French
DeutschБіганенко Ничипір Ілліч — Вікіпедія
| Ничипір Ілліч Біганенко | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||||||||
| Народження | 23 червня 1914 Плескачівка | ||||||||||||
| Смерть | 27 червня 1977 (63 роки) Київ, Українська РСР, СРСР | ||||||||||||
| Поховання | Лук'янівське військове кладовище | ||||||||||||
| Країна |  СРСР | ||||||||||||
| Рід військ |  артилерія | ||||||||||||
| Освіта | Військова академія імені М. В. Фрунзе | ||||||||||||
| Роки служби | 1935–1970 | ||||||||||||
| Партія | КПРС | ||||||||||||
| Звання |  Генерал-майор | ||||||||||||
| Війни / битви | Німецько-радянська війна | ||||||||||||
| Нагороди |
| ||||||||||||
Ничи́пір (Никифор) Іллі́ч Бігане́нко (23 червня 1914, Плескачівка — 27 червня 1977, Київ) — радянський офіцер, Герой Радянського Союзу (1945), в роки німецько-радянської війни командир 124-го гвардійського артилерійського полку 52-ї гвардійської стрілецької дивізії 3-ї ударної армії 1-го Білоруського фронту, гвардії підполковник. Депутат Верховної Ради СРСР 2—3-го скликань.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 23 червня 1914 року в селі Плескачівці (нині Смілянського району Черкаської області) в селянській родині. Українець. Член КПРС з 1942 року. У 1935 році закінчив робітфак. Вчився в Мелітопольському педагогічному училищі.
У 1935 році призваний до лав Червоної Армії. У 1937 році закінчив Київське артилерійське училище. У боях німецько-радянської війни з червня 1941 року. Воював на 1-му Білоруському фронті.
Відзначився у Берлінській операції. За період боїв з 16 квітня по 2 травня 1945 року на підступах до Берліна й у самому місті полк знищив 6 танків, 11 штурмових гармат, 20 гарматг і мінометів, 5 реактивних установок, 14 дзотів і бліндажів, сотні солдатів і офіцерів противника, 425 було взято в полон. Був поранений, але продовжував керувати боєм.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 травня 1945 року за зразкове командування полком і проявлені при цьому особиста мужність і героїзм гвардії підполковнику Ничипору Іллічу Біганенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 7378).
Після закінчення війни продовжував службу в армії. У 1960 році закінчив курси при Військово-артилерійській командній академії, в 1965 році — Військову академію імені М. В. Фрунзе. Депутат Верховної Ради СРСР 2-го і 3-го скликань. З 1970 року генерал-майор Н. І. Біганенко — у відставці.
Помер 27 червня 1977 року. Похований у Києві на Лук'янівському військовому кладовищі.
Нагороди[ред. | ред. код]
Нагороджений орденом Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, орденом Суворова 3-го ступеня, орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, трьома орденами Червоної Зірки, медалями.
Література[ред. | ред. код]
- Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987
- За Отчизну, свободу и честь! Книга 4. Горький, 1975
- Они отстояли мир. — Дніпропетровськ: Промінь, 1985
- Біганенко Ничипір Ілліч. // Сайт «Герои страны» (рос.).
|
| |||||||
