Білики — Вікіпедія

Селище Білики
Герб Біликів Прапор Біликів
Залізнична станція Ліщинівка
Країна	Україна
Область	Полтавська область
Район	Кобеляцький район
Громада	Білицька селищна громада
Рада	Білицька селищна рада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засновано	1636
Статус	із 2024 року
Площа	17,6 км²
Населення	▼ 4974 (01.01.2018)[1]
Густота	282,6 осіб/км²;
Поштовий індекс	39221
Телефонний код	+380 5343
Географічні координати	49°15′03″ пн. ш. 34°16′17″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря	81 м
Водойма	р. Ворскла
Відстань
Найближча залізнична станція:	Ліщинівка
До обл. центру:
- автошляхами:	50,7 км
Селищна влада
Адреса	вул. Кобеляцька, 53 А, смт Білики, Полтавський р-н, Полтавська обл., 39220
Голова селищної ради	Скрильник Микола Володимирович
Вебсторінка	Біликівська селищна рада
Карта
Білики
Білики
Білики у Вікісховищі

Бі́лики — селище міського типу в Україні, центр Білицької селищної громади Полтавського району Полтавської області. Населення становить 5786 осіб (за переписом 2001 року). Орган місцевого самоврядування — Білицька селищна рада.

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Селище міського типу Білики розкинулося на правому березі річки Ворскла, вище за течією на відстані 0,5 км лежить село Жуки, нижче за течією завдальшки 2 км розташоване село Галі-Горбатки, на протилежному березі — села Кустолові Кущі та Жирки. Через селище проходить залізниця, станція Ліщинівка. За 14 кілометрів від Кобеляк.

Історія[ред. | ред. код]

1571 року не території теперішнього населеного пункту стояла прикордонна фортеця Речі Посполитої, вали якої збереглися до XX ст. Посеред них маються залишки Георгіївської церкви, що згадувалася яко чинна 10 жовтня 1776 року, але наприкінці XVIII століття була зруйнована^[2]. Перша письмова згадка про, власне, Білики датується 1636 р.: селище згадується у люстрації Переяславського староства.

Енциклопедичні видання початку XX ст. виникнення містечка помилково відносять до 1765 р. За легендою поселення було засноване пасічником Іваном Біликом з Говтви та гончарем зі Сміли Микитою Страженом. За іншою версією у місцині осів загін козаків Андрія Білика після поразки Северина Наливайка (буцімто на поч. XX ст. старожили бачили кам'яну плиту з написом «Вічна пам'ять Андрієві Білику — засновнику Біликів. 1628 рік»). На Генеральній мапі України Ґійома де Боплана (1648 р.) фіксується топонім Bielikowy brod.

У березні 1709 р. у Біликах було розквартировано загін кошового Костя Гордієнка.

У червні 1709 р. тут уже квартирували шведські кавалеристи із загону підполковника Мунка, які мали прикривати відступ армії.

Ранком 29 червня 1709 р. повз Білики проходить уже переможена армія Карла ХІІ.

Важливим джерелом з історії Біликів початку XVIII ст. є «Компут усього Полтавського полку від 8січня 1718 року». З нього дізнаємося, що у Біликах проживає 481 мешканець, у приналежних до сотні Комарівці — 137, Федорівці — 28 козаків. Також дізнаємося, що у Біликах створені шевський, різницький та кушнірський цехи, окрім того виділяються колісники, ковалі, бондарі, гончарі.

У 1726 р. в Біликах нараховується 417 козаків та 331 посполитий, у 1732 р. 704 посполиті, 5 підсусідків, окрім того Біликам належні 16 хуторів, 7 шкіл, 2 шпиталі. З іншого джерела довідуємося, що в 1723 р. у Біликах функціонували 21 шинок, 2 броварні та 3 солодовні, у Комарівці ж працювали чотири тютюнники.

Також цікавим джерелом виступає «Книга полку полтавського о всех маєтностях, местечках, селах…» 1730 р. У ній довідуємося, що сотенне містечко Білики, яке налічувало 705 дворів, не належало на жодні уряди і не перебувало у чиїйсь власності, а належало лише на полковий уряд і відбувало військову повинність. Село Комарівка, належне до сотні, має 96 дворів, а належить здавен на уряд полтавського полкового обозництва.

Федорівка (нині куток с. Білики) відмічена як слобідка на 17 дворів, на землі полковника Федора Жученка у володінні обозного Лаврентія Нікітіна. У джерелах також зафіксовано тяжбу останнього з полковником Кочубеєм за маєтність, а в універсалі гетьмана Данила Павлович Апостола від 20 серпня 1730 р. довідуємося про наявність у Біликах водяного млина.

1748 р. Білики отримують сотенного герба — синю восьмипроменеву зірку на срібному тлі.

У 1750 р. в Біликах (містечко налічувало на той час 182 двори) відбувається козацько-селянське повстання проти сотенної старшини. Очолили його місцевий житель Литвиненко та військовий товариш Л. Васильєв. Було розгромлено сотенну канцелярію, побито отамана Вараву та збирача податків Піщанського. Адміністрацію було переобрано, атаку першого загону з Полтави було відбито. Другому, більшому, загонові врешті вдалося зламати спротив.

1751 роком датуються згадки про гайдамацький рух, що перекинувся на Поворскля. Кілька козаків напали на маєток білицького сотника Павла Кота й викрали худобу і коней. Їм навздогін було виправлено значний загін із двома гарматами та солдат із Новосанжарської сотні з однією гарматою. Така потужна відсіч наводить на думку про не пересічність крадіжки. Злодіїв урешті було схоплено, однак деякі змогли втекти на Запоріжжя. Генеральний писар та суддя Василь Леонтійович Кочбей мав маєток у Боярці. Далі Білики передані Кирилом Розумовським у вічне володіння графу Роману Воронцову.

Станція Ліщинівка збудована у 1870-х роках під час прокладання залізничної колії напрямку Харків-Кременчук.^[1]. Назва походить від села Ліщинівка, що тепер є частиною смт Білики.

У маєтку П. С. Жевахова в 1787 р. гостювали імператриця Катерина ІІ та полководець О. Суворов на шляху в Крим. Місцева легенда пов'язує облаштування підземних комунікацій Білицької фортеці саме з іменем князя Жевахова^{[ru][джерело?]}. Під час франко-російської війни були місцем формування 2-го козацького полку^[3]. У 18 ст. у Біликах знаходяться 4 дерев'яні церкви.

Різдва Богородиці (1762 нова 1881)

Покровська (1751 нова 1889)

Успенська (1790 нова 1902)

Миколаївська (1750 нова 1903)

1859 року Кобеляцький повіт, 571 двір, центр волості, парафіяльне училище, 4 ярмарки на рік.

У кінці 19 ст у Біликах був Панас Мирний.

На початку 20-х років XX століття село було центром Білицького району Полтавської округи.

1900 року інфраструктура села налічувала 4 парафіяльні школи, 1 міністерська, 5 ярмарків на рік, 627 дворів.

1910 року до Біликів додані хутори Бажани, Боярка, Гора, Кустолове, Шапки, 649 дворів.

У 1920—1930 роках перебувли Г. Епік, П. Капельгородський, Іван Ле, Юрій Смолич, Юрій Яновський, Андрій Головко.

Під час проведеного радянською владою Голодомору 1932—1933 років помер щонайменше 51 житель селища^[4].

У 1938—1941 році в Біликах було відкрито Будинок творчості та відпочинку для письменників серед, яких Наталя Забіла, Володимир Сосюра, Юрій Збанацький, О. Ковінько, Олександр Корнійчук, І. Микитенко, П. Панч, Микола Трублаїні, П. Усенко, Мате Залка.

16 вересня 1941 із села втекли комуністи. Одразу ж було розстріляно 13-х активістів комуністичної партії. На фронтах Другої світової загинуло 154 біличанина, 224 було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Селище знову захопили червоні 24 вересня 1943. Під час операції ліквідовано 40 червоноармійців. У результаті боїв у селі згоріли 4 школи, колгоспні будівлі, садиби біличан. У Біликах зведена братська могила червоноармійцям, оскільки комуністи рідко витрачалися на персональні могили. У часи Брежнєвщини спорудили помпезний меморіальний комплекс із комуністичною символікою.

Після війни комуністи знову мучать голодом селище, особливо 1946—1947.

З 1957 р. Білики — селище міського типу. Селище індустріалізується.

З 1950 до 1955 р. будується цукровий завод, відкритий у 1955 р., тоді ж молочноконсервний завод, що у 1966 став комбінатом.

Відновлено після війни дві школи доповнюються двома новозбудованими, також відкривається музична школа, 2 дитсадки, 2 бібліотеки, діють 2 лікарні, ревматологічний диспансер та протитуберкульозний санаторій, літературно-меморіальний музей Залки Мате (угорський письменик), Білицький музей історії та художньо-ужиткового мистецтва.

Під час незалежної України закрито один дитсадок, припинив діяльність молочноконсервний комбінат, ледь не знищили цукровий завод^[5], але відтворився осередок «козаків» — славних та могутніх захисників України та її незалежності.

Білицьку селищну раду очолювали В. П. Папай, А. І. Науменко, П. О. Гресь, М. С. Лаврик, П. І. Латиш, О. Ф. Калашник, П. П. Шпак, С. С. Пуха; Ю. П. Латиш. З 4 листопада 2010 р. селищну раду очолює О. Г. Киричко.

Економіка[ред. | ред. код]

• цукровий завод; (в даний час не працює)
• молочноконсервний комбінат (в даний час не працює)^[6];

У селі діє свинокомплекс ТОВ «Сільські традиції».

Транспорт[ред. | ред. код]

У Біликах розташована залізнична станція Ліщинівка на лінії Полтава-Південна—Кременчук.

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

• Середня школа № 1
• школи першого-другого ступенів
• бібліотека

У Біликах розташований дитячий ревматологічний санаторій та дитячий оздоровчий табір «Ромашка».

Культура[ред. | ред. код]

У Біликах працює Будинок культури, де діє народний самодіяльний пісенно-танцювальний колектив «Чебреці».

Також працює Білицька Дитяча Музична Школа, в якій діє зразковий танцювальний колектив «Мальви».

Працює Білицький краєзнавчий музей.

З 2001 року в Біликах діє громада УГКЦ^[7].

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися:

• Аггей Колосовський — єпископ, преосвященний (1738—1792)
• Жевахов П. С. (1752—після 1817) — князь, нащадок грузинського переселенця Шіо Джавахішвілі, командувач полтавським ополченням у громадянській війні 1812 р.
• Жевахов Іван Семенович (1762—1837) — князь, генерал-майор Російської імператорської армії, командир Охтирського гусарського полку.
• Гапон Георгій Аполлонович (піп Гапон) — священик-революціонер.
• Магда Іван Іванович (1934) — народний депутат України.
• Марченко Федір Іларіонович (1919—1945) — Герой Радянського Союзу.
• Ліщина-Мартиненко Іван Іванович (1883—невідомо) — український архівіст, викладач та громадський діяч.
• Косенко Олександр Дмитрович (19.03.1904 -18.11.1937) Працювати почав 1927 року у село Білики учителем української мови, а  через рік став директором школи. Ще в інститутські роки у юнака проявився інтерес до написання віршів. Уже тоді поезії студента звучали в сільських будинках, виконувались шкільними хорами.за націоналістичні погляди, втрату класової пильності і нещирість, і двічі вдавалось поновлюватись в її рядах. Але дуже скоро О. Косенко відчув, що зашморг все ж затягується  все тугіше. Він виїхав до Харкова, але перехитрити НКВС не вдалось, репресований

Перебували:

У 1845 р. у Біликах два етюди олівцем — Стінка та Урочище Білики, змалював Т. Шевченко.

У 1928—36 роках у Біликах жили й працювали український радянський письменник Юрій Яновський та угорський революціонер і письменник Мате Залка.

У Будинку творчості та відпочинку для письменників побували відомі українські літератори Іван Ле, Андрій Головко, Юрій Смолич, Наталя Забіла, Савва Голованівський, Микола Трублаїні, Олександр Корнійчук, Юрій Збанацький та інші.

Також у Біликах перебував Герой Радянського Союзу, командир 203-ї стрілецької Запорізько-Хінганської Червонопрапорної ордена Суворова дивізії Г. С. Зданович, який, гостюючи у родичів, закінчував книжку фронтових спогадів «Ідемо в наступ».

З 2020 року - з того часу і по теперішній мешкає колишній СуперРандонер Микола Жигалов, який в найкращі часи своєї юності виконав норматив бревету 600км ПБП.^[8]

Поховані:

Василенко Віктор Іванович (1839—1914) — український вчений-народознавець, етнограф, статистик, дослідник народних художніх промислів Полтавщини.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

• Лата А. Т. Білики: історичне минуле в документах, спогадах і художніх творах: Іст. дослідження. — 2-е вид., доп. і доопрац. — К., 1999. — 91 с. — Бібліогр.: с. 86–88 (52 назви).

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Білики

• БІ́ЛИКИ [Архівовано 15 жовтня 2018 у Wayback Machine.] //ЕСУ
• Офіційний сайт
• Облікова картка^{[недоступне посилання з березня 2019]}
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Герб Біликів [Архівовано 22 березня 2016 у Wayback Machine.]

Географія та географічні карти Who's on First Словники та енциклопедії Енциклопедія сучасної України Нормативний контроль GKG: /g/120vz_s2 · J9U: 987007482558005171

Це незавершена стаття з географії Полтавської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.