Білогір'я — Вікіпедія

Селище Білогір'я
	Герб Білогір'я
	Краєвид Білогір'яКраєвид Білогір'я
Країна	Україна
Область	Хмельницька область
Район	Шепетівський район
Громада	Білогірська селищна громада
Код КАТОТТГ:	UA68060030010060271
Облікова картка	Білогір'я
Основні дані
Перша згадка	1441 (583 роки)
Магдебурзьке право	1583
Статус	із 2024 року
Площа	8,6 км²
Населення	▼ 5 212 (01.01.2020)
Густота	616,1 осіб/км²;
Поштовий індекс	30200
Телефонний код	+380 3841
Географічні координати	50°00′18″ пн. ш. 26°24′57″ сх. д. / 50.00500° пн. ш. 26.41583° сх. д.Координати: 50°00′18″ пн. ш. 26°24′57″ сх. д. / 50.00500° пн. ш. 26.41583° сх. д.
Висота над рівнем моря	236 м
Водойма	р. Горинь ;
Відстань
Найближча залізнична станція:	Суховоля
До станції:	3 км
	До обл. центру:
- автошляхами:	88,9 км
Селищна влада
Адреса	30200, Хмельницька обл., Шепетівський р-н, смт Білогір'я, вул. Шевченка, 44
Голова селищної ради	Мельник Василь Васильович
Вебсторінка	Білогірська селищна рада
Карта
	Білогір'я
	Білогір'я
	Білогір'я у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Білогір'я (значення).

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Ляхівці (значення).

Білогі́р'я (до 1946 року — Ляхівці) — селище в Україні, адміністративний центр Білогірської селищної громади Шепетівського району Хмельницької області. До 17 липня 2020 року — колишній адміністративний центр ліквідованого Білогірського району.

Географія[ред. | ред. код]

Розташоване на лівому березі річки Горині (притока Прип'яті), за З км від залізничної станції Суховоля на лінії Шепетівка-Подільська — Тернопіль.

Білогір'я знаходиться у південній частині історико-етнографічної Волині. Рельєф місцевості — горбиста рівнина. Є поклади крейди, глини, значні запаси торфу.

Історія[ред. | ред. код]

Селище засноване 1441 року. Магдебурзьке право отримало з 1583 року.

В околицях Білогір'я виявлено залишки трипільської культури (ІІІ тис. до н. е.), населення та курганний могильник бронзової доби (II тисячоліття до н. е.), а також кілька поселень черняхівської культури.

Перша згадка про Ляхівці датується 1441 роком, коли за привілеєм великого литовського князя Казимира IV стало належати шляхтичу Дениску Мокосійовичу. Пізніше посідачкою Ляхівців була королева Польщі Бона Сфорца^[3].

Оригінальну назву місцині дали «ляхівські двори» — польські оселі переселенців з «Країни тисячі озер» — Мазурів^{[джерело не вказане 3812 днів]}.

Князь Юзеф-Олександр-Доброгост Яблоновський збудував тут замок^[pl]. У 1780-х рр. цей же власник підтвердив містечку магдебурзьке право (вперше надане ще 1583 р.), а також надав печатку «ляховецької магдебургії» з зображенням великого герба Яблоновських (щит чотиричастинний; у першій частині — герб «Прус ІІІ», у другій — «Прус І», у третій — «Злотоголенчик», у четвертій — «Коси»; зразки такої печатки, відомі з 1780-х — 1790-х рр., відомі з документів архіву Яблоновських—Сапіг у фондах відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника).

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Ляховецької волості Острозького повіту Волинської губернії, мешкало 2368 осіб, налічувалось 296 дворів, існували 4 православні церкви, 2 часовні, костел, школа^[4]. За ½ версти розташовувалось садиба Леонцине з 3 млинами, ярмарком, винокурним заводом.

В 1932–1933 мешканці селища пережили сталінський голодомор.

До 1946 року селище навивалось Ляхівці, комуністична влада боролась зі всім ворожим та буржуазним, у немилість потрапили назви інших народів, у різний час було вилучено практично усі назви поселень, в основах яких звучали як давні, так і новітні етноніми, в даному випаду керувались, що поселення має етнонім «лях». Виняток було зроблено лише для етноніма «російський».^[5]

Статус селища міського типу Білогір'я отримало з 1960 року.

У Незалежній Україні[ред. | ред. код]

З 24 серпня 1991 року селище входить до складу незалежної України.

1 лютого 2018 року Білогірська селищна рада, в ході децентралізації, об'єднана з Білогірською селищною громадою.

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Білогірського району, смт увійшло до складу Шепетівського району^[6].

Населення[ред. | ред. код]

Станом на 1885 рік селищі мешкало 2368 осіб, налічувалось 296 дворів.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 5401 особи (2634 чоловічої статі та 2767 — жіночої), з яких 3890 — православної віри та 1384 — юдейської^[7].

Згідно перепису 2001 року населення — 5709 мешканців.

Населення Білогір'я 5483 мешканці на 2011 рік^[8].

Мова[ред. | ред. код]

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року^[9]:

Мова	Чисельність, осіб	Доля
Українська	5 477	97,95 %
Російська	84	1,50 %
Інші	31	0,55 %
Разом	5 592	100,00 %

Релігія[ред. | ред. код]

Окрім парафіяльного храму тут звели домініканський монастир. Будівництво розпочав руський шляхтич Павло Христофор Сенюта, який у релігійному плані пізніше добряче збаламутив Волинь та Поділля^{[джерело?]}. Він спочатку сповідував православ'я, потім кальвінізм та католицизм, а 1616 року прийняв аріанство.

Будівництво домініканського монастиря завершилося близько 1660 р. (до речі, теж на кошти Сенют). Історія храму досить складна. Сучасна святиня Пресвятої Трійці, Успіння Богородиці та свв. Петра і Павла була освячена 21 липня 1789 року. Художник Наполеон Орда, який у 1862—1876 роках мандрував Волинню, зазначив, що змальований ним храм був побудований Сенютою 1612 року. Отже, 1789 року могла відбутися реконсекрація (повторне освячення) святині з якихось причин, адже збудована вона була задовго до того. Храм мав цілих 10 вівтарів.

Рекреаційні ресурси[ред. | ред. код]

У місцевості видобувається мінеральна природна столова вода — «Білогірська»^[10]^[11].

Економіка[ред. | ред. код]

Цегельний завод, ТОВ НВА «Перлина Поділля», ТОВ «Білогір'ямолокопродукт». У місті з листопада 2008 року діє супермаркет мережі «Наш Край»^[12].

Особистості[ред. | ред. код]

Уродженці:

Пантелеймон (Бащук) — церковний діяч
Авраам Сенюта — церковний діяч
Теодозій Сєроцінський — польський мовознавець і педагог
Вільгельм Богуславський — польський правник і історик
Костянтин Валігура — український публіцист, письменник, журналіст
Митрофан (Юрчук) — церковний діяч

Перебували:

Йоахім Рупньовський — аріянин-«міністр» в Ляхівцях
Пйотр Мошковський — полеміст, аріянин-«міністр», заступник Йоахіма Рупньовського^[13]

Помер:

Юзеф Сапега — польський політик, вояк

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Хмельницька обласна рада. Білогірський район [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.]. [oblrada.km.ua/userfiles/паспорт Білогірська селищна рада Білогірський район.doc Паспорт Білогірської селищної ради (doc)]
↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
↑ Lachowce… — S. 54
↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
↑ ОЙКОНІМІЯ УКРАЇНИ РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ: ЕКОЛІНГВІСТИЧНИЙ ДИСКУРС.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-23. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
↑ Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc). Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 20 жовтня 2011.
↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
↑ Вода мінеральна природна столова «Білогірська». Архів оригіналу за 14 березня 2012. Процитовано 6 серпня 2011.
↑ Вода «Збручанська роса» — це не вода «Збручанська»!. Архів оригіналу за 6 липня 2010. Процитовано 6 серпня 2011.
↑ Retai.net: У місті діє супермаркет мережі «Наш Край».^{[недоступне посилання з червня 2019]}
↑ Tazbir J. MORZKOWSKI Piotr (poł. XVII w.) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977. — T. XXII/1, zeszyt 92. — S. 28—29 (пол.)

Література[ред. | ред. код]

Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. — Київ, 1971
Сенютович-Бережний В. Ляхівці над Горинем та їх дідичі // Літопис Волині. — Р. ІІІ. — 1956. — Ч. 3
Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984. — Т. 1 : А — К. — С. -.
Аполлон Сендульский Местечко Ляховци Острожскаго уезда // Волынские епархиальные ведомости. — 1869. — № 18-19 (рос.)
Aftanazy R. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. — Wrocław; Warszawa; Kraków, 1994. — T. 5. (пол.)
Baliński М., Lipiński T. Lachowce // Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana [Архівовано 19 вересня 2020 у Wayback Machine.]. — Warszawa : nakład i druk S. Orgelbranda, 1845. — Т. ІІ. — Cz. 2. — 1442 s. — S. 928—930 (пол.)
Dunin Karwicki J. Wędrówka od źródeł do ujścia Horynia. — Kraków, 1891 (пол.)
Dunin Karwicki J. Z zamglonej i niedawno minionej przeszłości: opowiadania historyczne. — Warszawa, 1902 (пол.)
Lachowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 53. (пол.) — S. 53 (пол.)
Lachowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 208. (пол.) — S. 208 (пол.)
Stecki T. J. Miasteczko Lachowce i uczony Jabłonowski // Kłosy. — 1872. — № 368 (пол.)
Wierzbicki J. Korespondencja // Athenaeum. — R. 6. — 1846. — T. 3 (пол.)
Білогір'я [Архівовано 6 травня 2016 у Wayback Machine.] // ЕСУ