French
DeutschБілоус Сергій Степанович — Вікіпедія
| Білоус Сергій Степанович | |||
|---|---|---|---|
 Солдат | |||
 | |||
| Загальна інформація | |||
| Народження | 24 серпня 1974 Микове, Ківерцівський район, Волинська область, Українська РСР, СРСР | ||
| Смерть | 20 серпня 2014 (39 років) Георгіївка, Лутугинський район, Луганська область, Україна | ||
| Громадянство |  Україна | ||
| Військова служба | |||
| Роки служби | 2014 | ||
| Приналежність | Україна | ||
| Вид ЗС |  Сухопутні війська | ||
| Рід військ |  Механізовані війська | ||
| Формування | |||
| Війни / битви | |||
| Нагороди та відзнаки | |||
| |||
Сергі́й Степа́нович Білоу́с (24 серпня 1974, с. Микове, Волинська область — 20 серпня 2014, смт Георгіївка, Луганська область) — солдат 24-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Загинув у бою під Георгіївкою. Герой України.
Життєвий шлях[ред. | ред. код]
Народився 1974 року у селі Микове Ківерцівського району Волинської області. Колишній десантник, служив у хирівській військовій частині, 2003 року вона була передислокована, і він влаштувався працювати на залізницю. Проживав у селі Скелівка, Старосамбірський район Львівської області.
Російсько-українська війна[ред. | ред. код]
З початком бойових дій на сході, добровольцем пішов до військкомату. Солдат, номер обслуги 24-ї окремої механізованої бригади.
Станом на серпень, 3-й механізований батальйон 24-ї бригади стояв на підступах до Георгіївки. Із кадрових вояків у підрозділі були тільки офіцери управління та командири рот. Решта особового складу — мобілізовані. Російське командування мало намір перерізати в цьому місці підхід до Луганського аеропорту, який на той час утримували десантники 80-ї аеромобільної бригади, унеможливити підвезення боєприпасів і провіанту, оточити українські підрозділи. У ніч на 20 серпня російські війська почали артилерійську підготовку, а зранку — наступ.[1]
20 серпня 2014 року дві повітрянодесантні роти російських десантників з 234 ДШП і 104 ДШП, підсилені 6—8 танками 35 ОМСБр, вибили українських військових 24 ОМБр з блокпостів «Гагарін» та «Поступ», що були розгорнуті на висотах під Георгіївкою. Українське командування викликало повітряну підтримку. Вилетіло дві пари штурмових гелікоптерів Мі-24 зі складу 7 ОПАА. Після того як перша пара відпрацювала по висоті, зайнятій російськими підрозділами, через брак координації друга пара відправилась летіти туди ж, і один Мі-24П був збитий. У гелікоптері загинули майор Олег Бірюк та капітан Антон Родіонов.
Сергій Білоус вів вогонь по техніці і по піхоті противника за гашеткою ЗУ-23-2, котра була встановлена на МТ-ЛБ. Вогнем однієї з російських БМД-2 український бронетранспортер був знищений, після чого Сергій зайняв позицію в окопі. Російські десантники рухалися по соняшниковому полю, під прикриттям соняшників. Українська протитанкова гармата «Рапіра» деякий час вела вогонь по соняшниковому полю, після чого російська БМД-2, та сама, що знищила МТ-ЛБ з ЗУ-23-2, з відстані 30 метрів влучила в гармату, в результаті чого бійці дістали поранення. Від пострілів цієї БМД-2 одночасно зазнали поранень 5 бійців, 4 з яких — з протитанкової батареї, в тому числі і майор Сергій Біленко. Поранення в ногу та контузію дістав і т.в.о. командира роти та за сумісництвом командир опорного пункту «Сармат» Юрій Савічев. Російські десантники наступали, закидували ручними гранатами окопи та використовували РПГ та підствольні гранатомети. Сергій Білоус взяв РПГ, вийшов з окопу та здійснив постріл в сторону російської БМД-2, після чого був убитий вогнем кулемета з тієї самої машини, в котру він стріляв.[2]
Після вильоту авіації, по висоті прямою наводкою відкрила вогонь артилерія 30 ОМБр. Російські десантники з 234 ДШП почали зазнавати втрат — загинув командир роти капітан Антон Короленко та до взводу десантників. Російські сили були змушені відступити, залишивши командирський БМД-2К (б/н 275)[3][4][5] на висоті «Гагарін», та БМД-2 (б/н 284)[4][6] і вантажівку КамАЗ з боєприпасами на опорному пункті «Поступ».
У бою також загинув Микола Штинда, поранень зазнав Ростислав Гавриш.
У Сергія Білоуса залишились дружина та троє дітей — двоє синів 18 й 11 років і 16-річна донька на той час.
Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]
- Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (22 серпня 2021, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[7]. Нагороду вручено дружині під час святкування 30-річчя Незалежності України у м. Київ.
- Орден «За мужність» III ст. (14 березня 2015, посмертно) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[8].
- У серпні 2015 року у пункті обороту локомотивного депо Львів-Захід по станції Самбір встановили пам'ятну дошку Сергію Білоусу.
- Вшановується 20 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії[9]
- Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 3, місце 5.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б “Стріляв по ворогу впритул”. Що каже командир про бійця 24 обмр Сергія Білоуса, якому присвоїли звання Героя України посмертно - Новинарня. novynarnia.com (укр.). 6 вересня 2021. Архів оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
- ↑ Цензор.НЕТ. Бій з армією РФ 20.08.2014. Війна напередодні "офіційного" вторгнення. ЧАСТИНА ІІ. Цензор.НЕТ (укр.). Архів оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
- ↑ Модернизированная БМД-2, которую бросили у села Георгиевка псковские десантники из 234-го ДШП. 20 августа 2014-го : Askai on Twitter. Процитовано 2016-08-16 (рос.).
- ↑ а б Российская бронетехника в войне на Донбассе ч.5. Архів оригіналу за 2 серпня 2016. Процитовано 2016-07-31 (рос.).
- ↑ Обнародованы фотографии захваченного БМД Псковской десантной дивизии - ФОКУС. ФОКУС. Архів оригіналу за 8 серпня 2016. Процитовано 2016-08-01 (рос.).
- ↑ Українські військові відремонтували БМД яка належала псковським десантникам. Архів оригіналу за 10 серпня 2016. Процитовано 31 липня 2016.
- ↑ Указ Президента України від 22 серпня 2021 року № 381/2021 «Про присвоєння С.Білоусу звання Герой України»
- ↑ Указ Президента України від 14 березня 2015 року № 144/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ 16 разів пролунав Дзвін Пам'яті 20 серпня 2020 року
Джерела[ред. | ред. код]
- Білоус Сергій Степанович [Архівовано 20 серпня 2021 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті загиблих
- Герої України
- Вдова загиблого військового з Львівщини отримала його Зірку Героя на День Незалежності
| Попередник: | Герой України — кавалер ордена «Золота Зірка» № 216 22 серпня 2021 | Наступник: |
| Хоменко Сергій Анатолійович | Ридзанич Максим Володимирович |
|
