French
DeutschВасиль Куфлюк — Вікіпедія
| Василь Олексійович Куфлюк | |
|---|---|
| Народився | 25 січня 1912 Видинів, Станіславський повіт |
| Помер | 19 жовтня 1999 (87 років) Видинів, Снятинський район, Івано-Франківська обл. |
| Національність | українець |
| Діяльність | учитель, музичний педагог |
| Alma mater | Музичний університет Фридерика Шопена, Варшавський університет і ЧНУ імені Юрія Федьковича |
| Нагороди |  Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» |
Василь Олексійович Куфлюк (25 січня 1912, Видинів, Станіславський повіт — 19 жовтня 1999, Видинів, Снятинський район, Івано-Франківська обл.) — український музичний педагог, учитель. Куфлюк розробив індивідуальну систему розвитку музичного слуху, метою якої було сформувати абсолютний слух його вихованців.[1]
Біографія[ред. | ред. код]
Ранні роки[ред. | ред. код]
Василь Куфлюк народився 25 січня 1912 року у селі Видинові Станіславського повіту у селянській сім'ї. У спадок від батьків хлопець успадкував дзвінкий голос та музичну чутливість, від бабусі навчився пісень, які співав на вечорницях. Василевим першим музичним інструментом була мандоліна, зроблена в часи війни з дошки та телефонного дроту. Після повернення з Першої світової війни батько Василя придбав хлопцеві справжній інструмент. Перші шкільні роки Василя пройшли у чотирирічній Видинівській школі, яка розміщувалась у власній хаті вчителя Михайла Ільковича Берлада; першою вчителькою хлопця була Ганна Андрієвич.[1]
У 1923 році Василь вступив до Коломийської гімназії, де на той час добре викладалися як гуманітарні науки (українська, польська, грецька, польська мови та латина), так і алгебра, фізика, хімія, природознавство, психологія та пропедевтика філософії. Там юнак писав свої перші вірші, які видавались у жураналі «Плай». До сьогодні збереглися рукописний збірник шістнадцятирічного юнака «Переднє слівце». Крім того, навчаючись у гімназії Василь, опанував гру на мандоліні та скрипці.[1]
У 1931 році, після успішної здачі «матури» (випускних іспитів) у Коломийській гімназії, Василь протягом року вивчає педадогічні дисципліни (педагогіку, психологію та історію виховання) у Заліщицькій вчительській семінарії, відвідує практичні уроки у школі містечка Заліщики, щоб пізніше мати змогу працювати вчителем. Даючи приватні уроки, юнак вже міг частково заробляти собі на проживання. У 1932 році Василь екстерном склав іспити та отримав диплом народного вчителя у Львівському учительському інституті, проте, він не зміг отримати посаду вчителя від польської влади.[1]
Праця та навчання у Польщі[ред. | ред. код]
У 1933 році Василь Куфлюк відкликнувся на пропозицію Варшавського благодійного товариства «Pomoc dla sierot» працювати у дитячому будинку з дітьми-сиротами. Отримавши рекомендаційні листи від Станіслава Котецького — директора Коломийської гімназії та від В. Мисловського — директора Заліщицької семінарії, Василь, ледь назбиравши кошти на дорогу, відправився до Варшави отримувати посаду в сиротинці. Василь Куфлюк почав працювати у дитячому будинку «Наш дім», заснованим Янушем Корчаком – великим польським лікарем, педагогом та письменником. Зустріч з відомим педагогом значно вплинула на майбутнє Василя Куфлюка. Щоб отримати посаду у «Нашому домі», Василь мусів спочатку протягом місяця пройти випробовування, після якого діти вирішували, чи залишиться з ними кандидат. У такий спосіб діти вибрали Василя Куфлюка вчителем музики.[1]
Вже на той час молодий вчитель розробляв свій власний навчальний підхід, наприклад, придумав «буквопоїзд», замовляв на кухні печиво у вигляді букв, щоб дітям було легше опанувати читання; дарував дітям надруковані тексти пісень за їх странність на уроках музики. На додаток до праці у дитячому будинку Василь мав змогу навчатися у Варшавській консерваторії по класу скрипки та у Варшавському університеті на природничо-математичному факультеті. Після закінчення навчання у 1939 році він отримує вчительську посаду у школі імені Марії Осташевської та проводить літню відпустку в Видинові. Із початком Другої світової війни Василь Куфлюк не зміг повернутись до Польщі і працювати у призначеній школі.[1]
Воєнні роки[ред. | ред. код]
Осінню 1939 року 27-річний Василь Куфлюк став директором Видинівської школи, де він створив музично-драмитичний та танцювальний гуртки, ансамбль троїстих музик, хор та квартет мандолістів. На кошти, зароблені на виступах та олімпіадах, у школу були куплені нові інструменти: гармонія та два фортепіано. 6 червня 1944 року Василь Куфлюк був мобілізований до радянської армії; воював під командуванням генерала Черняховського. У жовтні 1944 року отримав важке поранення під містечком Даугавпілсом у Прибалтиці, після якого проходив довге лікування у госпіталі; пізніше нагороджений медалями «За відвагу» та «За перемогу над Німеччиною».[1]
Повоєнні роки[ред. | ред. код]
З грудня 1945 року Василь Куфлюк працює завучем, директором, а потім учителем у Видинівській семирічній школі. 31 липня 1948 року екстерном закінчив фізико-математичний факультет Чернівецького університету. У 50-х роках він був одним із перших організаторів пришкільних ділянок.[2] У сільському клубі очолював молодіжний ансамбль, вчив гри на інструментах дітей. У тому ж часі Василь Олексійович організував у Видинові музичну студію, де сам проводив уроки теорії музики та сольфеджіо. До 1961 року музичну освіту у студії здобули вже 35 учнів. У 1963 році він був змушений залишити посаду директора, так як не належав до комуністичної партії. Він надалі продовжував педагогічну діяльність, викладаючи музику та математику у Видинівській школі.[1]
Особливістю Василя Олексійовича Куфлюка була здатність розвивати у учнів абсолютний слух — уміння музикантів розпізнавати та відтворювати звуки абсолютної висоти. У той час у селі була «мода на музику». Працюючи з дітьми протягом 8–10 тижнів, Василь Олексійович міг розвинути абсолютний слух спеціально розробленою методикою. Юрко Мойсяк та Іван Берлад були його першими учнями, які поїхали навчатись у Львівську музичну спеціалізовану школу-інтернат. Олександр Дмитрович Тищенко — директор Львівської музичної десятирічки — запрошував педагога працювати у Львові, та Василь Олексійович залишився у рідному Видинові, де він міг удосконалювати свою методику та самостійно організовувати навчальний процес. До 1982 року Василь Куфлюк викладав у школі, а потім й надалі займався музикою з дітьми приватно.[1]
Протягом більше ніж 30 років Василь Куфлюк зміг розвинути абсолютний слух у багатьох учнів з різних куточків України. З Видинова у Львівську музичну спеціалізовану школу-інтернат поїхали вчитися Мирослав Максим'юк, Ольга Куфлюк, Ганна Гаврилець (Фроляк),[3][4] Григорій Грицюк, Валентин Олексієнко, Богдана Фроляк,[5] Орест Грицюк та ще багато інших вихованців Василя Олексійовича.[1] До Видинова на літо також спеціально привозили дітей з ближніх сіл, Києва, Львова та інших міст, які до осені опановували музичну грамоту. Ба більше, приїжджали видатні артисти України зі своїми дітьми: Ніна Матвієнко, Микола Мозговий, Назарій Яремчук, Павло Дворський та інші.[1]
Василь Куфлюк, не створивши сім'ї, всю силу та енергію вкладав у навчання та виховання сільських дітей. Рано, у 18-річному віці, померла його єдина сестра, згодом відійшли батько та мати. Старші роки педагог проживав з родичами. Василь Олексійович помер 19 жовтня 1999 року в рідному селі Видинові.[1]
У 1992 році на кіностудії «Кредо» (УТ-1) було знято фільм про Василя Олексійовича Куфлюка — «Маестро з Покуття».[1]
Література[ред. | ред. код]
- Гусар Дзвіна. Видинівський феномен Василя Куфлюка. –– Івано-Франківськ: Місто НВ, 2012. –– 148 с.
- Майданська С. Вчитель // Україна. –– 1986. –– № 40.
- Сорохтей Х. Покутська рапсодія // Прикарпатська правда. –– 1961. –– 13 грудня.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п Гусар, Дзвіна (2012). Видинівський феномен Василя Куфлюка. Івано-Франківськ: Місто НВ. с. 10—18. ISBN 9789664282717. OCLC 856740926.
- ↑ Презентація книги Дзвіни Гусар „Видинівський феномен Василя Куфлюка”. www.if.gov.ua. Процитовано 16 липня 2019.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Луніна, Анна. Ганна Гаврилець: «Успіх для мене - новий твір...». kievkamerata.org. Архів оригіналу за 18 липня 2019. Процитовано 16 липня 2019.
- ↑ Степанченко, Галина. У світі духовної краси. Авторський концерт композиторки Ганни Гаврилець | Music-Review Ukraine. m-r.co.ua. Music Review Ukraine. Архів оригіналу за 4 серпня 2019. Процитовано 16 липня 2019.
- ↑ Розмова з Богданою Фроляк. Nravokids (укр.). 10 грудня 2014. Процитовано 16 липня 2019.
