Валентина Пенроуз — Вікіпедія

Валентина Пенроуз
Ім'я при народженні фр. Marcelle Marthe Marie Valentine Boué[1]
Народилася 1 січня 1898(1898-01-01)[2][3][…]
Мон-де-Марсан[5][1]
Померла 7 серпня 1978(1978-08-07)[2][6][4] (80 років)
Чидінгліd, Велден, Східний Сассекс[d], Східний Сассекс, Велика Британія
Країна  Франція
Місце проживання Індія[7]
Діяльність поетка, художниця, письменниця, солдатка, колажистка
Alma mater Національна вища школа красних мистецтв[5]
У шлюбі з Роланд Пенроуз[8][9]

Валентина Пенроуз, уроджена Валентина Буе (фр. Valentine Boué, Valentine Penrose, 1 січня 1898, Мон-де-Марсан, Франція — 7 серпня 1978, Чиддінглі, Східний Суссекс, Англія) — французька письменниця і художниця-сюрреалістка.

Життєпис[ред. | ред. код]

1925 року вийшла заміж за британського художника, письменника, історика мистецтва Роланда Пенроуза, але офіційно їхній шлюб ніколи не реєструвався. Подружжя входило до кола французьких сюрреалістів, товаришували з Елюаром, Ернстом, Міро. 1926 року вірші Валентини з'явилися в журналі Les Cahiers du Sud[fr]. Разом із багатьма своїми друзями-сюрреалістами вона знялася у фільмі Бунюеля та Далі «Золотий вік».

У середині 1930-х років захопилася індуїзмом, разом із дружиною Вольфганга Паалена[ru] Алісою жила в ашрамі. Валентина і Роланд дотримувалися різних поглядів на традиції Індії, східну думку та філософію, що призвело до зростання дистанції між подружжям. Вони розлучилися 1937 року. 1939 року Валентина повернулася до Англії, де увійшла до кола англійських сюрреалістів.

Під час війни колишнє подружжя знову зустрілося в Лондоні, після чого Валентина прожила половину свого життя з колишнім чоловіком та його другою дружиною Лі Міллер у їхньому будинку в Чиддінглі[en], у Східному Сассексі. 1944 року Пенроуз пішла на службу до французької армії, служила в Алжирі. Після війни ділила життя між Великою Британією та Францією.

Творчість[ред. | ред. код]

Її історичний роман про Єлизавету Баторій (1962, перевидавався 1984, 2002, 2004, німецький переклад 1965, англійський переклад 1970) привернув увагу Жоржа Батая, відгукнувся в романі Хуліо Кортасара «62. Модель для складання», за його мотивами знято фільм Графиня Дракула (1971) з Інгрід Пітт у головній ролі. «Кривава графиня» також привернула увагу Алехандри Пісарник, яка 1966 року використала історію Пенроуз для своєї роботи «Графиня крові[es]».

Література[ред. | ред. код]

  • Colvile G. Scandaleusement d'elles. Trente quatre femmes surréalistes. Paris: Jean-Michel Place, 1999, p.234-243 (з фотопортретом Пенроуз роботи Лі Міллер).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б свідоцтво про народження
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Artists of the World Online, Allgemeines Künstlerlexikon Online, AKL Online / Hrsg.: A. Beyer, B. Savoy — B: K. G. Saur Verlag, Verlag Walter de Gruyter, 2009. — ISSN 2750-6088 — doi:10.1515/AKL
  4. ↑ а б The Fine Art Archive — 2003.
  5. ↑ а б Dictionnaire des féministes / C. Bard, S. Chaperon — 2017. — P. 1116.
  6. ↑ Babelio — 2007.
  7. ↑ Dictionnaire des féministes / C. Bard, S. Chaperon — 2017. — P. 1117.
  8. ↑ Dictionnaire des féministes / C. Bard, S. Chaperon — 2017. — P. 1116–1117.
  9. ↑ Kindred Britain

Посилання[ред. | ред. код]

  • #valentine-penrose on Tumblr. www.tumblr.com (амер.). Архів оригіналу за 6 травня 2022. Процитовано 6 травня 2022. — фотографії
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Валентина_Пенроуз&oldid=36016720