Вадя Самедова — Вікіпедія

Вадя Самедова
азерб. Vəcihə Səmədova
Народження 24 листопада 1924(1924-11-24)
Баку, Закавказька РФСР, СРСР
Смерть 24 жовтня 1965(1965-10-24) (40 років)
  Баку, Азербайджанська РСР, СРСР
Країна  СРСР
Жанр пейзаж, портрет, натюрморт, тематичне табло
Навчання Московський державний академічний художній інститут імені В. І. Сурикова
Діяльність художниця
У шлюбі з Latif Fayzullayevd
Діти Nicat Feyzullayevd
Нагороди
заслужений діяч мистецтв Азербайджанської РСР
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Самедова.

Вадя Алі кизи Самедова (азерб. Vəcihə Əli qızı Səmədova; 1924, Баку, Азербайджанська РСР — 1965, там же) — азербайджанська радянська художниця, Заслужена діячка мистецтв Азербайджанської РСР (1965)[1], відома в основному своїми портретами, а також пейзажами, натюрмортами і тематичними полотнами. Випускниця Московського художнього інституту імені В. І. Сурикова. Створені художницею портрети відрізняються тим, що постаті на них не застиглі, а як би знаходяться в русі. Ім'я Самедової носить Виставковий салон в Баку.

Життя і творчість[ред. | ред. код]

Вадя (Ваджія) Алі кизи Самедова народилася 24 листопада 1924 року в Баку[1] в родині кондитера Кербалаї Алі та домогосподарки Рубабі Самедових. Батько Кербалаї Алі був азербайджанцем з Карса. Він разом з братом переїхав до Еривань, а звідти до Баку, де, в кварталі Ічері-шехер, познайомився з Рубабою, яка також переїхала до Баку разом з сім'єю з іранського міста Кум. У подружньої пари були й інші діти, але в живих залишилися лише Вадя та її сестра Солмаз[2].

У 1944 році Вадя Самедова закінчила Азербайджанську державну художню школу імені А. Азімзаде, а в 1951 році — Московський художній інститут імені В. І. Сурикова[1]. Дипломною роботою художниці став груповий портрет композиторів Азербайджану[3].

Ваджія Самедова працювала в основному над портретами, пейзажами і тематичними табло. Образи своїх сучасників вона створила в таких портретах, як «Актриса Л. Бедирбейлі» (1954), «Герой Соціалістичної Праці С. Керімова» (1957), «Геолог М. Мамедбейлі» (1959), Двічі Герой Соціалістичної Праці Ш. Гасанова" (1960), «Скульпторка Р. Абдуллаєва» (1964) та інші.[1]

Вадя Самедова багато їздила містами Азербайджанської РСР[4]. Багатим національним колоритом, лаконічністю і ясністю композиції відрізняються її пейзажі і тематичні табло, серед яких є такі, як «Азербайджанські композитори» (1951), «Пісня» (1956), «На березі Гейгеля» (1957), «На березі Кури» (1961), «В очікуванні звістки» (1963), «Геологи» (1965)[1].

Окрім творчої діяльності, Ваджія Самедова займалася також суспільною та педагогічною діяльністю. Твори Самедової виставлялися також на закордонних виставках, організованих у Відні, Каїрі, Бейруті, Варшаві, Берліні, Будапешті, Софії та інших містах[4]. У 1962 році Самедовій була видана окрема майстерня[2].

Померла Вадя Самедова 24 жовтня 1965 року в Баку[1] в результаті тривалої хвороби. За власним бажанням була похована на загальному мусульманському кладовищі[2]. Наприкінці 1966 року в Баку, у Художньому салоні Спілки художників Азербайджану, відкрилася посмертна виставка робіт художниці. На виставці було зібрано близько 200 робіт Самедової: портрети, жанрові картини, пейзажі, натюрморти, роботи олією, аквареллю, пастеллю, олівцем[5].

Твори Ваді Самедової зберігаються в Національному музеї мистецтв Азербайджану в Баку та інших музеях республіки. У Баку існує Виставковий салон імені Ваджії Самедової[6] (колишній Художній салон Спілки художників Азербайджану)[4].

Аналіз творчості[ред. | ред. код]

Портрети[ред. | ред. код]

Незважаючи на те, що Вадя Самедова працювала в кількох жанрах, популярність вона здобула саме як портретист. За словами мистецтвознавця Разіма Ефендієва, у творах Ваджії Самедової відображається, як яскравий талант, так і величезна енергія й працездатність художниці. Найбільш важливо для Самедової, на думку Ефендієва, було розкрити своєрідний характер зображеного на портреті, що відчувається не тільки у станкових портретах, але і в невеличких етюдах, зроблених художницею для картин[5]. Самедова проявила себе як портретист вже у своїй дипломній роботі у 1951 році, на якій зобразила групу азербайджанських композиторів в момент дружнього обговорення[3].

Прикладами робіт, в яких Вадя Самедова показала себе добрим портретистом, який створив засобами живопису своєрідні характери, Ефендієв називає портрети Бедірбейлі, хлопкоробки Суреї Керімовоюї, Шамами Гасановойї, геолога Мініри Мамедбейлі (1961), дочки Фатіми (1964)[5]. Мистецтвознавці Нуреддін Габібов та Мурсал Наджафов називають портрет Лейли Бедірбейлі удачею Самедової. За словами авторів, дана робота написана легко і сміливо, зі зрілою живописною майстерністю. Добре знайдено в портреті, на думку мистецтвознавців, мрійливо-задумливий вираз обличчя, а тоніку колірні відносини сірого і чорного тонів сукні і сріблястого фону вдало підібрані[3]. Цю роботу Вадя Самедова виконувала в будинку актриси, а в процесі її написання створила десятки ескізів[2].

У Ваджії Самедової, як зазначає Ефендієв, був свій власний підхід до роботи над портретами. Так, для кожного портрета вона створювала п'ять-шість етюдів, зображала портретованого в різній обстановці. У деяких випадках між першим етюдом з натури та остаточним варіантом цього портрета протікало більш двох-трьох років[5].

Незважаючи на те, що її портрети були написані з конкретних осіб (хлопкоробов, доярок тощо), носили вони зазвичай узагальнений характер. Художниця уникала зображення атрибутів виробництва. Через характер зображеного на портреті Самедова передавала те, що хотіла сказати про людину. Наприклад, у портреті хлопкоробки Суреї Керімової Самедова зобразила свого героя в невимушеній позі, стоячи біля паркану. У цьому творі, за словами Ефендієва, Самедовій вдалося вдало знайти позу і зафіксувати перехідний момент руху. Особливу динамічність і привабливість портрета, на думку Ефендієва, придає те, що, дивлячись на портрет у глядача створюється враження, що Керімова стояла біля паркану і дивилася вперед, але раптом на хвилину повернулась до глядача[4].

Особливо життєвими і правдоподібними, як зазначає Ефендієв, роблять портрети Самедової не застиглими, а фігури, що знаходяться в русі. Відрізнялася Ваджія Самедова і манерою письма. Завдяки широким і розмашистим мазкам Самедової вдавалося створювати фігуру людини, так і поступово повертати її своїм рухом до глядача[4].

Пейзажі, натюрморти і тематичні полотна[ред. | ред. код]

В таких пейзажах, як «Гора Кяпаз», «Мавзолей Нізамі» (1956), «На околицях Мінгечаура» (1957), «На озері Гек-Гель» (1958), «В околицях Дашкесана» (1965), багато, за словами Разіма Ефендієва, радісної бадьорості[4].

Через те, що Вадя Самедова страждала невиліковною хворобою, вона іноді не могла писати й особливо їздити та працювати на відкритому повітрі. Але навіть у тих роботах, які написані в майстерні, на думку Ефендієва, відчувається та ж «сонячна свіжість живопису і оптимізму». Прикладами таких творів Ефендієв називає натюрморти «Фрукти», «Айва» та інші, в яких художниця захоплюється красою і щедрістю природи[4].

Портрет є домінуючою частиною композиції і в тематичних полотнах Самедової, наприклад, у таких роботах, як «В очікуванні», «Пісні», «На березі Кури», «В очікуванні звістки»[4].

Одна з останніх робіт Ваді Самедової, написана в 1963 році «В очікуванні звістки» відрізняється незвичайним для творчості художниці драматизмом. У суворих образах дівчат, які чекають повернення своїх батьків-рибалок із моря, Самедовій вдалося передати стійкість, терпіння і в той же час напруженість і приховану тривогу. Згідно збереженим підготовчим матеріалам, найбільше Самедова працювала над ключовими образами картини, фігурами двох дівчаток. Багато етюдів до цих фігур збереглося в майстерні Самедовой, оглядаючи які, стає ясно, як у процесі роботи над твором змінювалися їхні образи й характер. Фігури дівчаток, земля, а також розкидані штормом човна по всій мальовничій ліпці щільні, соковиті й матеріальні[4].

Особисте життя[ред. | ред. код]

У 1944 році Ваджія Самедова вийшла заміж за художника Лятіфа Фейзуллаєва. У 1945 році у пари народився син Ніджат, який згодом став кінорежисером. У 1955 році на світ з'явилася донька Фатіма[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е АСЭ, 1984, с. 377.
  2. ↑ а б в г д Fərəcova Z. Təsviri sənətin kraliçası (азерб.) // Region Plus. — 2014. — 16 dekabr.
  3. ↑ а б в Габибов, Наджафов, 1960, с. 102.
  4. ↑ а б в г д е ж и к Эфенди, 1967, с. 14.
  5. ↑ а б в г Эфенди, 1967, с. 12.
  6. ↑ АСЭ, 1984, с. 378.

Література[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вадя_Самедова&oldid=40852454