French
DeutschВасилевський Віктор Гнатович — Вікіпедія
| Василевський Віктор Гнатович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 17 квітня 1921 Забілоччя, Радомишльський район, СРСР |
| Помер | 15 липня 2001 (80 років) Чернівці, Україна |
| Країна |  СРСР |
| Діяльність | топограф |
| Учасник | німецько-радянська війна |
| Партія | КПРС |
| Нагороди |    |
Василевський Віктор Гнатович — (17 квітня 1921, с.Забілоччя — † 15 липня 2001, Чернівці) — військовий топограф, лауреат Сталінської премії СРСР.
Біографічні відомості[ред. | ред. код]
Народився 17 квітня 1921 р. в с. Забілоччя Радомисльського повіту Київської губернії (нині — Радомишльський район Житомирської області) в збіднілій дворянській родині. Дворянство було дароване імператорськими указами його пращурові Йосифові-Северину Василевському 1727 року, згодом підтверджено дідові Івану Васильовичу.
1939 року закінчив забілоцьку середню школу і вступив до Ленінградського військово-топографічного училища. Трирічну програму група, у якій навчався В. Г. Василевський, засвоїла за два роки.
У серпні 1941 р. його зарахували топографом 2-го розряду до Першого військово-топографічного загону, сформованого у м.Джизаку. За наказом Генштабу загін був направлений на топографічні зйомки до Ірану. Топографи нанесли на карту чималий район, який обіймали радянські війська. Брав участь у збройних сутичках з басмачами, іранськими військами.
Після повернення з Ірану знімали Каракуми, плато Усть-Урт, гори Тянь-Шаню на китайському кордоні. Потім знову був Іран і гори Хорасану, Ельбурський хребет та ін.
У 1945–1949 роках загін виконував зйомки на Памірі. Топографу В. Г. Василевському 1948 року випала честь побувати і перенести на карту найбільший у світі (не рахуючи Антарктики і Арктики) памірський льодовик Федченко.
Після Паміру працював у Закавказькому військовому окрузі на зйомках Кавказьких гір.
У 1952[ru] році за створення карт високогірних районів В.Василевському в числі інших військових топографів була присуджена Сталінська премія.
Після підвищення кваліфікації у Ленінграді був направлений у Китай для надання допомоги у становленні військової топографічної служби, був радником командира топографічного загону.
Після повернення оселився в Чернівцях. Звідси виїздив у відрядження на відновлення карт до Росії, в Карпати, у ряд областей України. Викладав геодезію курсантам Кам'янець-Подільського інженерного училища. У 1970 році був звільнений у запас у званні підполковника.
Працював викладачем у технікумі, навчаючи студентів геодезії і топографії, кресленню, військово-технічній підготовці тощо.
Написав дві книжки спогадів: «Веселі і сумні мої дороги…» [Архівовано 5 листопада 2018 у Wayback Machine.] (Львів,1999) і «У колисці військових топографів» [Архівовано 24 травня 2015 у Wayback Machine.] (Дрогобич, 2000).
Помер 15 липня 2001 року. Похований у Чернівцях.
Джерела[ред. | ред. код]
- Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — с.599.
- Костриця М. Географічно-краєзнавчі дослідження в роки Другої світової війни. // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2004. — Вип. 26. — с. 134–141 [Архівовано 26 лютого 2015 у Wayback Machine.].
- Молодико В. І побував на захмарних верховинах [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.].
- Славный путь русских топографов //. Военные знания. — 1992. — № 2-3. — с. 9.