |||
| Нагороди та премії | ||||
   | ||||
| | ||||
 Іван Бортник у Вікісховищі | ||||
 Зовнішні зображення | |
|---|---|
 | Фото Івана Бортника. Кадр з фільму «Місце зустрічі змінити не можна» |
Іва́н Сергі́йович Бо́ртник (рос. Иван Сергеевич Бортник; нар. 16 квітня 1939, Москва, РСФСР — 4 січня 2019) — радянський та російський актор кіно та театру. Народний артист Російської Федерації (2000)[3].
Життєпис[ред. | ред. код]
Іван Бортник народився 16 квітня 1939 року в Москві в сім'ї заступника головного редактора Держлітвидаву С. В. Бортника. Мати — доктор філологічних наук. Артистом вирішив стати в юнацтві: Іван відвідував Московський міський будинок піонерів на Кіровській вулиці, потім самодіяльну кіностудію при Парку Горького. У 1957-му поступив у ГІТІС на акторський факультет, але після перейшов в Московське театральне училище імені Б. В. Щукіна на курс В. А. Етуша. У 1961 році закінчив училище і був прийнятий у трупу Московського драматичного театру ім. М. В. Гоголя. Дебют в кіно відбувся того ж року — у фільмі Всеволода Вороніна «Сповідь» де Іван Бортник виконав роль художника Василя.
У 1967 році актор перейшов у трупу Юрія Любимова Театру на Таганці, де здружився з Володимиром Висоцьким. У театрі доля артиста склалася добре — він грав провідні та головні ролі у таких постановках, чк «Пугачов», «Мати», «На дні», «Живий», «Дерев'яні коні», «Борис Годунов», які принесли йому популярність та визнання глядачів і критики.
У 1979 році Іван Бортник знявся на Одеській кіностудії у знаменитій кінострічці Станіслава Говорухіна «Місце зустрічі змінити не можна» де зіграв невелику, але яскраву роль бандита «Промокашки», яка принесла йому всенародну популярність. Проте довгі роки Бортник грав в кіно переважно другорядні ролі.
Особисте життя[ред. | ред. код]
Дружина Івана Бортника Тетяна Миколаївна Борзих — педагог Театрального художньо-технічного коледжу, викладачка кафедри РТ (Радіотехніка).
Фільмографія[ред. | ред. код]
- 1962 — Сповідь — художник Василь
- 1970 — Попереду день — В'ячеслав Чураков, водій, перший чоловік Галі
- 1974 — Іван та Мар'я — Іван, солдат
- 1975 — Чужі листи — Шура Бігунков, брат Зіни
- 1976 — Сентиментальний роман — комірник кафе
- 1977 — Друга спроба Віктора Крохіна
- 1977 — Освідчення в коханні — Кройков (озвучує Ігор Єфімов)
- 1978 — Старшина — Іван Никанорич
- 1979 — Останнє полювання
- 1979 — Вірою і правдою — Костя
- 1979 — Місце зустрічі змінити не можна — «Промокашка», член банди «Чорна кішка»
- 1981 — Наше покликання — Сировегин, секретар парткому
- 1981 — Рідня — Володимир Коновалов (Вовчик), колишній чоловік Марії Коновалової, батько Ніни
- 1983 — Привіт з фронту — Татусь
- 1984 — Дій за обстановкою! — Андрій Бабула, старшина
- 1984 — Три відсотки ризику — Корбут, льотчик-випробувач
- 1986 — Попутник — Іван
- 1986 — Скакав козак через долину
- 1986 — Я — вожатий форпосту — Сировегін
- 1987 — Дзеркало для героя — Андрій Іванович Німчинов
- 1989 — А чи був Каротин? — Семен Лисюк
- 1989 — Ночувала хмаринка золота... — Дем'ян
- 1990 — Світ у іншому вимірі — батько Юрка
- 1990 — Смерть в кіно
- 1991 — Загублений в Сибіру — муж Фаїни
- 1992 — Убивство на «Ждановській» — Гліб Сергійович Ярін
- 1993 — Потрясіння
- 1995 — Мусульманин — хрещений
- 1996 — Імпотент — Сергій Ладигін (на прізвисько «Сикілет»)
- 1996 — Повернення «Броненосця» — Сировегін, секретар окружкома
- 1997 — У тій країні — епізод
- 1998 — Мама не горюй — карний злочинець по кличці «Гітлер»
- 1998 — Чи не послати нам… гінця? — Серьога, свояк
- 1999 — Страсний бульвар — чоловік біля багаття
- 2001 — Самітник — Кожин
- 2002 — Антикілер — «Петруччо», «Клоп»
- 2002 — По той бік вовків — Микола Лук'янович Клопов, інвалід
- 2002 — Шукшинські оповідання (новела «Інше життя») — Худяков
- 2003 — Антикілер 2: Антитерор — «Клоп»
- 2004 — Демон півдня
- 2005 — Мама не горюй 2 — карний злочинець по кличці «Гітлер»
- 2006 — Зрушення — Ваня, дядько Лодигіна
- 2006 — Барин — Аристарх, прикажчик
- 2007 — Сонька — Золота Ручка — Горелов, штабс-капітан
- 2008 — Глибина — Бармен
- 2009 — Антикіллер Д. К. — «Клоп»
- 2011 — Жила-була одна баба
Нагороди[ред. | ред. код]
- Почесне звання «Заслужений артист РРФСР» (1986)
- Почесне звання «Народний артист Російської Федерації» (2000) — за великі заслуги в області мистецтва[4]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Умер народный артист России Иван Бортник — Россия сегодня, 1941.
- ↑ Ехо Москви — 1990.
- ↑ УКАЗ Президента РФ від 26.07.2000 N 1380 «Про надання почесних звань Російській Федерації» [Архівовано 11.01.2014, у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Указ Президента Российской Федерации от 26 июля 2000 года № 1380 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». // Офіційний сайт Президента Росії. Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 25.07.2016. (рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Інтерв'ю з І.Бортником («Советский экран» № 5, 1990 рік [Архівовано 18 вересня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
- Сторінка на сайті Театру на Таганці [Архівовано 13 жовтня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
|
