French
DeutschАльбрехт Валленштейн — Вікіпедія
| Альбрехт Валленштейн | |
|---|---|
| нім. Albrecht Wenzel Eusebius von Waldstein | |
 Валленштейн, герцог Фрідладський, гравюра 1625 року | |
| Народження | 24 вересня 1583[1][2] Heřmaniced, Богемське королівство, Землі Богемської Корони, Священна Римська імперія[3] |
| Смерть | 25 лютого 1634[1][4][…] (50 років) Хеб, Богемське королівство, Землі Богемської Корони, Священна Римська імперія[1][3] |
| Поховання | Valdice Charterhoused і Chapel of St Anned |
| Країна |  Богемське королівство |
| Приналежність | Священна Римська імперія |
| Освіта | Альтдорфський університет і Університет Палацького |
| Роки служби | 1617—1634 |
| Звання | генералісимус |
| Війни / битви | Тридцятилітня війна |
| Титул | герцог |
| Рід | House of Waldsteind |
| Діти | Marie Alžběta z Valdštejnad |
| Інше |  |
| Нагороди |  |
 Альбрехт Валленштейн у Вікісховищі | |
А́льбрехт Венцель Ойзебіус фон Ва́льдштейн, відоміший як Валленштайн (нім. Albrecht Wenzel Eusebius von Waldstein, чеськ. Albrecht z Valdštejna; 24 вересня 1583 — 25 лютого 1634) — герцоґ Фридландський та Мекленбурзький, князь Саганський, генералісимус, один з головнокомандувачів військ Священної Римської імперії під час Тридцятирічної війни (1618—1648).
Походження[ред. | ред. код]
Походив з бічної гілки богемського роду Вальдштайнів. Народився в 1583 році в родині дрібного аристократа Вільгельма Вальдштайна і Маргарити Сміжичкої в Германічах у Чехії. Батьки належали до чеських братів. У 1593 році померла мати, а 1595 році — батько. Опинився під опікою дядька Їндржиха Слава з Хлуму, який 1597 році відправив молодого Вальдштайна до латинської школи в місті Голдберг в Сілезії. Закінчив єзуїтський колегіум в Оломоуці.
В 1599 році продовжив навчання в Альтдорфському університеті, де панували лютерани. У 1600 році залишив університет через допомогу вбивці місцевого громадянина. В цей час помирає його опікун і Альбрехт подорожує до 1602 року Нідерландами, Англією, Францією та Італією, навчаючись в університетах Болоньї і Павії.
Після завершення навчання вступив до армії Рудольфа II в Угорщині, служив під керівництвом Джорджіо Басти. У 1606 році повернувся до Чехії і одружився з Лукрецією Нікоші фон Ландек, підстаркуватою, проте дуже багатою вдовою. Після її смерті 1614 року успадкував маєтки в Моравії. Спадщина дозволила йому створити і екіпірувати кавалерійський загін у 200 шабель, з яким він у 1617 році найнявся на службу до герцога Штирії, майбутнього короля Чехії і імператора Фердинанда II Габсбурга, який саме воював з Венецією. Того ж року він знову одружується, його дружиною стає Ізабелла Катерина — дочка графа Гарраха.
Початок кар'єри[ред. | ред. код]
Від самого початку тридцятирічної війни Валленштайн виступив на боці імператора. Після захоплення його маєтків повстанцями, втікає до Відня, забравши з собою значну суму грошей.
Самостійно організував загін важко озброєної кавалерії і під командуванням Бюкуа вирізнився в битвах проти загонів графа Мансфельда і армії Бетлена Габора в Моравії. Після битви на Білій Горі повернув собі маєтки і зайняв частину земель протестантських дворян. Його нові володіння охопили значну територію в північній Чехії. Вони були названі Фрідландом. Після серії воєнних перемог в 1622—1625 роках Валленштайн отримав титул герцога Фрідландського.
Створення армії[ред. | ред. код]
В 1626 році Валленштайн запропонував імператору Фердинанду утворення армії, яка буде боротись з протестантами в Священній Римській Імперії і стала б противагою до армії Католицької Ліги, на чолі з графом Тіллі.
При цьому армія не потребувала фінансування від імператора — Валленштейн запропонував фінансувати її за рахунок контрибуцій з захоплених територій. Цивільне населення під загрозою використання військової сили примушували сплачувати величезні суми, за які власне і утримувались загони Валленштейна. Його військові загони перебували на самофінансуванні, чи як тоді говорили: «війна годувала війну». Репутація вдалого полководця дозволила йому швидко зібрати 30 000 солдат, а за короткий період часу наростити армію до 50 000.
Вже наступного року армія Валленштейна і армія Тіллі вели війну проти протестантських загонів Ернста Мансфельда. Після розгрому Мансфельда в битві при Дессау Валленштейн в 1627 році очистив Сілезію. Викупив в імператора князівство Саган. Далі прилучився до Тіллі, який саме воював з Крістіаном IV Данським, за що отримав князівство Мекленбург. Його попередні власники були вигнані за допомогу данському королю.
В 1628 Валленштейна спіткала невдача — йому не вдалося оволодіти Штральзундом, який отримав допомогу від шведів і данців. Імперські війська не змогли закріпитись на узбережжі Балтики. Валленштейну ще вдалося нанести данцям поразку в битві під Волгастом 12 серпня 1628 року, але ситуація почала змінюватись на гірше для прихильників імператора. Після оголошення Фердинандом II едикту про реституцію до війни вступила Швеція.
Опала[ред. | ред. код]
Перемоги Валенштайна і реквізиції його армії створили йому безліч ворогів. Імператор запідозрив його в планах захоплення влади над Священною Римською Імперією, а його радники радили чим швидше прибрати Валленштайна з армії. У вересні 1630 року імператор підписав відповідний наказ, Валленштайн передав армію під командування Тіллі, і виїхав в свої маєтки у Фрідланд.
Вже невдовзі імператор змушений був просити допомоги у Валленштайна. Перемоги Густава II Адольфа над Тіллі під Брейтенфельдом у 1631 році, і в битві на Рейні в 1632 році, захоплення Мюнхена і практично всієї Чехії, загибель Тіллі, все це вимагало рішучих дій. Імператор звернувся по допомогу до Валленштейна.
Повернення[ред. | ред. код]
На весні 1632 року Валленштайн організував нову армію, вибив загони саксонців з Чехії і рушив проти шведів. Йому вдалось на якийсь час заблокувати армію Густава Адольфа в Нюрнберзі, але вже в листопаді імперська армія Валленштайна програла битву під Лютценом. Валленштайн відійшов зимувати в Чехію.
Під час кампанії 1633 року Валленштайн намагався не вести активних бойових дій. Вже в той час вів переговори про перехід на бік протестантів, вважаючи Едикт про реституцію помилкою Фердинанда.
Валленштайн ставив за мету добитись миру в імперії в інтересах єдності усіх німців. До своїх планів намагався втягнути Саксонію, Бранденбург, Швецію і Францію, проте розуміння з їхнього боку не знайшов. В тій ситуації, побоюючись втратити вплив при імператорському дворі, активізував бойові дії і в листопаді 1633 року завдав шведам і саксонцям поразки в битві під Стенау. І знову вступив в переговори з протестантами. В грудні знову перейшов на зимівлю в Чехію. Тимчасом у Відні росли побоювання, що Валленштайн зрадить, і імператор шукав способів як його позбутися. Сам Валленштайн, усвідомлюючи небезпеку, почувався доволі впевнено, переконаний у відданості армії.
Загибель[ред. | ред. код]
24 січня 1634 імператор підписав таємний указ, яким усував Валленштайна від командування, а 18 лютого звинуватив його у зраді. Укази було опубліковано в Празі. Втративши командування над армією, Валленштайн 23 лютого з відданими офіцерами тікає в Егер (нині місто Хеб, Чехія), сподіваючись зустріти там шведів. Проте вони не пішли з ним на переговори. Після прибуття в Егер Валленштайна зарубали підкуплені офіцери особистої охорони.
Тіло Валленштайна спочатку поховали в Штрібрі, в 1636 році перепоховали в костелі в Вальдицях, а в 1785 роцц ще раз перепоховали в Мніховом Градішті.
Під час Другої світової війни в складі німецької армії воювала дивізія Waffen-SS Wallenstein.
Література[ред. | ред. код]
- Алексеев В. М. Тридцатилетняя война. Л., 1961.
- История Европы. От средневековья к новому времени. М., 1993. Т.3.
- Шиллер И. К. История Тридцатилетней войны. Собр. соч. в 8 тт. М., 1957, т.5.
- Benecke, G. Germany in the Thirty Years War. 1978.
- Janachek J. Valdstein a jeho doba. Pr., 1978.
- Kalista Z. Valdštejn: historie odcizení a snu. Praha: Vyšehrad, 2002.
- Kavka F. Bila hora a ceske dejiny. Pr., 1962.
- Kollmann J. Valdštejn a evropská politika 1625—1630 : historie 1. generalátu. Praha: Academia, 1999.
- Morávek J. Valdštejnův Jičín: Příspěvek k dějinám barokního stavitelství v Čechách. Praha: Jan Štenc, 1946.
- Hojda, Zdeněk: Albrecht Václav Eusebius z Valdštejna, mezníky života, in: HORYNA, MOJMÍR a kol.: Valdštejnský palác. Praha 2002
- Hellmut Diwald. Wallenstein. Eine Biographie. Ullstein TB-Verlag, Berlin 1987, ISBN 3-548-27550-8.
- Hans-Christian Huf. Mit Gottes Segen in die Hölle. List, Berlin 2004, ISBN 3-548-60500-1.
- Golo Mann. Wallenstein. Sein Leben. S. Fischer, Frankfurt am Main 1971 ISBN 3-10-047903-3.
- Josef Polišenský und Josef Kollmann: Wallenstein — Feldherr des Dreißigjährigen Krieges. Böhlau, Köln 1997, ISBN 3-412-03497-5.
- Peter Milger. Der Dreißigjährige Krieg. Gegen Land und Leute. Niedernhausen 2001, ISBN 3-572-01270-8.
- Pekař J. Valdštejn : 1630—1634 : (Dějiny valdštejnského spiknutí). 2 díly. Praha: Melantrich, 1933 a 1934.
- Polišenský J. Valdštejn: ani císař, ani král. Praha: Academia, 2001.
- Polisensky J. Tricetiletna valka a europska krize 17. stoleti. Pr., 1970.
- Sindelar B. Vestfalsky mir a ceska otazka. Pr., 1968.
- Cicely Veronica Wedgwood: Der 30-jährige Krieg. 8. Auflage, München 1995, ISBN 3-471-79210-4.
Посилання[ред. | ред. код]
- Сергій МАХУН, «День»: Альбрехт Валленштейн — «Відважний син мінливої фортуни» [Архівовано 24 січня 2005 у Wayback Machine.]
- Альбрехт Валленштайн, біографія (чеськ.) [Архівовано 10 березня 2007 у Wayback Machine.]
- Альбрехт Валленштайн, життєпис, (чеськ.)
- Альбрехт Валленштайн, біографія (чеськ.)
- Палац Валленштайна[недоступне посилання з червня 2019]
- Біографія в католицькій енциклопедії (англ.) [Архівовано 10 квітня 2007 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118628755 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Dr. Constant v. Wurzbach Waldstein, Albrecht Wenzel Euseb // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben — Wien: 1856. — Vol. 52. — S. 210.
- ↑ а б The Fine Art Archive — 2003.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ SNAC — 2010.
